Прикладна етика - Аболіна Т.Г. - Соціально-історичні концепції походження моралі

Соціально-історична природа моралі визнавалися представниками різних філософських напрямів і шкіл. До їх числа можна віднести давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 до н. е.), англійського філософа Т. Гоббса (1588-1679), французького філософа Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), соціолога Е. Дюркгейма (1858-1917), німецького філософа, соціолога і політика М. Вебера (1864-1920) та ін. Найбільш послідовно й аргументовано розвивали ідеї цієї концепції філософи-марксисти.

Концепції соціально-історичної природи моралі виходять з того, що виникнення моралі за часом збігається з формуванням родоплемінних відносин. Використовуючи терміни А. Дж. Тойнбі, мораль стала відповіддю на виклик часу, соціальну потребу в узгодженні, регулюванні й координації трудової діяльності, а далі - виробництва, відтворення суспільного життя в нових умовах, коли традиційні (до-моральні) засоби регуляції стали неефективними.

Головною функцією моралі стало забезпечення виживання людського роду за рахунок не біологічних механізмів, а соціальних - впорядкованості життя первісного колективу (роду), узгодження інтересів роду і окремого індивіду, що вже не збігались, "зняття" суперечностей, породжених процесами соціальної диференціації, перетворення "чужака", людини "іншої крові", раси, статі у близького собі, спорідненого, рівноправного партнера.

В радянській етичній літературі були найбільш поширеними дві точки зору на походження моралі. Одні автори припускали, що мораль виникла разом з першими колективними трудовими діями і забезпечувала їх регулювання (О.Ф. Шишкін, Є.Г. Федоренко, С.С. Уткін, В.І. Іванов, Ю.І. Семенов та ін.). A.A. Гусейнов, Ю.М . Давидов, О.І. Титаренко та ін. наполягали на тому, що мораль виникає не з початком виходу з тваринного стану, а тільки на більш пізньому етапі історії становлення людини і суспільства, коли далися взнаки перші суспільні відмінності всередині племені, що потребували моральної регуляції.

Марксистська етика щодо пояснення походження моралі мала засадничу ідею, згідно з якою колективна праця створила людину і стала джерелом всього людського (суспільного) в людині. На початку примітивність перших знарядь праці компенсувалась особливою виробничою силою - силою первісного колективу. Повна злитість людини з колективом була невідворотною особливістю цих часів. "Людина уособлюється як індивід лише в результаті історичного процесу. Спочатку вона постає як родова істота, племінна істота, стадна тварина..."¹³*.

Праця означала появу нової форми накопичення і передачі досвіду, відмінної від біологічного пристосування до умов середовища і природного відбору. Ця форма мала могутнє джерело саморозвитку - вдосконалення знарядь праці (а не тільки органів тіла). Процес праці стимулював і утвердження найпростіших суспільних відносин як звичаїв, традицій.

Узгодженість у трудовій діяльності первісних людей, певно, не одразу досягалася способом морального регулювання. Як зазначали О.І. Титаренко і Ю.В. Согомонов, спочатку узгодженість дії досягалася виконанням природно-виробничих вимог. Ці природно необхідні вимоги не мали потреби в особливому, додатковому моральному забезпеченні, допоки люди не стали спроможними виробляти більше, ніж того було необхідно для їх фізичного існування. Первісній людині не доводилося вибирати рід діяльності, у неї не було вибору між працею в повну силу чи лінощами. У нашого далекого предка не було індивідуальної свободи вибору, а його дії, природно, виходили з потреб відповідати інтересам колективу. Лише з часом, з розвитком і ускладненням соціальних відносин - статево-віковим розподілом праці, виокремленням родів усередині племені тощо - з'являється необхідність в усвідомленій моральній регламентації поведінки, в моральному підкріпленні певних соціальних відносин, регулюванні суспільних протиріч, що виникали і починали впливати на розвиток первісного суспільства¹³⁵. Таким чином, у марксистській етиці праця зумовлювала розвиток всієї системи соціальних відносин, а посередництвом цього - виникнення такого соціального регулятора, як мораль.

Трудова діяльність поклала початок формування уявлень про "корисне" і "шкідливе", звичайно, з точки зору людини, що задовольняє свої життєві потреби. В свою чергу, ці уявлення стали підґрунтям для наповнення змістом понять моральної свідомості - "добро" і "зло" і відповідних категорій етики. Ще П. Лафарг, французький вчений і політичний діяч, переконливо показав, що поняття "добро генетично походить від слова "благо", що означало матеріальні предмети (у фр. мові - biens). Власне на це вказує і українська мова, українська казка (згадаймо традиційну формулу happy and в казці: "І стали вони жити і добра наживати").

