Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - Ціннісно-нормативні орієнтири сучасного "суспільства добробуту"

Хоча класична політична економія розглядала діяльність економічних суб'єктів крізь призму власного інтересу, сьогодні вже не ставиться під сумнів те, що сучасна економіка не може бути орієнтованою на такий ціннісно-нормативний ідеал. В аксіоматику егоїзму не "вписуються" альтруїстична поведінка, солідарність, соціальні потреби, суспільні (мериторні) блага, які виробляють незважаючи на те, що принцип економічної раціональності вимагає не робити цього і бути "безбілетниками". Крім того, економічні суб'єкти демонструють різну поведінку стосовно одних й самих подій: як приватна особа індивід оцінює наявні альтернативи з позицій власного зиску, як громадянин держави або представник організації - з позицій добробуту суспільства або групи. Стає все більш очевидним, що сучасне ринкове господарство покликане реалізовувати не лише індивідуальні потреби, але й соціальні, носієм яких є окремі індивіди, члени різних спільнот і організацій, самі організації та держава в цілому.

Реакцією на практичне усвідомлення ціннісної переорієнтації постав заклик сучасної неоінституціональної економічної теорії (Дж. Гелбрейт, Д. Норт, Дж. Олсон, К. Ерроу) щодо максимізації суспільної корисності та суспільного добробуту як мети сучасної економіки. Отже, ціннісно-нормативним орієнтиром сучасного суспільства проголошується суспільне благо, яке формально можна визначити як загальнодоступну позитивну цінність, що відповідає добровільно прийнятим цілям суспільства та дозволяє здійснювати регуляцію суб'єктів у напрямі досягнення соціальної рівноваги та добробуту.

При цьому теоретико-нормативною проблемою постає не лише пошук механізмів для реалізації суспільного блага, але й навіть його визначення. Уявлення про суспільне благо є необхідним, оскільки воно слугує ціннісним знаменником, що слугує засадою для висловлення суджень щодо моральнісної виправданості існуючої економічної практики та інститутів. Суспільне благо в економічній теорії визначалось як дещо об'єктивне та незалежне від індивідуальних бажань (платонівська традиція), або як арифметична сума бажань індивідів (бента-мівська традиція), або як гармонія правильно зрозумілих та довготривалих інтересів (просвітницькі теорії "розумного егоїзму"). Економічна етика вносить й свої корективи щодо визначення суспільного блага: будучи позитивною цінністю, воно не може бути нав'язаним зовнішнім авторитетом, повинно відповідати консенсуально визначеним цілям суспільства та обмежуватися моральними нормами. Змістовно суспільне благо уявляється як:

- свобода;

- права громадян на гідне життя з урахуванням бажань та кваліфікації;

- допомога родинам у вихованні, освіті;

- стабільне економічне зростання поряд із зростанням рівня життя;

- соціальна стабільність та пенсійне забезпечення;

- соціальна допомога тимчасово непрацездатним;

- можливість соціально легітимних способів збагачення;

- міжнародне співробітництво та взаєморозуміння⁵⁴;

- створення та утримання культурних інститутів, що виробляють суспільні блага (законодавство, фундаментальна наука, культура, збереження культурної спадщини, охорона здоров'я).

Незважаючи на здавалось би правильний ціннісний набір орієнтирів для "суспільства добробуту", деякі з них викликають дискусії щодо обов'язковості їхньої реалізації. Так, сьогодні в економічно розвинених країнах масово розповсюджено зловживання "доброю волею" дієздатних членів суспільства з боку "андеркласу", який поколіннями живе на соціальну допомогу від держави та не бажає працевлаштову-ватися.

