Історія української преси - Животко А.П. - Українські пресові органи за межами України

За межами України, а саме в Петербурзі та Москві, в 1915-1916 рр. виходили: "Наше Життя" (Петербург) та "Тепла Роса" і "Промінь" (Москва). "Наше Життя" виходило впродовж 1916 р. Був це орган української Соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), писаний на машинці в кількості 300 примірників. Найближчу участь в цьому журналі брали: В. Винниченко, С. Вікул, Л. Чикаленко, П. Феденко, М. Авдієнко та інші.

"Тепла Роса" почала була виходити двічі на місяць з 15.111. 1915 р. за редакцією Л. Краківського. Але не встигли видати і двох чисел, як з наказу командуючого генерала Адріянова, за статтю в ч. 2 під назвою "Галичина" часопис закрито.

Більш пощастило тижневику під назвою "Промінь". Був це часопис літератури, мистецтва і громадського життя. Почав виходити з 20. XI. 1916 р. за редакцією В. Винниченка, який перебував у Москві під чужим прізвищем. Поява цього часопису у Москві давала можливість уникнути примусової "ярижки" (російського офіційного правопису). Але цензурні утиски і тут давали себе відчути. Це між іншим підкреслювала редакція, звертаючись до передплатників з проханням "не дивуватися, коли часопис виходить з опізненням" та інше... "Нинішні обставини, — писала вона, — творять кожної хвилини несподіванки, котрих не потрапить угадати і запобігти їм і найбільш досвідчений журналіст".

Серед співробітників були: П. Тичина, О. Слісаренко, К. Поліщук, Г. Чупринка, М. Філянський, А. Постоловський, О. Журлива, В. Винниченко (ред.), який дав тут початок роману "Записки Кирпатого Мефістофеля", п'єсу "Пригвождені", оповідання "Баришенька", М. Івченко ("Хутір"), М. Могилянський, М. Грушевський (статті про галицько-українські землі), С. Єфремов та інші. Були тут також статті до питання про українські народні школи, про становище робітничого ринку, про українське мистецтво (К. Широцького), на літературні теми, огляди преси, бібліографія тощо.

Такий був зміст часопису, який на його сторінках В. Винниченко характеризує такими словами: "Передо мною тоненький зшиток, в жовтій, скромній обкладинці. Це майже єдиний український журнал тридцятьох мільйонів України... І всього тільки цей тонесенький зшиточок! Він нагадує мені дітей, що ростуть десь у підвалах, без сонця, без повітря, в злиднях, в поневірянню, з синіми, зацитьканими, заляканими і скорбно-розумними очима. Так і вчувається, що от-от він тоненько-тоненько скаже: "їсти хочу! Мамо, папи! Хіба не моторошний, не правдивий символ нашого народу цей більше ніж скромний наш "Промінь"... — цей жовтенький символ нашого горя?

Преса на західних українських землях під час першої світової війни

Захопило це горе преси і західні українські землі. За Збручем, під Росією, з українством, здавалося, було покінчено вже в перших же днях війни. І в першу чергу з його речником — пресою. Лишалися західні українські землі. Довго чекати не довелося. Брутальна і безоглядна ліквідація українського життя вдерлася на західноукраїнські землі під гаслом "визволення" та об'єднання під "скипетром русского царя всех ветвей русского народа".

Роздавити раз назавжди осине гніздо мазепинства. Стало це завданням російської влади, що прийшла разом з російським військом. Прийшла вона 21.VIII. 1914 р. на чолі з графом О. Бобринським. Прийшла й негайно приступила до "визвольної" акції. Перші кроки позначилися в напрямі нагінок на українську пресу, на яку й було скеровано головний удар. Упродовж перших же "визвольних" днів закрито було всі українські часописи. Останніми були "Свобода" (останнє число з 27. VIII) і "Діло" з датою 23. VIII.

Дня 25. VIII. 1914 р. до редакції "Діла" з'явився помічник воєнного губернатора Шереметьева підполковник Фатіянов і заборонив надалі випускати газету. Друкарню опечатано, а за деякий час забрано з неї заголовки "Діла" і "Вістей з Запоріжжя" та заповіджено, що тут друкуватиметься газета під назвою "Военное Слово". Спроба дістати дозвіл на видання української газети зустрілася з боку губернатора з категоричною відмовою. Тим часом часописи москвофільські і польські впродовж цілої доби окупації продовжували виходити, ставши на послугу російській владі.

Українська преса примушена була шукати можливостей для свого існування на чужині. Так "Діло" почало виходити у Відні. Там же за якийсь час почала виходити і "Свобода".

Щойно в червні 1915 р. повертається українська преса додому. З поворотом австрійських військ перед українським суспільством у Львові стає справа видання свого часопису. На нараді 21. VI. 1915 р. під головуванням д-ра А. Чайковського, що відбулася в приміщенні "Сільського Господаря", висунено було думку видавати нову газету в двох мовах (українською і німецькою) під назвою "Український Листок". Проти цього виступив редактор Ф. Федорців, який настоював на відновленні "Діла". Прихильників не здобув. Тоді він же запропонував дати новій газеті іншу назву, бо, мовляв, назва "Український Листок" не личить столичному органу. Ліпше було б, на його думку, дати назву "Українське Слово". Але нарада і це внесення відкинула, запропонувавши йому взятися-таки за видання "Українського Листка". Ф. Федорців погодився, але, приступивши до праці, сказав-таки зложити назву — "Українське Слово". Та через те, що для видання нового органу треба було мати на нього концесію, що вимагало певного часу, довелося уступити від цієї назви, а використати назву одної з газет, що виходили перед окупацією. Так було взято назву часопису, власником якого був о. Т. Войнаровський, — "Нове Слово".

Перше число появилося 23.VI. 1915 р. за редакцією Ф. Федорціва та С. Чарнецького. А тим часом було подано прохання на дозвіл "Українського Слова". Дозвіл було дано і вже 12.УІІ. 1915 вийшло останнє число "Нового Слова", а ІЗ.УІІ. появилося "Українське Слово". До редакційного складу крім Ф. Федорціва ввійшли С. Чарнецький, О. Когут і Калина Величківна. Постійними співробітниками стали І. Крип'якевич та М. Яцків, з Відня дописував Г. Микитей.

Був це орган, що стояв на позиціях Народного комітету та більшості Загальної Української Ради.

Появу "Українського Слова" зустріло суспільство з певною симпатією. Здобуло воно власний круг читачів та передплатників, кількість яких з бігом часу збільшувалася. Почалося з накладу в 2.000 примірників, який незабаром піднісся до 5.000 примірників. Приступлено було до створення спеціальної видавничої спілки. Саме в цей час приїхав до Львова о. Т. Войнаровський з вимогою передачі

Фінансовий бік справи. До війни не було майже ні одного українського журналу, що оплачувався б передплатою. Тим більш під час війни, та ще й при тому революційно-національному становищі, що його займали "Шляхи", які не тішилося великою прихильністю широких кіл українського суспільства. До серпня 1916 р. дефіцит покривав Стрілецький пресовий комітет. Коли ж більша частина членів того комітету в одній з битв загинула або опинилася в полоні, журнал опинився без фінансової опори. Це відбилося на його дальшому існуванні. До всього того технічні умови ставили часто непереборні перешкоди: брак складачів, друкарських машиністів, брак паперу тощо. Проте, поборюючи все це, "Шляхи" все ж проіснували до 1918 р., виконавши немалозначну роль в тяжку добу української журналістики.