Безперечно, переконливими в марксистській концепції походження моралі є висновки про час виникнення моралі, визначення її історичного характеру, аналіз соціальних передумов виникнення моралі, її функціонування в системі суспільних відносин і форм суспільної свідомості. До того ж ці висновки опираються на значний об'єм емпіричного матеріалу, який збагачується і сучасними відкриттями в галузях археології, етнографії, культурології, релігієзнавства, традиційного мистецтва.

Цей короткий екскурс в історію осягнення проблеми походження моралі та її ролі в житті суспільства допоможе нам краще зрозуміти взаємозв'язок моралі і права. Мораль і право виникли у відповідь на визначені соціальні потреби і продовжують служити регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами спільнот і суспільства в цілому.

Розвиток господарства і торгівлі, утвердження нових соціально-економічних засад, що здійснювали руйнівний вплив на традиційні засоби скріплення родоплемінних колективів, формування власне суспільних станів і класів, поява держави, що робить всі ці процеси системними і стимулює їх подальше прискорення і поглиблення, - все це потребувало вже якісно різних способів регуляції людського життя. Релігійно-магічні способи регуляції, безперечно, ще довго залишалися впливовими, але визначальними для подальшого розвитку соціуму стали раціонально-світські регулятори людської поведінки. З появою держави виникає й утверджується право як система соціальних норм та відносин, додержання яких саме й забезпечує сила і авторитет держави.

Отже, першою рисою спільного для моралі і права є те, що вони є засобами активної дії на поведінку людей і пов'язані з формуванням складної системи надбудови над економічним базисом суспільства.

Як відомо з історії, перші системи так званого писаного права утворилися шляхом відбору, пристосування до нових реалій і санкціонування традиційних, спонтанно сформованих звичаїв (так зване звичаєве право), укорінених в повсякденну практику релігійних норм тощо.

Таким чином, другою рисою спільного для моралі і права є те, що вони мають одне джерело походження - звичаєву культуру, систему заборон (табу).

У моралі виражені уявлення людей про добро і зло, справедливість, честь і достоїнство, дружбу, любов, милосердя. Правова система державно-організованого суспільства закріплює вимоги моралі, життєво важливі для всього суспільства, своїми засобами впливає на формування переконань, затверджуючи в самосвідомості людини загальнолюдські цінності. Для того щоб бути справедливим і гуманним, право, безперечно, повинно мати опору на мораль.

Тому третьою рисою, спільною для моралі і права є те, що обидва соціальні регулятори покликані утверджувати загальнолюдські цінності в суспільстві.

З певною долею спрощення можна стверджувати, що мораль і право складаються із загальних правил поведінки, які відображають історичний досвід "корисного" для функціонування суспільства, держави. Ці правила поведінки виражають волю, спрямовану на встановлення і підтримку на необхідному рівні дисципліни і порядку в суспільстві.

Отже, четвертою рисою, спільною для моралі і права, є те, що їх дія спрямована на забезпечення сприятливих умов (дисципліни і порядку) для продуктивної активності соціуму.

П'ятою рисою, спільною для моралі і права, є те, що вони мають нормативний характер, а для того, щоб утримати людину від порушення норм, уникнути негативних наслідків таких дій, в моральній і правовій регуляції поведінки використовуються різноманітні санкції.

Нарешті, вкажемо й на те, що тісний зв'язок моралі і права підтверджує і етимологія тих термінів, якими оперують спеціалісти в галузях етики, правознавства і судочинства. Адже злочин - це скоєне зло, антипод добра, а злочинець - той, хто чинить зло, той, хто протистоїть доброчинцю; зловживання - умисне використання зла як засобу для досягнення власної мети; правий суд - суд, що утверджує справедливість.

Поряд зі спільними рисами існують і суттєві відмінності в здійсненні регуляції поведінки людини і суспільних відносин мораллю і правом. Розглянемо їх з того, що звернемо увагу на існування в цивілізованому суспільстві двох принципово різних форм нормативної регуляції, що доповнюють одна одну. - регуляції інституційної і поза-інституційної.

Якщо вживати термін "інститут" (лат. institutum - устрій, установа) у значенні "установа", що має певну предметну форму й цілеспрямовано створена для поєднання індивідів і регуляції їхніх дій у межах чітко окреслених функцій, зазначає український дослідник В.А. Малахів, мораль інститутом не є, / моральну регуляцію неможливо вважати регуляцією інституціональною^{1 б}. Саме цим, в першу чергу, моральна регуляція і відрізняється від правової регуляції, що здійснюється владою і опирається на авторитет такого потужного і впливового соціального інституту, як держава.

