Історія української преси - Животко А.П. - "Світ". Його характер, співробітники і зміст. Упадок і його причини. Нові спроби

Тоді ж, коли женевська "Громада" почала виходити як періодичний орган, у Львові І. Франко з І. Белеем, колишнім співробітником "Друга" (пізніш педактором "Діла") та з деякими іншими молодими, як Данилович, Олеськів, приступили до видання ілюстрованого літературно-політичного часопису під назвою "Світ".

Був це місячник, що почав виходити у Львові з 10 лютого 1881 р. за редакцією І. Белея. Програмово намагався він йти шляхом попередніх видань. Різноманітний своїм змістом, відбивав він радикальну думку представників всіх українських земель.

Серед співробітників його, крім вже згаданих, були М. Драгоманов, О. Терлецький, В. Коцовський, Хв. Вовк, Є. Борисів. Туг же виступив на літературну ниву Б. Грінченко (псевдонім І. Перекотиполе), був тут і О. Кониський, який надіслав початок своєї праці про історію української літератури, в якій подав недруковані ще тоді твори Гулака-Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі літературної характеристики письменників.

З красного письменства перше місце займає тут повість І. Франка "Борислав сміється", що, на жаль, не була скінчена. Далі сатиричні нариси О. Конисько го та І. Белея ("І ми — люде"), так само сатиричний нарис Р. Розмарина (І. Белея) під заголовком "В один час" та інші.

З поезій - твори і переклади І. Франка, твори В. Лашанського, Є. Борисіва, О. Кониського, Перекотиполя (Б. Грінченка) та інших.

На теми науково-публіцистичні появилися туг "Мислі о еволюції в історії людства" І. Франка, в яких автор подав синтез свого соціалістично-політичного світогляду. Його ж праці з шевченкознавства, в яких особливу увагу присвячує поемам "Сон" і "Кавказ".

"Сон", — каже він, — це велике оскарження "темного царства" за теперішні і минувші кривди України... "Кавказ" — це огниста інвектива..., се, може, найкраще свідоцтво щирого людського чувства поета". Тут же — його "Огляд української літератури за 1880 рік".

Під заголовком "Знадоби до вивчення мови й етнографії українського народу" подав І. Франко чотири монографії, з яких одна звертає особливу увагу. Це — "Дітські слова в українській мові". Він дав статистичну студію "Промислові робітники в східній Галичині в р. 1870" . На подібну тему подано було тут статтю О. Терлецького "Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах". М. Драгоманов дав кілька статей ("П'янство, штука і свобода", "Війна з пам'яттю Шевченка"). Врешті, праця Костомарова, опублікована без підпису, що викликало огірчення автора. Кілька рецензійних праць В. Коцовського, Корженка та інших. Цінним вкладом були автобіографії І. Нечуя-Левицького, М. Лисенка та О. Конисько го, як також біографії: Міклошіча (написані І. Онишкевичем), Яна Неруди (примаса Соботки, редактора чеського часопису "Светозор", Прага), Достоєвського (Хв. Вовка).

В цілому часопис заповідався бути свіжим, цікавим і різноманітним. Це дало підставу в червні 1881 р. часопису "Зоря" дати йому таку оцінку: "На місце "Правди", — писала "Зоря", — виходить тепер "Світ" — газета справді більше радикальна, але безперечно з великим таланом редагована".

Але зустрівся "Світ" і з іншою оцінкою. Дав її М. Драгоманов. Визнаючи початок часопису добрим, він все ж гостро критично поставився до його редагування. Хибою вважав випадковість матеріалу та поділ статей на дрібні шматки.

"Світа" добрий початок, — писав, наприклад, він улітку 1881 р. до І. Франка, — але дуже вже кружковий, народ-нього і сучасного в ньому мало". А в листопаді 1882 р. в листі до нього ж відповідав: "Питаєте мене про "Світ". Звісно, коли б можна було його вдержати, то добре б, тільки треба його до коріння змінити. Не розумію я, яка нужда набивати газету1 манісінькими клаптиками великих статей. Я, наприклад, кинув читати навіть "Борислав сміється". Як скінчите, тоді за разом прочитаю. Далі треба якось оприділити собі, для кого і для чого газета видається, щоб не були статті такі случай ні... Прикро бачити майже у всіх статтях "Світа" фактичні помилки".

Та вдержати "Світ" на новий 1883 р. не пощастило. Причиною тією, за свідченням І. Франка, з одного боку, був відхід І. Белея до "Діла", а з другого — вживання часописом фонетичного правопису, що вважалося тоді революційним чином і відстрашувало передплатників. Про цю другу причину згадує П. Куліш у листі до К. Сушкевича, як до голови Товариства ім. Шевченка. Закликає в ньому вплинути на Товариство, щоб воно "навіть само, позичаючи для себе грошей, уділяло з них на підтримку "Світові" не менш 60 гульденів щомісяця... Бо коли б, писав він, найкраща книга не появилася на світі, це була б така шкода, як упадок періодичного видання. Так як у Галичині цураються фонетики, так само цураються у нас етимології в правописі.

Заклик не мав позитивних наслідків. А брак більшої кількості передплатників стояв уже загрозою перед дальшим існуванням часопису.

Вже на самому початку І. Франко вказував на тираж і на кількість передплатників. "...У нас вже дуже мало примірників, - писав він до Драгоманова, — так як ми друкували його всього 250 (тепер далі друкуємо по 300). Передплатників у нас досі около 150, т. є. хоча і більш, ніж ми зразу надіялися, але все-таки замало на покриття навіть коштів друку".

Наприкінці 1882 р. з ч. 20/21, виданим лише в кількох примірниках і в неповному вигляді, видання було припинено.

Настала перерва. Представники радикальної течії пішли до співпраці в народовецькій пресі. Не легко це давалося, а іноді кінчалося і прикрими наслідками. Саме до цього часу належить, наприклад, відмова у співробітництві в "Ділі" І. Франкові з іронічною фразою, киненою йому на прощання: "Йди і не признавайся, що ти Русин"...

Тоді ж було відібрано від М. Павлика "Бібліотеку найзнаменитіших повістей" — додатку до "Діла".

Відновлення своєї преси для радикалів було ділом "животрепещущим", як висловлювався М. Павлик. Виникають проекти. Вже 1883 р. один з таких проектів опрацьовує студент Віденського університету В. Полянський. Мав це бути літературно-науковий журнал при найближчій участі І. Франка, О. Терлецького, В. Коцовського, Н. Кобринської та інших. Зі східних українських земель розраховували на О. Пчілку та інших. Через брак коштів, що їх не пощастило, як то сподівалися організатори дістати в потрібній кількості, залишився цей проект нездійсненим. Не пощастило здійснити і пізніші проекти видання "Нової Науки", "Прапору" та "Поступу".