Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - 6.2. Етика соціолога у світлі ціннісних вимог до наукової діяльності

Варто зважати і на таку сучасну тенденцію як потреба правової і моральної регламентації будь-якої професійної діяльності. На прикладі професійної діяльності соціологів особливо помітні проблеми у взаємовідносинах представникі цієї професії і суспільства, що виявилися результатом кардинальних змін українського суспільства в цілому і змін соціально-моральної конфігурації професійних норм як ціннісно-регламентаційної основи інтра-професійної структури соціологічного співтовариства зокрема.

Н. Паніна, відомий український соціолог, тривалий час відслідковувала процеси розпаду попередньої і становлення нової системи суспільного життя в Україні. У своїх роботах вона акцентувала увагу на складних проблемах трансформації українського суспільства, відзначаючи, що більшість громадян схильні до стану анемічної деморалізованості і демонструють вкрай низький рівень соціального самопочуття. Такі умови відображають актуальність тези науковця про те, що чим більш нестабільне суспільство, тим вища роль індивідуальної ініціативи в утворенні ціннісно-нормативної бази.

Це стало одним із стимулів плідної праці Н. Паніної зі створення Кодексу професійної етики соціолога, який вважається фахівцями одним із найкращих у світовій соціології. Побудова ціннісно-нормативної бази суспільства у розумінні дослідниці повинна починатися з ясної і послідовної артикуляції моральних і ділових норм діяльності професійних спільнот, державних і громадських організацій. Тільки так можна подолати соціальний цинізм, що виступає зворотною стороною особистої ініціативи у нестабільному суспільстві.

Дослідження Паніної переконливо показали, що вираженість декларативних демократичних орієнтацій позитивно корелює з рівнем соціального цинізму. З цього був зроблений надзвичайно важливий висновок: "Цинізм як ненормативна реакція на аномію може розглядатися в якості певного типу ціннісно-нормативної підсистеми. Проте шлях розвитку даної підсистеми достатньо безперспективний, навіть якщо в якості основної цілі декларується побудова демократичного суспільства, оскільки демократичні інститути будуються не тільки і навіть не стільки на декларації цілей, скільки на формуванні демократичних засобів досягнення поставлених цілей"¹¹².

У багатьох роботах Наталії Паніної¹¹³ міститься обґрунтування реальних соціальних механізмів трансформації суспільства, його переходу від нестабільного стану, пов'язаного з масовою аномічною деморалізованістю, авторитарними настроями, ізоляціонізмом, екстернальністю, соціальним цинізмом, песимізмом і незадоволеністю життям, до стабільного соціуму з перспективою побудови демократичної ціннісно-нормативної системи.

Оскільки своєрідність соціологічної професії значною мірою пов'язана із науковою діяльністю, то у цьому зв'язку доречним буде невеликий екскурс в історію формування науки як виду професійної діяльності і соціального інституту.

Особливості наукової діяльності. Основні ціннісні принципи науки

Проблеми розвитку професійної культури, виникнення і формування професійної структури суспільства та проблеми становлення науки як соціального інституту, починаючи з XIX ст. перебували в полі підвищеної уваги провідних соціологів свого часу. Цей інтерес особливо загострювався в періоди соціальної нестабільності і соціальних трансформацій.

Наука займає особливе місце в професійній структурі суспільства саме через особливе розуміння винагороди за професійну діяльність. Якщо у так званих обслуговуючих професіях (медики, юристи, інженери) основною винагородою є гонорар, то у професійній науковій діяльності найважливішою мотивацією, як стверджує Р. Мертон, є бажання отримати професійне визнання, котре, за визначенням, може надійти тільки від колег, які в силу своєї компетенції, здатні оцінити вклад вченого у загальну суму знань.

Але якщо винагородою за наукову діяльність виступає компетентний відгук колег, то повинні існувати загальновизнані стандарти оцінювання, а також соціальна структура, що забезпечує формування цих стандартів.

Як передумови формування такої структури можна розглядати основні ціннісні принципи науки. У доповіді Роберта Мертона, зробленій у 1942 р. ("Наука і демократична соціальна структура"), були сформульовані основні ціннісні принципи наукової діяльності, прийняті спільнотою соціологів, всебічно поширені і розвинуті в роботах спеціалістів у галузі соціології науки¹¹⁴. У відповідності до цих принципів етос науки визначався як щось таке, що складається із таких основоположних цінностей, як:

Раціональність - вимога, щоб в основі будь-якого дослідного твердження лежала загальноприйнята структура мислення, що робить можливою комунікацію.

Універсалізм - принцип абстрагування знань від конкретної ситуації, у якій ці знання отримані. Цей принцип заснований на переконанні, що природні явища ізоморфні і взаємопов'язані. Отже, істинність тверджень відносно встановлених фактів не залежить від конкретних умов їх отримання. Завдяки відокремленню знання від конкретної ситуації підвищується цінність отримання "знання заради знання", що дозволяє вченому на кожному кроці не доводити практичну цінність своєї роботи.

Об'єктивність - принцип, що дозволяє вченим виробити загальні стандарти для оцінки робіт один одного і тим самим відсторонитися від конкретних особливостей роботи вченого, рис його особистості при оцінці цінності його роботи.

Організований скептицизм - принцип відповідальності кожного вченого за критичну оцінку якості роботи попередників і колег і за оприлюднення цих оцінок. З цього витікає повна особиста відповідальність за матеріал (теоретичні положення, емпіричні дані і т. д.), на який вчений посилається у своїй роботі: він не може виправдати помилку у своїй роботі, пояснюючи це тим, що взяв її в іншого, оскільки з самого початку повинен бути скептично налаштованим стосовно чужої роботи.

Спільність (загальнодоступність) отриманих результатів - принцип, згідно з яким отримане знання повинне ставати загальним надбанням. З цього випливає, що вчений не тільки повинен ділитися своїми матеріалами, коли його про це просять, але й виявляти активність у їх оприлюдненні. З цього принципу виходить вимога публікації результатів наукової діяльності. Кількість і якість наукових публікацій - основний критерій оцінки роботи вченого.

Безкорисливість - учений не повинен у своїй роботі шукати особистої вигоди - фінансової, престижної чи іншої. В широкому значенні ця норма забороняє всі інші "винагороди", крім компетентного відгуку.

Всі вищеназвані професійні особливості науки (формалізована система освіти, автономія, структуризація і ціннісно-моральна регламентація) дозволили їй посісти у суспільстві певне становище, відповідне всім ознакам соціального інституту. Вчені, що працюють в галузі соціології науки, особливу увагу надають аналізу взаємозв'язку між станом науки і соціально-моральним станом суспільства в цілому.

І якщо в стабільних соціальних системах ступінь регламентованості професійної етики значною мірою визначає ступінь розвитку суспільної системи, то в перехідному суспільстві (аномічному, нестабільному), коли відбувається загальна деформація правової і моральної регламентації, соціальні, політичні і економічні умови виявляють суттєвий вплив на реорганізацію нормативних засад певної професії¹¹⁵.