Історія української преси - Животко А.П. - Поширення зв'язків зі східноукраїнськими землями. Журнал "Правда"

Тим часом до неприхильних народовецькому руху настроїв почали прилучатися виразні полонізаційні спроби. Йшли вони під протекторатом творця колонізаційної політики на галицько-українських землях графа А. Голуховського. Полягали ці спроби у використанні боротьби між москвофілами і народовецьким рухом у своїх цілях. Шлях — підтримка народовців в поборюванні москвофілів. Конкретний вияв цієї спроби в'яжеться з виданням у Львові часопису під назвою"Русь", що почав виходити 1867 р. двічі на тиждень.

З кіл московських слов'янофілів із метою підтримки в Галичині так званої "объединительной" ідеї надіслано до львівського намісництва певну грошову квоту для передачі москвофілам. Намісник А. Голуховський замість того повернув її на поборювання москвофільського руху. Для того задумав використати молоді народовецькі сили. Звернувся до Ф. Заревича, запрошуючи його взяти на себе редакцію спеціального органу, яким і стала "Русь". Ф. Заревич погодився. Але замість того, щоб стати на послуги польській політиці і бути лояльним супроти поляків, він поруч із рішучим поборюванням "словістів" виступав також і проти польських змагань.

Основною провідною думкою редакції було твердження, що на українських землях не може бути ані Польщі, ані Москви з їх змаганнями і залицяннями в інтересах власної національно-політичної користі. Натомість підносило думку: "Лише самі в собі бачити маємо свою будуччину і нашу силу". А для того мусить бути сполучення всіх народовецьких сил.

Ширше розгорнув ці думки В. Шашкевич. У своїх дописах-статтях домагався він заведення української народної мови в школах і судах, зазначав вагу національного шкільництва, підносив потребу організації українського товариства для видавання українських творів і часописів. Врешті, в одному з чисел піднесено було ним справу закуплення у Львові площі для пам'ятника Т. Шевченкові

Сміливий, рішучий тон "Руси" не був тим, чого хотів A. Голуховський, і після кількох конфіскат часопис припинено. Та думки, порушені ним, припали до серця і розуму не одному з українців. Зокрема ж живі думки В. Шашкевича, що були підхоплені молоддю, прийнялися вони й серед старшого громадянства і сприяли народженню 1868 р. Товариства "Просвіта" у Львові.

Поширення зв'язків зі східноукраїнськими землями. Журнал "Правда"

І. Нечуй-Левицький, що вперше виступив в західноукраїнському часописі ("Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть" та інші). Крім того, статті Костомарова, поезії Шевченка.

Серед співробітників західноукраїнських земель: О. Федькович, Д. Млака, О. Партицький, Ф. Заревич, B. Шашкевич та інші.

Тут же заведено відділи: "Огляд літературний", який вів О. Барвінський, та "Із уст народніх".

"Правда" стає лучником поміж всіма частинами українських земель. Це не могло бути байдужим для староруського-москвофільського табору. Становище, яке чи не найліпше освітлює А. Вахнянин (один з редакторів) у листі до П. Куліша: "Єсть у нас каста людей і таких, що коли доведеться їм побачити де "Правду", зараз і лютіші стануть гірш чорта, схоплюються за голову і бігають наче напосіжені по кімнаті, одним словом вони люті на "Правду", а найбільш через те, що негодні її повалити. Дали б вони половину свого мерзенного віку, щоб закопати нас у землю, бо і не знати, справді, що скаже їм ґазда їх Катков" (відомий україножер, публіцист, редактор "Русского Вестника" та "Московских Ведомостей").

Та не так тії воріженькі... Найгірше — брак зацікавлення серед своїх. Звідси і брак засобів. А до того ж наспіло ще й охолодження до "Правди" з боку П. Куліша, який чимало допомагав та через якого йшла матеріальна допомога зі східноукраїнських земель.

А. Вахнянин та молоде галицько-українське громадянство прикладали всіх сил, щоб не допустити до упадку часопису. Ще 1870 р. появилося шість чисел. В останньому звертається видавництво до читачів і передплатників із закликом про точність та вирівняння залеглостей, попереджує про тяжкий матеріальний стан часопису, заповідає по літній перерві випуск трьох чисел в одній книжці і закінчує: "Побачимо кілько дійсно помічних другів ми маємо в Галичині".

Та минули літні місяці, минув і вересень. "Правда" не появилася. Настала перерва, що затяглася до квітня 1872 р.