Історія української преси - Животко А.П. - Українська преса поза українськими землями в Росії

Після згаданої вже "Боротьби" довше пощастило протриматися тижневику "Слово". Був це центральний орган Української партії соціал-демократів. Почав він виходити з 11.IV. 1907 р. при матеріальній підтримці Петербурзької української соціал-демократичної організації (головно одного з її членів — М. Шадлуна) і за фактичним редагуванням колегії в складі: С. Петлюри, М. Порша, В. Садовського та Я. Міхура. До кінця 1907 р. офіційним видавцем-редактором була О. Королева, після якої підписував часопис як відповідальний редактор С. Петлюра. Сили були обмежені. Головний тягар лежав на згаданій колегії, серед якої вправним журналістом був, власне, тільки С. Петлюра. Решта щойно починали свою журналістичну роботу. Серед постійних співробітників були: Г. Коваленко (Сьогобочний) і Д. Донцов. До найактивніших належав також А. Жук (А. Вовчанський). З інших — І. Мазепа (псевдонім Андрієвський), В. Дорошенко (В. Білоцерківський), Л. Юркевич (Л. Рибалка), Д. Дорошенко, В. Чехівський, В. Степанківський (В. Коваль). З поетів та письменників: С. Черкасенко, Г. Чупринка, Дніпрова Чайка, П. Тенянко та інші. Основна праця лежала на членах редакційної колегії. Так, М. Порш (псевдоніми М. Гордієнко, М. Чацький, Полуботок) писав на політичні, економічні та національні теми, що пізніш вийшли під назвою "Про автономію України", С. Петлюра (С. Сімон, Пра) спинявся на темах національно-культурних і літературних. Я. Міхура (Хв. Кучерявий) дав низку статей на робітничі теми, врешті В. Садовський писав головним чином на теми економічного і політичного характеру.

На початку "Слово" ставило своїм завданням політичне і соціальне усвідомлення ширшого читача, вважаючи, що національна свідомість прийде разом із соціальною. Прихильником такого становища був М. Порш. Іншої думки були С. Петлюра, В. Садовський та Я. Міхур. Вважали вони потрібним, щоб "Слово" жвавіше реагувало на прояви української дійсності, виразно виявляючи свою позицію у визвольній українській боротьбі. Перевагу згодом взяла ця остання думка, що й повела часопис в напрямі захисту українських національних потреб по лінії інтересів українського робітництва.

Розходилося "Слово" в кількості приблизно тисячі примірників. Для українського політичного партійного органу на ті часи була ця кількість чимала. Але була вона невстачальна, щоб покрити всі сподівані і несподівані витрати.

Передплатниками спочатку були, головним чином, члени партійних груп. Пізніш коло читачів поширилося безпартійним учительством і селянством. Не останнє місце мала і студентська молодь.

Українська преса поза українськими землями в Росії

З початком 1906 р. появляється українська преса і поза українськими землями в Росії — в Москві і Петербурзі. Першими з її органів були журнали "Зоря" і "Вільна Україна". "Зоря" почала виходити у Москві наприкінці березня 1906 р. Був це тижневий журнал, що виходив за редакцією адвоката І. Опокова з гаслом: "Українці! Єднайтеся у братерській згоді!" Крім творів красного письменства часопис під проводом Кримського почав практичний курс для вивчення українського слова. Тут же, на його сторінках, давалися ілюстрації. Були це фотографії образів таких малярів як С. Васильківський, М. Маковський, М. Гармашів та інших. Всього появилося вісім чисел у чотирьох зшитках.

У лютому того ж року в Петербурзі почав виходити місячник "Вільна Україна" — літературний, політичний і науковий журнал за редакцією А. Шабленка.

Перші числа принесли твори Лесі Українки ("Одне слово"), X. Алчевської, М. Чернявського, М. Вдовиченка, А. Шабленка, оповідання І. Личка та інших. Із статей К. Не-я (К. Арабажин) "Дещо про націоналізм і соціалізм", І. Стешенка "Український національно-громадський рух і 1906 р.", Л. Бича "Революція й органи самоуправи"; далі стаття П. Смутка (П. Стебницького) "Краєва автономія України". Стаття ця викликала деяку полеміку з російськими соціал-демократами і відповідь їм М. П. (Порша) — "Краєва автономія України в світлі "соціал-демократичної критики", що була опублікована в ч. 4 "Вільної України". З третього числа журнал прийняв виразний напрямок українських соціал-демократів. Склад редакції та співробітників змінився, при чому редакція устами М. Порша знімала з себе відповідальність за першу книжку та особливо за статтю П. Смутка про автономію України.

Довго протриматися журналу не пощастило. По конфіскаті чч. З та 5—6 редакція примушена була припинити видання, звернувшись до читачів на сторінках "Громадської Думки" з таким характеристичним для часу повідомленням: "Редакція місячника "Вільна Україна" сповіщає своїх передплатників і читачів, що дякуючи тяжким репресіям "ліберального" міністерства п. Столи піна проти вільного, незалежного слова друкарського, вона не має можливості випускати в світ у свій час чергових чисел журналу. Книжка "Вільна Україна" за май—юнь "в свій час" була сконфіскована. Редакція місячника сподівається при першій умові озватися з своїм словом до читачів".

Сподівання не здійснилися. А тим часом вже в березні того ж 1907 р. в Петербурзі почала виходити газета, присвячена інтересам міського і сільського робітництва під назвою

"Наша Дума". Був це орган Петербурзької організації Української соціал-демократичної робітничої партії, що почав виходити за редакцією Д. Донцова. Два числа, що появилися, присвячені були справам 2-ї Державної Думи. Виступив він із критикою праці Думи, захищаючи інтереси робітництва ("Бюджет в Думі", "Безробіття" тощо), давав фейлетони на думські теми та перебіг засідань. Утриматися цьому часопису так само не пощастило. По виході другого числа 25.III. 1907 р. газету було владою заборонено.

Трохи довше протрималася "Рідна Справа" (думські вісті). Почала вона виходити в Петербурзі з 12.IV. 1907 р. двічі на тиждень. Був це орган української фракції 2-ї Думи (українські громади — ради кал-демократичного напрямку), видання якого популяризував був між послами студент-медик, пізніш відомий журналіст В. Піснячевський. На фактичного редактора запрошено В. Доманицького, а офіційним видавцем-редактором став посол С. Нечитайло.

"Наша газета, — писалося туг, — буде тим телеграфічним дротом, що з'єднуватиме український народ з його депутатами для спільної праці і боротьби за землю і волю".

Співробітниками були члени 1-ї і 2-ї Думи та дехто з петербурзької колонії. Подавано тут перебіг думських засідань, промови послів та статті і фейлетони на актуальні теми. Тут між іншим була опублікована серія фейлетонів П. Смутка (Стебницького), що потім вийшли відомою книжкою під назвою "Під стелями Думи".

Зустрінуто було "Рідну справу" прихильно, особливо на українських землях. Серед селянства мала успіх, чому чимало прислужилася добра мова і популярний виклад.

На початку червня (З.УІ. 1907 р.) розв'язано було Думу. Мусила припинити своє існування і "Рідна Справа". Останнє 12 число вийшло 12.УІ. 1907 р. з останнім словом до читачів, в якому редакція висловлювала надію знову появитися, коли збереться 3-тя Дума. Сподівання не здійснилися. Політичні умови, що запанували з приходом 3-ї Думи, тому не сприяли.