У свою чергу з боку працюючих членів суспільства не виникає солідарності з клієнтами системи соціального забезпечення та бажання безкорисної їм допомоги, що природно формувалися по відношенню до важко працюючих за низьку зарплату. Неоднозначно може бути оцінена свобода торгівлі як легітимний спосіб збагачення. Торгівля зброєю, лікарськими засобами та фармацевтичними препаратами в багатьох країнах супроводжується перманентними гучними скандалами. Відкриття країн "третього світу" для вільної торгівлі часто підриває цілі галузі національних економік, призводить до "всесвітнього піратства". ТНК, орієнтовані на нові ринки, активно продають заборонений та обмежений у промислово розвинених країнах товар, що може призводити до масових летальних випадків споживачів, оскільки не зустрічають опору слабких держав через корупцію.

Все більш ставиться під сумнів й необхідність необмеженого економічного зростання. Підвищення продуктивності праці, зростання доходів та вивільнення часу не призвело до продукування гідного життя та взаєморозуміння в суспільствах. Зворотнім боком економічного зростання постало безумне споживацтво, що породило феномен суспільства споживання⁵⁵. Зменшення природних ресурсів, втрата осо-бистісної відповідальності, речова залежність, духовна деградація, постійне прагнення вирізнятися від інших, а так і культ насильства та аномія (розпад системи цінностей) - ось характерні риси суспільства споживання.

Отже, панування ідеології неолібералізму, що задає єдиний орієнтир - економічне зростання та надмірне споживання, призвело до експансії капіталу та підриву соціальних зв'язків. Мешканці країн "золотого мільярду" мають високий рівень життя, але й прагнення жити за рахунок інших, атрофовану здатність до співчуття та нездатність відмовитися від благ, які надавали б реальні перспективи власним дітям, на користь людей, що живуть у слаборозвинених країнах.

Унаслідок невтримного економічного зростання та нерозумних споживацьких орієнтацій з'явилася особлива небезпека підриву самих основ існування біосфери - повне вичерпання ресурсів Землі, забруднення навколишнього середовища, зміна власної генетики та генетики живих істот, знищення біологічного різноманіття. Реакцією на ці негативні ефекти економічної діяльності постало переосмислення підходів щодо вдосконалення суспільного життя. На стику трьох напрямів наукових пошуків - дослідженні зростання народонаселення та господарської діяльності, дослідженні способів вирішення економічних проблем країн "третього світу" та дослідженні раціонального використання природних ресурсів - з'являються концепції "сталого розвитку" ⁵⁶.

Уперше ідея сталого розвитку артикулюється в доповіді Г.Х. Брун-дтланда "Наше спільне майбутнє" на Всесвітній комісії ООН (1987) та набуває своєї подальшої розробки в таких міжнародних нормативних актах, як Ріо-де-Жанейрська Декларація про навколишнє середовище та розвиток (1992), Декларація тисячоліття ООН (2000), Глобальний договір ООН (2000), Иоганнесбурзька Декларація зі сталого розвитку (2002). Концепція сталого розвитку будується на нормативному засновку: суспільство має обов'язок повноцінно забезпечувати основні потреби кожного свого члену, а пріоритетна увага повинна надаватися найменш забезпеченим. При цьому звертається увага на такі уточнення нормативних вимог.

По-перше, проблема бідності повинна розглядатися в глобальному контексті. Прагнення до "кращого життя" повинно реалізовуватися не лише представниками країн "золотого мільярду", але й мешканцями країн, що розвиваються. По-друге, розв'язання цієї проблеми не може обмежуватися короткочасними перспективами, до уваги слід брати потреби майбутніх поколінь. По-третє, унаслідок обмеженості ресурсних можливостей нашої планети повинні бути враховані обмеження на їхнє використання. Таким чином, досягнення сталого розвитку вимагає спеціальних заходів, які реалізовувались би одночасно в економічній, соціальній та екологічній сферах.

Фактично висуваються вимоги не щодо зупинення економічного зростання, а зупиненні нераціонального використання природних ресурсів, зниження енергоємності господарської діяльності. Передбачається оптимальне використання обмежених ресурсів та використання екологічних технологій, у тому числі в добутку, переробці, створенні продукції та утилізації відходів. Щодо економічно розвинених країн, споживання яких є надмірним, висуваються вимоги переходу до нульового зростання та зниження споживчих стандартів.