Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - 5.2. Політика і мораль: схоже у відмінному

Протягом тривалого процесу становлення і розвитку політичної етики намітився ряд основних інтерпретацій взаємин політики та моралі як основної теоретичної проблеми, які по сьогодні впливають на етико-політичні дослідження і опосередковано на соціально-політичну практику. Так, до основних підходів до цієї проблеми відносять:

Розуміння моралі як обов'язкового компоненту мотивації та ціле-покладання у політичній діяльності. Це співвідношення означують як "моральна політика".

Розуміння моралі як ціннісного критерію щодо політичних дій, політичних мотивів. Такий підхід кваліфікується як "політичне моралізаторство".

Розуміння політики як морально-нейтрального чи поза морального явища. У такому розумінні вплив моралі на політику завжди є негативний, деформуючий. Тому даний підхід проголошує "морально-політичний нейтралітет".

Розуміння моралі як системи правил, що регулюють поведінку людей, як діячів політичного процесу. Це розуміють як "моральний кодекс політика".

Розуміння моралі як системи оцінок і принципів, у яких оцінюють політику її зовнішні спостерігачі. Це - "політична мораль".

Розуміння моралі як філософської рецепції ціннісно-нормативних аспектів політики. У такому розумінні це - "політична етика".

Таке різноманіття підходів до співвідношення моралі та політики є породженням як різності теоретичних підходів до їх дослідження, так і специфікою їх природи та соціальних функцій. Однак сьогоднішня потреба в політичній етиці - це не стільки потреба критики та спростування якихось попередньо випрацюваних концепцій взаємозв'язку політики та моралі, скільки намагання розв'язання проблеми подальшого існування і перспектив розвитку людства, очевидна залежність яких сьогодні від їх взаємовпливів не підлягає сумніву.

Звернення до взаємодії моралі та політики як до основної проблеми політичної етики викликано, в першу чергу, розумінням універсальності моралі як морально-ціннісного супроводу будь-якої людської діяльності, а, по-друге, розумінням того, що політика як вид діяльності в більшій мірі ніж будь-яка інша діяльність потребує моральних аргументів. "Значна частина сучасних коментарів на тему взаємин моральності та політики вважає центральним припущення, що політика як професія регулярно та майже неминуче вимагає морально непорядної поведінки. І такі вимоги не стосуються передусім брехні заради власної користі чи того, що розуміємо під словом "корупція". Вони скоріше стосуються тих випадків, коли існують (чи видається, що існують) важливі політичні причини, які спонукають до брехні, та в яких відмова політика чи неспроможність збрехати можуть бути рівнозначними його нездатності виконувати власні професійні обов'язки як політика"⁸⁴.

Політика практикує такі способи діяльності і такі типи стосунків (обман, уведення в оману, примус, насилля, наприклад), які, по суті, мало сумісні із мораллю. Проте її дієздатність часто залежить від виправдання таких явищ, які за логікою моральної свідомості виправданими бути не можуть. Такий характер політики визначає залежність її від морального обґрунтування.

Політика залежить від моралі також і в ідейному підґрунті. Бо для здійснення головного завдання консолідації соціуму потребує ідеї загального блага як основи соціального єднання і кооперації. Крім того, політика має звертатися до моралі і через притаманний їй конфлікт інтересів.

Ці особливості політики були зрозумілі ще за часів Аристотеля як засвідчують його роботи, в яких філософ відшукував заходи подолання спричинених цими особливостями проблем.

Та сучасна соціально-політична практика не тільки не позбавилась таких тенденцій, а ще в більшій мірі виявила нагальну потребу визначення щодо моралі в політиці. По-перше, збільшилась ціна політичних рішень щодо їх впливу на долі людей та людства в цілому. По-друге, перехід людства на стадію інформаційного суспільства призвів до підвищення поінформованості широкого загалу, з одного боку, та запиту щодо прозорості політики - з другого, що збільшує залежність політиків від суспільної думки.

Ці сучасні актуалізації етичних аспектів політичної діяльності виявляють болючу нестачу моральності в реальній політиці, засвідчують постійно відтворюваний конфлікт "між вимогами, які ставить моральність (у звичайному її розумінні) та вимогами, які ставить політика". Тому попри всі попередні розвідки щодо взаємовпливу моралі і політики залишається необхідним вияв глибинних підстав взаємин політики та моралі, відповідь на питання чи в самій політиці містяться витоки етичних складностей її практики, неспроможність її само легітимації. А це потребує попереднього розгляду політики і моралі в порівняльному аналізові їх специфічної природи.

Дослідниками констатується очевидна різність цих двох сфер суспільної життєдіяльності.

В традиційному розумінні політика є організаційною, регулятивною та контрольною сферою життєдіяльності суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність по досягненню утримання та реалізації влади індивідами та соціальними групами для здійснення власних запитів та потреб.

У ширшому розумінні, що виходить з філософського узагальнення, політика - це людська діяльність по прийняттю та проведенню у життя рішень, що наділені достоїнством суспільних повноважень, від імені яких і в ім'я яких вони приймаються. Політика являє собою регулювання суспільних відносин шляхом їх орієнтування, спрямування розвитку як різних сфер суспільного життя, так і в цілому. Політика виявляє сенс існування спільноти людей, визначає загальні інтереси всіх співучасників суспільної життєдіяльності, розподіляє між ними функції та ролі, виробляє належні правила поведінки задля забезпечення ефективної взаємодії та взаєморозуміння. Політика як система певних суспільних відносин є результатом спілкування, взаємодії людей, вирішення ними спільних справ, підтримання порядку, управління та стабільності; визначення спільних позицій відносно центрів влади, використання насилля.