Як ми вже зазначили вище, спільним для моралі і права є те, що їх норми вражають волю, спрямовану на встановлення і підтримку дисципліни і порядку в суспільстві. Для цього використовується як засіб різні форми примусу. В суспільстві переконання - основний засіб впливу на людей. Але життя суспільства пов'язане із необхідністю вирішувати завдання, відмінні і навіть такі, що суперечать інтересам окремої людини. Тому коли недієвим є переконання, держава і суспільство застосовують примус.

Зупинимось на відмінностях застосування морального і правового примусу. Примусовість правових норм випливає, як ми вже вказали на те, із сили і авторитету держави. Волю держави реалізують армія, судові органи, міліція, система виправних закладів. Моральна форма примусу забезпечується моральною свідомістю людини (сумління, сором) і суспільства (громадська думка, осуд з боку колективу). Саме в цьому сила і водночас слабкість моралі як соціального регулятора. Адже совість¹³⁷ не завжди виявляється на висоті свого покликання - контролювати і критично осмислювати моральні настанови людини.

До речі, пам'ятаймо, що безсовісних людей немає, якщо, звичайно, не брати до уваги людей з патологічним розвитком психіки. Совість у людей завжди є, тільки вона різна. Тому й дозволяють собі люди вчинки, обирають лінію поведінки різної моральної цінності. Те ж стосується і громадської думки як морального засобу контролю поведінки. Вона може діяти, або залишатися бездіяльною, нею можна маніпулювати.

Наслідком інституційного характеру правової регуляції та позаінституційного характеру моральної регуляції є і відмінність моралі і права, яка полягає в тому, що право передбачає кодифікацію чинних законів і норм. Чинне законодавство постає як скінченна кількість чітко визначених законів, норм. Це забезпечує достатньо легку процедуру перевірки їх фактичного виконання, адекватного тлумачення. Що стосується моральних норм, то спроба створити їх вичерпний кодекс приречена на провал, адже течія життя, неповторність моральних колізій вимагають відкритості моральних норм. Саме словосполучення "моральний кодекс"¹³⁸ містить живе протиріччя - моральна практика завжди є багатшою, розмаїтішою від навіть найдосконалішого опису механізму її регуляції.

Не збігаються повністю і цілі права і моралі як соціальних регуляторів. Право має все ж більш визначену ціль - встановити загальнообов'язковий для держави (і суспільства) порядок. Мораль же на перший план висуває виховання. Іншими словами, мораль має на меті формування своїми засобами громадянина, що як мінімум підтримує встановлений порядок, а як максимум кваліфікує його як справедливий, а чинне законодавство - як втілення справедливості. Всі розмови про підвищення рівня правосвідомості в державі полишені сенсу без врахування цієї моральної складової правового виховання.

Ведучи розмову про розбіжності між мораллю і правом, слід вказати і на те, що різняться джерела їх походження. Право є вираженням волі держави (і як би це нам подобалось чи ні - виразом волі пануючої економіко-політичної сили). Тому, обстоюючи інтереси державного життя, воно єдине і діє на всій території держави. Моральна практика в дійсності являє собою динамічне поєднання різноманітних ло-кальноспільнотних систем, моральних норм і цінностей, які відображають інтереси різних соціальних груп, станів, прошарків.

З точки зору логіки та історії право не таке об'ємне за змістом поняття, як мораль. Право як соціальний регулятор немов би "вибирає" з маси етичних вимог найбільш значимі для стабільного функціонування держави (суспільства) і надає загальнообов'язкового характеру. Право немов би відсікає ті можливі варіанти вирішення ситуації морального вибору, які несуть потенційну загрозу для існування держави і життя суспільства.

Таким чином, право сприяє утвердженню ідеалів добра і справедливості в суспільстві. Судові й інші правозастосовні органи, даючи юридичні оцінки, звертаються до відповідних моральних норм. Як те показує історія, в правових нормах безпосередньо закріплюється зміст моральних норм, відображаються моральні цінності. їх дієвість підсилюється юридичними санкціями. Право стає на захист моральних підвалин людського життя.

Моральна складова правових норм обумовлює їх ефективність, рівень правосвідомості громадян. Очевидним є те, що право повинне узгоджуватись з моральними поглядами суспільства. Впливаючи на процес правозастосування, мораль сприяє зміцненню громадянського порядку в державі.