Історія української преси - Животко А.П. - Літературно-наукові органи перед першою світовою війною на західноукраїнських землях

Розвиток суспільно-політичної преси в передвоєнну добу йшов у парі з розвитком преси літературно-наукового характеру. Одним з перших таких органів треба згадати місячник під назвою "Руська Хата", що ставив своїм завданням "бути приступним родинам широких кіл, де "Літературно-Науковий Вісник" був затяжкий, ідучи шляхом вселюдських ідеалів добра і краси".

Був це невеличкий ілюстрований журнал, що виходив у 1905 р. за редакцією Сембратовича при співробітництві молодших літературних сил. Крім поетичних творів В. Па-човського, П. Карманського та інших і оповідань чи новел В. Бірчака, М. Яцківа, В. Будзиновського публіковано тут дещо з наукових розвідок та оглядів, як також огляди політичного життя на західноукраїнських землях, новини, інформації. Тут же, між іншим, М. Павлик подав листування М. Драгоманова з Н. Кобринською.

Проте широкі кола зустріли "Руську Хату" досить холодно. За півроку видавництво робить такий підсумок "нечуваних зусиль": "Число читаючих і розуміючих потребу такого видавництва у нас ще дуже маленьке, та й то не всі читаючі вважають своїм обов'язком заплатити за побирану часопись... Боремося від першого і до нинішнього числа з недоборами".

Не ліпшим був підсумок і по закінченні року. Надії, що в наступному році "суспільність підіпре наші змагання щиріше, як в минулому році", як писав часопис, — не здійснилися. І вже на початку 1906 р. він перестав виходити. Його місце заступив новий місячник під назвою "Світ", що його з 26.11 почав видавати В. Будзиновський. При редакції в складі В. Вірчака, М. Яцківа, О. Луцького та П. Карманського створено було спеціальний інститут артистичних дорадників з В. Щурата, Б. Лепкого та В. Панове ького. "З бадьорістю молодечою і сильною вірою... приступаємо до нового діла", — заявляв цей часопис у першому числі.

Попередній склад співробітників "Руської Хати" поповнено новими силами. Звернуто було увагу на зв'язок з силами з-під Росії. На сторінках часопису появилися поруч з поезіями Б. Лепкого, В. Пачовського, О. Маковея твори М. Вороного, В. Сивенького (В. Самійленка), О. Коваленка та інших. Тут же друковано "Ніобу" О. Ко-билянської, оповідання, нариси В. Бірчака, К. Гріневичевої, М. Коцюбинського, М. Яцківа. Приносив "Світ" цінні розвідки, огляди, наприклад, "До історії культу Шевченка" та інші. Давав він багатий матеріал із літературної критики, статті на мистецькі теми (С. Людкевича та інших) та переклади (Е. Амічіс, Мопассан, Метерлінк). Все це робило часопис живим, бадьорим і безперечно цікавим культурним органом, що, здавалося, мусив би заімпонувати. Однак так не сталося. З кінцем року редакція писала:

"Мимо даремної праці редактора і співробітників, передплата покриває половину коштів видавництва".

Щоб запобігти лихові, "Світ" рішився змінити програму та покликати нову редакцію, збільшити об'єм та ілюструвати зміст. Але і це не помогло. В новому році прийшов "Світ" без порівняння біднішим, вже менш бадьорим. До всього того — неточність у випусках, чому спричинилося старе лихо — гостра фінансова криза, яка і привела його до смерті, що наступила з ч. 16—17, яке появилося аж в наступному 1908 р.

Не довго продержалися і інші часописи — місячник "Бджола" (1908) за редакцією М. Венгжина і "Будучюсгь" за його ж редакцією, що як двотижневик почав був виходити з 1.1. 1909 р. Була це спроба наймолодших літературних сил, яку вже спочатку було зустрінуто досить холодно, а подекуди навіть неприхильним голосом тодішньої преси.

Зокрема вістря неприхильності скероване було в бік М. Євшана (М. Федюшки), який тут щойно починав свою літературно-критичну працю. Того самого М. Євшана, якого по його смерті (1919) в р. 1920 в "Громадській думці" (Львів) було М. Струтинським схарактеризовано такими словами: "В особі Євшана тратить українське письменство молоду надійну силу, що могла зробитися першорядним європейським літературним критиком".

По Євшанові прийшов В. Бірчак, праці якого висміювано в пресіі Така зустріч, однак, не збентежила тих, хто згуртувався навколо цього часопису. Навпаки, виступи ці додавали енергії до праці. Поширено було коло співробітників, нав'язано зв'язки з літературними силами за Збручем і зокрема з групою "Української Хати". А з липня того ж року перетворено цей часопис на місячник під назвою "Будуччина", в якому брало участь чимало нових сил. Були тут твори О. Олеся, Г. Чупринки, X. Алчевської, Н. Кибальчич, Б. Лепкого, І. Липи, Г. Барвінок та інших. Не бракувало тут праць на літературно-критичні теми, розвідок, споминів. Врешті, літературні новини, рецензії тощо.

Бідненькі на вигляд зошити визначалися старанним добором матеріалу та змаганням влити свіжу струю в сучасне літературне життя. Проте й цьому журналу не пощастило довше проіснувати. Уступив своє місце, і так само не надовго, тижневику, що його в1911—1912 pp. видавала видавнича спілка "Діло" за редакцією В. Щурата та Я. Весоловського під назвою "Неділя".

Не довший вік був і інших спроб літературно-наукової журналістики цієї доби ("Дзвін", "Ідея", "Критика" тощо), як і такого видання як тижневик "Ілюстрована Україна".

Був це журнал, що звернув на себе увагу та викликав Симпатію по обох боках Збруча. Почав він виходити у Львові у січні 1913 р. за редакцією І. Крип'якевича. Зробився зразком літературно-наукового часопису для ширших кіл суспільства. Ведений вправною рукою редакції, приносив він поруч з ліпшою продукцією в сучасному письменстві чимало цінних розвідок, історичних та літературно-критичних праць, як також праць із історії мистецтва. Досить пригадати хоч би такі з них як праці М. Єв-шана про Гавптмана, Р. Заклинського про суспільні ідеали та національно-політичні погляди І. Франка, І. Крип'якевича про Шевченка-маляра, М. Шумицького про архітектурний стиль та багато інших. Добрі ілюстрації гармонійно поповнювали собою добірний зміст. Крім ілюстрацій до тексту праць розкидано було тут багато образів з минулого і сучасного українського життя. Були це фотографії пам'ятників минувшини, старих будов, фресок, фотографії мистецтва, з'їздів, віч і т. д. Охоплювали вони всі українські землі, сягаючи часом найдальших закутків у супроводі більших чи менших заміток про них. Знаходив тут місце і відгук на перебіг українського політичного життя, а також літературного руху у формі рефератів, оглядів чи рецензій. Все це робило "Ілюстровану Україну" одним із культурніших проявів українського журналі стичного життя останніх років доби перед першою світовою війною. Проте й цей часопис мусив скінчити своє існування напередодні війни.