Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - 3.1. Історія виникнення та становлення екологічної етики

3.1. Історія виникнення та становлення екологічної етики.

3.2. Поняття та предмет екологічної етики.

3.3. Концептуальні основи екологічної етики.

3.4. Основні напрями та принципи екологічної етики.

3.5. Сучасні екологічні рухи та громадські організації: етико-правовий аспект.

3.6. Відкриті питання екологічної етики: цінності "внутрішні" та "зовнішні".

3.7. Відповідальність як підґрунтя екологічної етики.

Етика - це безмежна відповідальність стосовно до всього живого.

А. Швейцер

В останній чверті XX століття у зв'язку із загостренням екологічної кризи питання про місце і роль людства в екосистемі Землі стало об'єктом підвищеної уваги екологів, філософів, культурологів, представників гуманітарних і природничих напрямів. У сучасних умовах розвитку технологій та надмірного антропогенного впливу на навколишнє середовище актуальними є завдання формування ефективних програм природокористування та природоохоронної діяльності.

Вирішення цих завдань є не можливими без зміщення моральних акцентів, настанов, суспільних пріоритетів та практики на користь гармонійного розвитку людини та природи, як найвищої цінності. Свідчення цього є посилений інтерес до аксіологічних проблем етики, яка ніколи не посідала такого чільного місця, як на сучасному етапі розвитку суспільства. Що загалом завбачає морально-етичні основи екологічної ідеології, що максимально відповідає завданню формування суспільної екологічноорієнтованої культури, що репрезентовано галуззю екологічного знання - екологічною етикою, яка обґрунтовує теоретичні засади моральності людського ставлення до природи, формує почуття відповідальності, любові і співчуття до природи.

3.1. Історія виникнення та становлення екологічної етики

Проблема етичного ставлення до природи, моральних проблем взаємовідносин людини і природи, етики відносин до тварин і інше мають різноманітну спрямованість і простежуються у творах відомих мислителів, таких як Піфагор, Геракліт, Сенека, Августин Блаженний, І. Кант і багатьох інших та у релігійних концепціях, що спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.

Власне сам факт появи екологічної етики багато в чому обумовлений проблемами, які виникали в історико-культурному поступі людської цивілізації та досягнули своєї актуальності в кінці XX - початку XXI ст.

Засновником екологічної етики вважається американський еколог Ольдо Леопольд (1887-1948) і німецько-французький теолог, лікар та філософ Альберт Швейцер (1875-1965).

Мислителі з часів біблейських пророків постійно вказували на те, що "спустошення землі не лише шкідливо, але й дурно", саме так О. Леопольд обґрунтовував необхідність існування нової етики - екологічної в "Альманасі піщаного графства" (1980). Екологічна етика в екологічному смислі слова - це обмеження свободи дії в боротьбі за існування.

Концепція О. Леопольда та А. Швейцера являють собою поєднання етичного та екологічного аспектів, де конфлікт з природним світом є результатом надмірного використання природних ресурсів та відірваністю людини від цілісності земної спільноти.

Ідеї О. Леопольда та концепція А. Швейцера стали фундаментом для формування екологічної етики та одночасно й простором для різноманітного обговорення етико-екологічних парадигм щодо вирішення екологічних проблем у таких сферах знання, як екологія, етика, філософія, культурологія та ін.

Уже на початку 1970-х років екологічна етика на Заході була виокремлена в самостійну філософську дисципліну, внаслідок чого виникає необхідність розширення традиційного кола предмета етики. (Етика розширює межі, якщо екологія раніше була біологізована, а етика - соціалізована, то тепер, навпаки, внаслідок чого відбулося не лише розширення кола екологічних відносин і взаємодій, а й включення етики до сфери екології, і навпаки.)

Вперше філософський курс "Екологічна етика" введений у штаті Вісконсії (США) 1971 року. Особливо активно екологічна етика стала розвиватися в США, Великобританії, Австралії, Норвегії та Канаді.

Перші роботи присвячені екологічній етиці побачили світ ще в 1820-1840 роках і стосувалися місця людини в системі взаємовідносин "суспільство і природа". Початкові серії статей присвячених розробці екологічної етики належать американським дослідникам Д. Кобб мол.. В. Блекстоуну, Р. Рутлі; у 1972 р . організована перша конференція "Філософія і екологічна криза"; у 1975 р. X. Ролстон в журналі "Етика" опублікував статтю "Чи існує екологічна етика?".

