Історія української преси - Животко А.П. - Народження лікарсько-санітарного органу

Розвивається і просвітянська преса. Беручи початок з місячника "Письмо з Просвіти", що виходив ще в 1877—1879 pp. за редакцією О. Партицького та А. Вахнянина, проходить вона через часопис "Читальня" (1893—1894), а 1907 р. відновлює попередню назву ("Письмо з Просвіти") за редакцією Я. Весоловського, Є. Озаркевича та Ю. Бачинського. Спочатку — літературно-науковий орган, пізніш — орган теорії і практики просвітянської праці. В такому вигляді дає багато вказівок для організаторів і робітників на просвітянському полі.

Органи українського мистецтва

Робить спробу видання свого органу і Союз Співацьких та Музичних Товариств у Львові. Стає ним ілюстрований місячник під назвою "Артистичний Вістник". Перше число його появилося в січні 1905 р. при найближчій редакційній участі С. Людкевича, І. Труїла та О. Бережницького. Спробі цій не повелося. Вже у другому числі редакція змушена була зазначити, що "нема в нас численної інтелігентної публіки, яку інтересували б спеціальні питання з обсягу музики і пластичних штук", а тому "щоби бути корисними для нашої громади та пропагувати серед неї свої ідеї, мусимо... передовсім інтересуватися загальними культурними справами, актуальними в нашій суспільності".

З виходом подвійного числа за вересень—жовтень часопис цей, як місячник, перестав існувати з тим, щоб перейти на річні випуски, що і виходили до 1907 р.

Народження преси українського жіноцтва

Народжується в ці часи так само преса українського жіноцтва. її попередниками були "Жіночий Альманах" (1887 р.) та три випуски "Жіночої Долі" (1893, 1895 та 1896 pp.) за редакцією Наталі Кобринської. Щойно 1908 р. появляється у Львові перший часопис українського жіноцтва під назвою "Мета". Видає його "Кружок Українок" за редакцією Дарії Старосольської.

Поява цього часопису оживила організаційний рух жіноцтва, що вилився у великий з'їзд у грудні 1908 р. По з'їзді часопис перестав виходити.

Церковно-релігійна українська преса

Розгорнулася перед війною 1914 р. преса релігійно-церковна. Крім органів адміністративного характеру, як "Відомости Львівсько-Архієпархальні", "Вістник Пере миської Єпархії" та "Вістник Станиславівської Єпархії", появляються станові органи дяків, як наприклад: "Голос Галицьких Дяків" (Львів), "Дяківський Голос" (Станіславів), орган православних церковних співців під назвою "Дяківські відомості" в Лукавцях на Буковині та "Ранок" в Мареничах тощо; місійні часописи: "Вісті Місійного Товариства", "Місячний Листок", часопис для дітей — "Малий Місіонарчик" (Жовква). З органів наукового характеру: "Богословський Вістник" (Львів, 1900—1903 р.) та квартальник богословської молоді під назвою "Католицький Всхід", де містилися праці з історії церковних відносин на українських землях. Тоді ж (1904 р.) почав виходити часопис, присвячений справам суспільно-церковним під назвою "Нива".

Народження лікарсько-санітарного органу

Року 1913 Українське Лікарське Товариство почало видавати свій орган, присвячений справам санітарії і гігієни під назвою "Здоровля", що виходив за редакцією Є. Озаркевича.

Сатирично гумористичні часописи

Врешті, низка сатирично-гумористичних часописів, як на примір, "Комар", "Дзеркало", "Жало" та інші.

Розвиток преси суспільно політичного характеру. 25-ліття "Діла". Преса УСДП. Преса УРП

З органів, що відбивали національно-демократичні та християнсько-народні змагання, крім "Діла" та "Руслана", народжується перед війною 1914 р. низка нових. Крім Львова, де видаються в цей час такі органи як "Свобода", щоденна газета "Нове Слово" (з 1912), "Основа" та інші, з'являються подібні органи в низці провінціальних міст: Тернопіль, де в 1904—1907 рр. виходив орган Тернопільської Народної Організації під назвою "Подільський Голос" (тижневик); Перемишль — тижневик "Селянська Рада" (1907—1909); Калуш — двотижневик "Калуський Листок", Станіславів, Яворів та інші. Центральними і провідними органами цих двох напрямів залишалися "Діло" і "Руслан".

На цю саме добу припадало 25 років існування "Діла". Було це в час революційного зрушення 1905 р. в Росії, коли там український рух вийшов з підпілля. Отже, двоє свят заповнюють "Діло". Робиться тут підсумок пройденого газетою шляху та уважний відгук на прояви українського руху під Росією.

Не менш уважний відгук знаходять події за Збручем і в "Руслані". Відгукуються ці органи і на такі явища, як слов'янські з'їзди 1908—1909 рр., піддаючи ґрунтовній критиці їх тенденції і становище з погляду українських національних інтересів.

