Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - Релігійні концепції походження моралі

Для цієї групи концепцій характерним є тлумачення моралі як божественного за походженням явища. Уявлення про добро і зло, моральні закони, дані людині Богом. Саме добро постає в контексті релігійних концепцій як втілення божественної волі. Згадаймо більш близьку культурологічно нам, українцям, біблійну міфологему дарування людям моральних заповідей через Мойсея (Декалог, Десять заповідей - Вихід, гл. 20).

Ідея всемогутнього і всеблагого Бога допомагає віднайти підґрунтя для утвердження в свідомості людини моральних вимог і цінностей як об'єктивних, всезагальних і абсолютних. Заповіді Божі стають чіткими орієнтирами для людини у щоденному вирі розмаїття суб'єктивних моральних оцінок, крайнощів утилітаризму.

Однак винятково складною для релігійних концепцій походження моралі є проблема узгодження ідеї справедливого, благого і розумного божественного управління світом з наявністю у ньому зла, несправедливості. Розвиток релігійної практики і свідомості (особливо це стосується таких релігій, як іудаїзм, християнство і іслам) з необхідністю породжував потребу в теології (від гр. theos - бог і logos - слово, вчення), сукупності релігійних доктрин сутності і діянь Бога. І від самих своїх начал теологічні побудови повинні були розв'язати вказану проблему. Відповідний розділ теології отримав назву "теодицея" (від гр. theos - бог і dike - справедливість).

Як зазначає М.Г. Тофтул, проблема узгодження ідеї благого і розумного божественного управління світом виявляється в системі запитань, перше з яких: чому злочинцям часто буває добре, добродіям погано? Типова відповідь (у результаті кожен з них отримає своє, заслужене) викликає інше питання: коли ж наступить це? Наприклад, добрий помер у безнадії, а лихий - у безкарності: де ж обіцяна відплата? Виводячи перспективу відплати за межі життя індивіда спочатку автори теодицей відносили відплату не до окремої людини, а до людського роду загалом. Це здавалося цілком справедливим в системі цінностей патріархальної моралі. Пізніші форми теодицеї стали апелювати вже не до вічності людського роду, а до вічності індивіда в перспективі есхатології .

Так, у релігіях Стародавньої Індії (зокрема, в брахманізмі, буддизмі), які, сповідуючи ідею переселення душ, визнається причинно-наслідковий зв'язок між заслугами і провинами в попередньому житті та обставинами наступного народження. У відповідності до таких уявлень душа праведника переселяється після смерті в тіло людини вищої, благороднішої варни, а душа злочинця переселяється залежно від характеру скоєного в тварину, рослину чи, навіть, камінь. Для віровчення давньоєгипетської релігії, пізнього іудаїзму, а особливо християнства та ісламу, характерними є ідеї відплати після смерті (тобто суду "на тому світі"). Згадаємо сцену психостасії з давньоєгипетської

"Книги мертвих", тобто зважування душі померлого на "терезах справедливості" у присутності бога Царства мертвих Осиріса.

Запитання звідки береться зло, якщо у світі панує усеблагий, усесильний та справедливий Бог, не може не збурювати душу віруючої людини. Пошуки відповіді породжують сумніви (мав рацію Екклезі-аст, стверджуючи, що у великій мудрості багато печалі!) у благості, справедливості, силі Бога. До певного часу логічним і переконливим був образ світу, в якому змагались бог Добра і бог Зла, що відобразила ідея морального дуалізму (зороастризм, маніхейство, богомільство, катаризм, язичницькі вірування слов'ян, де протистоять Білобог і Чор-нобог). Тоді зрозумілою ставала причина існування зла (у протистоянні бога Добра і бога Зла переважає останній). Однак релігійний монотеїзм вимагає морального монізму (тобто відмови від морального дуалізму і визнання морального Абсолюту, переваги Добра над Злом).

І все ж, якщо зло існує, то чому це є можливим? Чому люди страждають від зла? Можливо, Бог не спроможний його знищити? Тоді він не є усесильним. Можливо, Бог не хоче цього зробити? Тоді Він не є Благом. А коли розкошує і править людьми злочинець, Бог не є уособленням Справедливості.

Тлумачення в межах релігійного світогляду проблеми походження моралі применшують роль людини в процесі становлення моральної свідомості. Адже моральна самосвідомість постає в чимось абсолютним, що людина має прийняти без жодних сумнівів¹³³.