У Росії вперше про етичне ставлення до природи та гуманність щодо тварин зазначено в "Уставі благочинія", виданому у 1782 р. А в середині XIX ст. першим, хто висловлював екоетичні погляди, був Л. Щербина, а також письменники І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, Л. Толстой. У 1899 р. світ побачила книга С. Фішера "Людина та тварина. Етико-юридичний опис", яка вперше заявила про базові морально-правові принципи щодо живого іншого, де всі тварини заслуговують безпосередньої правової охорони заради самих себе.

Своєрідною передумовою у становленні екологічної етики на теренах панівної ідеології існуючого радянського режиму стала діяльність російського природоохоронного руху на початку XX ст., що представлений вченими-біологами Г. Кожевніковим, І . Бородіним, В. Талієвим, А. Семеновим-Тянь-Шанським і визначалася трьома основними тенденціями розвитку - утилітарною, науковою та естетико-етичною.

Ще у 1908 р. на Всеросійському з'їзді з акліматизації професор Московського університету Г. Кожевников вперше поставив питання про право первісної природи на існування. Природоохоронці акцентували увагу на унікальності і естетичній цінності пам'ятників природи (І. Бородін) і на моральному виховання в зв'язку з перспективами майбутнього всього людства, що особливо важливо у ставленні людини до навколишнього середовища; втраті відчуття зв'язку, пориваючи відносини з природою, дивлячись на неї лише зі сторони "вузького погляду" і наміру жити лише для себе (А. Семенов-Тянь-Шанський).

Великий внесок у розвиток екологічної етики як етики Землі, глобальної етики, етики виживання, етики глобальної солідарності репрезентованого науковими працями зарубіжних дослідників: Д. Кайфер "Біоетика", К. Шрейдер-Фречет "Екологічна етика", Д. Шофер і Т. Аттіг "Етика і навколишнє середовище", Р. Атфільд "Етика і екологічна турбота", Р. Елліот і А.Гейнер "Екологічна філософія", Т. Ріган "Межі землі: нові есе з екологічної етики", П. Сінгер "Звільнення тварин", Е. Лінзі "Права тварин", П. Тейлор "Повага до природи", Д. Па-смор "Людська повага", Р. Непі "Права природи", Л. Гребер "Дика природа як священний простір" та ін.

Саме в цей період особливого розвитку набуває філософія екології (Ж. Дорст, Р. Дюбо, Ф. Капра, Б. Коммонер, Дж. Рифкін, П. ПІепард), де розглядаються взаємовідносини "природа - людина - суспільство); екотеологія, що висуває програми реформації традиційних релігій (Г. Альтнер, Р. Баєр, Г. Вуд, Ф. Джорансон, Д. Кобб, У. Лоудермілк, Л. Уайт, А. Уайтхед).

Проблеми екологічної етики знайшли відображення у різноманітних міжнародних та політичних документах (Міжнародна спілка охорони природи - IUCN, Програма ООН з охорони навколишнього середовища - UNEP і Фонд дикої природи - WWF) підготували Всесвітню стратегію охорони природи; Порядку денному XXI століття, доповідях "Наше спільне майбутнє", "Турбота про Землю: стратегія збалансованого життя"; ЮНЕП; Екофорум за мир; Сеульська декларація з екологічної етики. А в 1985 році вперше затверджено принцип збереження будь-якого життя, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН.

У 1990 р. створюється Інтернаціональна спільнота екологічної етики (засновники Л. Вестра і X. Ролстон III) та Інтернаціональна асоціація природоохоронної філософії (Б.В. Фольц, Р. Фрідман), приділяючи особливу увагу екологічній етиці.

Вагомий вклад у пропаганду та втілення ідей екологічної етики в Україні належить діяльності українського дослідника В. Борейка та Київському еколого-культурному центру, основними завданнями якого є аналіз світового досвіду екобіоцентричних ідей, осмислення при-родоохорони як духовного досвіду людства, розвиток і поширення принципів екологічної етики.