Зміст політики має вираження в її цілях, в проблемах, які вона вирішує, в мотивах, правилах і механізмах прийняття політичних рішень. В основі політики лежить або співробітництво, кооперація, взаємодопомога людей, або їх конфронтація, ворожнеча, насилля та конфлікти між собою. Адже політика виявляється через людей. Вона адекватно відображує характер суспільства та людей в своїх пануючих нормах і традиціях, цінностях, політичних інститутах. В свою чергу психічні стани людей, їхні якості, що модифікуються в процесі взаємодії із владою, є невіддільним від політики. Якби не хотілося людині, але бути поза певною політичною системою вона не в змозі. Тому в певному сенсі політика в суспільному бутті є неминучою.

За традиційним розумінням моралі, на яке орієнтується зокрема політична філософія у своєму трактуванні її співвідношення із політикою, вона є однією із форм суспільної свідомості, завдяки якій на практиці стверджується суспільно необхідний тип поведінки людей. На відміну від правових норм, виконання яких підтримується та контролюється державними органами, мораль спирається на суспільну думку та дію, на переконання, традицію та звичку. Мораль знаходить свій вираз у вчинках людини по відношенню до суспільства, владних структур, колективу, сім'ї і т. ін. Цінності моралі змінюються із часом і у різних народів та суспільних верств. Основним в моралі є визначення і дотримання того, що є "хорошою поведінкою та діяльністю", що для людини є порядним, пристойним, гідним та ін. Найсуттєвішим при цьому є те, що мораль - це складова індивідуального світогляду, яка в більшості визначає для особи картину соціально-політичного світу.

Сучасне розуміння моралі відійшло від традиційного розуміння її як тільки форми суспільної свідомості, що є значимою у суспільних стосунках. В широкому підході мораль розуміють як певний модус людського ставлення до дійсності, певна форма світоставлення, в якій суспільні стосунки є лише однією із складових. Загалом мораль є таким організуючим фактором людської поведінки, в якому принциповим є формування певних категоричних вимог (імперативів) щодо людського ставлення до дійсності з позицій принципового протистояння добра і зла. У такому широкому розумінні мораль стає обов'язковою стороною будь-якого людського діяльного ставлення до будь-якого елементу дійсності.

Регулюючи таким чином якість та характер людських відносин та ставлення, мораль є, як і політика, неодмінним фактором людського суспільного буття. їх тотожністю є регулятивна спрямованість. І мораль, і політика - це організаційні, регулятивні, контрольні сфери суспільства. Якщо ж суспільні відносини є простором спільним і для політики, і для моралі, то їх функціональне навантаження виявляється нетотожним.

Так, політика здійснює організацію соціальних відносин з позицій інтересу (inter-esse- бути поміж) чи приватного, чи корпоративного, групового, класового, чи загальносуспільного в його ефективності та доцільності. Мораль орієнтує ці ж суспільні відносини з позицій поза-або над інтересами - як універсальне відношення до іншого чи інших за межами власного інтересу.

Політика визначається як "мистецтво можливого" (Realpolitics) конкретністю цілей і завдань, відповідає нагальним потребам соціального життя. Вона орієнтується доцільністю та прагматикою соціальної ефективності.

Мораль орієнтує людську поведінку образами належного (всезагальне благо, наприклад). її нормативну систему обґрунтовують глибинні цінності як базові орієнтири людського життя.

Політика, регулюючи соціальні відносини людей, застосовує механізми влади, яка до певної міри є "легітимованим насиллям" (М. Вебер). Мораль вимагає доброї волі (І. Кант) як дієвого механізму здійснення.

Політика означує людей в соціальних відношеннях певними функціональними амплуа - громадянин, партієць, політик на ін. Тоді як мораль в своєму регулюванні як індивідуальної поведінки, самовизначення, так і соціальних стосунків звертається до власне людськості, людської якості як такої, первинної та безумовної.

Політика реалізується в системі соціальних інституцій. Мораль відзначається не інституційним характером своїх механізмів, для яких характерною є присутність у будь-яких соціальних практиках як оціночно-імперативної складової.

Політика створює мережу горизонтальних взаємозв'язків, а мораль в просторі соціальних взаємовідносин являє собою певний вертикальний вектор - від глибин до висот власне людського самоздійснення - в орієнтації на вище благо та належне.

При всій різності політики і моралі їх завдання стосовно соціальної життєдіяльності ідентичні. Як політика в підсумку покликана створювати гарантований соціальний лад, так і мораль покликана виступати підґрунтям та певними "рамочними умовами" простору спільного буття, взаємності. Як діяльність по систематичному відтворенню соціального порядку (хоч і у механізмах публічної влади) політика має звертатись до первинних аксіологічних засад людського життя, які репрезентовані у моралі як системі. Тому питання сьогодні в політико-етичній площині не ставиться "чи повинна політика спиратись на етичні засновки, а є питанням про те, яку частину моральних цінностей вона здатна асимілювати без катастрофічних наслідків для самих цих цінностей та без втрати власної практичної ефективності"⁸⁵.