Крім інформації національно-політичного життя та обговорення в більших чи менших статтях, не останнє місце займають тут у цю добу також історичні розвідки, опублікування історичних матеріалів, літературні критичні статті, літературні силуети (сильветки), спомини тощо. Так, на примір, у "Ділі" публікуються праці І. Крип'якеви-ча, О. Левицького та інших, літературно-критичні статті та замітки О. Грицая, О. Турянського, М. Сріблянського (М. Шаповала) та інших. Тут же — листування, зокрема листи М. Драгоманова до редакторів російського соціал-революційного видання "Вперед", або переписка М. Драгоманова з д-ром Т. Окуневським.

Ще більш у цей час публіковано такого матеріалу в "Руслані". Досить згадати хоч би "Матеріяли до історії зносин Галичини з Буковинцями", "Матеріяли до історії Буковинської Ради" (зокрема про альманах "Руська Хата"), "Матеріяли до політики русинів від часу т. зв. "Нової Ери", що подав А. Вахнянин, листи В. Антоновича до О. Барвінського, листування О. Огоновського з П. Кулішем, листи А. Вахнянина до П. Куліш а, що дають чимало цінного в зв'язку з виданням "Правди" 1869 р., як також цікаві спомини А. Вахнянина, О. Барвінського та інших.

Незважаючи на певний антагонізм між цими двома органами, вони доповнювали один одного як з боку політичного, так культурно-наукового, залишивши чимало того, що не втратило цінності в довгих пізніших часах.

З інших часописів цієї доби можна згадати ще такі, як "Боєвий Прапор", що почав виходити з 19 січня 1906 р. у виданні й за редакцією А. Яновського (вийшло чотири числа); християнський часопис "Основа" (Львів 1906—1914) за редакцією о. Я. Левицького та о. М. Горникевича, "Народне Слово", що в 1907—1911 рр. виходило тричі на тиждень за редакцією А. Шестака, "Покутське Слово" (з 7.ІІІ. 1912—1913) за редакцією Е. Кульчицького та чимало інших.

На цей час припадає також розвиток преси української соціал-демократії. Року 1899 з Української радикальної партії виступили прихильники марксистського напрямку. З січня 1900 р. за редакцією М. Ганкевича, а пізніше С. Вітика, почали вони видавати свій орган під назвою "Воля". Виходив двічі на місяць і з перервою (1904) протримався до 1907 р., коли його місце заступила "Земля і Воля", яка перейшла до Львова з Чернівців і виходила до 1913 р. Був це тижневик (газета), що за редакцією В. Левинського продовжував завдання організації та національно-політичного усвідомлення українського робітництва. Крім програмово-провідних статей ці органи давали поважне місце оглядам професійного та соціалістичного руху, селянським рухам (1902 р.) в Галичині, боротьбі українського селянства за землю під Росією, перебіг нарад Сейму та Державної Думи (Росія). Тут же — голоси із-за Збруча, як М. Порша та інших.

Не останнє місце займали виступи проти радикалів та революційної організації "Оборона України", що виникла під Росією та влилася до Української партії соціалістів-революціонерів (1907). Врешті, твори з красного письменства, що відбивали соціальні теми. У1911 р. у Львові відбувся IV конгрес Української соціал-демократичної партії, на якому позначився був розділ партії на грунті рішучого відсепарування від ППС (Польської партії соціалістичної). Саме на цей час припадає вихід спільного органу української Соціал-демократичної партії Австрії із-під Росії під назвою "Наш Голос" (1910-1913), що став на бік прихильників відсепарування: Л. Ганкевича, Ю. Бачинського та інших.

Тоді ж у Львові почала виходити і тижнева газета "Вперед" (1911) за редакцією В. Левинського. Пізніше виходила вона тричі на тиждень, а в 1914 р. — раз на місяць. З інших часописів цього напрямку були: "Робітник", "Праця", "Добра Новина" тощо, що виходили у Львові. Подібні ж часописи появилися і поза Львовом. У Збаражі 1906 р. Я. Остапчук почав видавати двічі на місяць, а потім тижнево "Червоний Прапор", що пізніш перенісся до Тернополя; у Дрогобичі за редакцією С. Вітика 1907 р. виходив "Підкарпатський Голос", а в 1911 — 1912 рр. там же за редакцією Б. Скибинського "Голос Підкарпаття".

Українська радикальна партія (УРП) продовжувала видавати "Громадський Голос". Стояв він на захисті інтересів українського селянства, підносив ідею боротьби за визволення і державність, пропагував організацію серед селянства Товариства "Січ", рішуче виступав проти угодових нахилів та піддавав критиці поступування народовців. В 1904—1906 рр. замість "Громадського Голосу" за редакцією І. Макуха виходить "Новий Громадський Голос", а з 1907 р. знову відновлюється "Громадський Голос", виходячи двічі на тиждень в кількості 1300—1500 примірників. У зв'язку з розвитком січового руху в 1912—1914 рр. при "Громадському Голосі" виходять місячними випусками "Січові Вісті". Врешті, в 1903 і 1909 рр. за редакцією К. Трильовського виходив двотижневик "Хлопська Правда".