Основи журналістики - Михайлин І.Л. - Розділ 9. Загальні та спеціальні функції журналістики

Тлумачення проблеми в сучасній теорії журналістики. Загальні та спеціальні функції. Загальні: інформаційна функція та функція формування громадської думки. Спеціальні функції: організаційна функція, функція "сторожового собаки" (соціальної критики), ідеологічна функція журналістики, культурна функція, розважальна функція журналістики, рекламна функція

Лише на перший погляд бездіяльному розумові може здатися надуманим і штучним питання про функції журналістики. Насправді ж воно є архіважливим і давно увійшло в предмет теорії журналістики як науки про її найзагальніші властивості й найголовніші закономірності розвитку. I це зрозуміло: адже функції журналістики - це сукупність її обов'язків перед суспільством і характер їх виконання, це та роль, яку відіграє журналістика як соціальний інститут щодо соціуму як цілого. У відповідності з функціями журналістики стають зрозумілими місце й призначення органів масової інформації в суспільстві, а відтак, - і характер діяльності фахівців мас-медіа.

У радянській теорії журналістики дане питання розглядалося спрощено. Найважливішим методологічним орієнтиром тут оголошувалося ленінське визначення газети як колективного пропагандиста, колективного агітатора й колективного організатора, а, отже, й функції журналістики зводилися до трьох: пропагандистської, агітаційної та організаторської. Сьогодні ж цілком очевидно, що такий підхід не тільки не вичерпує всього розмаїття даної проблеми, але більше того - обмежує її лише політичною сферою.

У новітній українській теорії журналістики це питання жваво обговорюється. Висловлюються різні точки зору, як це й належить у порівняно молодій науковій галузі. Обмін думками, з одного боку, повинен привести до більш-менш усталених уявлень з цієї проблеми, а, з другого боку, сприяти народженню обґрунтованих якісних авторських концепцій, адже ми давно розпрощалися з радянськими часами, коли гуманітарна наука могла мати тільки колективний характер, і знову повернулися до пошанівку персональних надбань. Оглянемо стисло наявні теоретичні погляди.

У світовій журналістикології питання про функції журналістики традиційно входить до числа найважливіших наукових проблем. Вальтер Гаґеманн у праці "Газета як організм" (1950) описав п'ять функцій преси: 1) інформувати, 2) впливати на публіку, 3) рекламувати товари, 4) розважати читача, 5) повчати його .

Автори знаменитого дослідження "Чотири теорії преси" (1956) американські дослідники Фред Сіберт, Теодор Петерсон та Уїлбур Шрамм вважали, що в суспільстві преса виконує сім функцій. Вона мусить 1) служити політичній системі, забезпечуючи її інформацією, 2) обговорювати громадські справи, 3) просвіщати публіку, аби зробити її здатною до самоуправління, 4) захищати права особи перед урядом, 5) служити економічній системі, з'єднуючи покупця й продавця товарів за допомогою реклами, 6) забезпечувати розваги читачів, 7) підтримувати свою власну фінансову незалежність, щоб уникнути тиску на інформаційну діяльність будь-яких приватних інтересів .

Автор дослідження "Вступ до журналістики. Дослідження "четвертого стану" в усіх його проявах" (1961) Фразер Бонд нарахував чотири функції журналістики: 1) інформувати, 2) пояснювати й витлумачувати події, 3) керувати читачем, 4) розважати публіку. Додатковою функцією цей науковець вважав рекламу .

Найбільш повно на сьогодні функціональна концепція журналістики викладена в книзі американського ученого Деніса Маккуейла "Вступ до теорії масової комунікації" (1987). Узагальнивши погляди попередників - своїх співвітчизників Г. Лассуелла, Ч. Р. Міллса, він запропонував таку схему функцій журналістики. Вона зобов'язана:

1. Інформувати:

- забезпечувати інформацією про події в країні й світі;

- сигналізувати про стосунки з владою;

- полегшувати оновлення, адаптацію і прогрес.

2. Корелювати:

- пояснювати, інтерпретувати і коментувати зміст подій та новин;

- забезпечувати підтримку існуючої влади і норм;

- соціалізувати; координувати різні форми діяльності;

- домагатися консенсусу;

- встановлювати пріоритетність і сигналізувати про відносний статус.

3. Забезпечувати спадковість:

- виражати панівну культуру и визнавати субкультури і нові культурні впливи;

- формувати й підтримувати спільність цінностей.

4. Розважати:

- забезпечувати розваги, відволікання, засоби розслаблення;

- знижувати напруженість у суспільстві.

5. Мобілізувати:

- в громадських цілях проводити кампанії, що стосуються питань політики, війни, економічного розвитку, зайнятості, іноді релігії .

А. З. Москаленко в підручнику "Теорія журналістики" (К., 1998) виділив п'ять функцій преси: організаторську, виховну, пропагандистську, контрпропагандистську і соціологічну . Звернімо увагу на те, що дві з п'яти функцій журналістики видатний науковець пов'язував із здійсненням нею пропагандистської діяльності.

Внутрішньо полемізує з А. З. Москаленком автор навчального посібника "Основи журналістики в поняттях і коментарях" (Луганськ, 1998) В. М. Владимиров. Він категорично відкидає з теоретичного набутку функції пропаганди й агітації, відзначивши при цьому: "У світовій громадській думці, як і в наукових колах, слово "пропаганда" давно вже протилежне слову "об'єктивність" і означає не що інше, як приховування від масової аудиторії неприємних, незручних для кого-небудь фактів" . Так само кваліфікується й агітація: "Що стосується функції агітації, то на неї також поширюється правило напівправди, з якої, як відомо, виготовляють найвищі ґатунки брехні" .

Власну ж концепцію функцій преси В. М. Владимиров виклав так. Він об'єднав їх у певні рубрики, аби упорядкувати їх множинність. До загальних (основних) соціальних функцій преси він відніс пізнавальну, комунікативну і конструктивну, розуміючи під ними здійснення журналістикою всієї своєї масово-інформаційної діяльності, тобто виготовлення інформації (пізнавальна функція), її поширення (комунікативна) і запровадження в суспільну свідомість (конструктивна функція).

На другому рівні розташовані спеціальні (більш конкретні, особливі) функції. Серед них виділяються групи об'єктних і суб'єктних функцій. До складу першої групи увіходять функції артикуляції, соціалізації та кореляції. У другій групі виділено функції соціально-педагогічна, соціального контролю і корекції, а також просування ("promotion").

Після цього виділяється рівень індивідуальних функцій, до числа яких належать функції виховна, популяризаторська, рекреативно-гедоністична та масово-емоційна.

У концепції В. М. Владимирова спостерігаємо тенденцію до множення функцій і спробу усунути їх дублювання (наприклад, соціально-педагогічна і виховна) за рахунок утворення для них окремих рубрик. Питання заплутується через спробу кілька разів повернутися до загальних функцій, назвавши спочатку їх пізнавальною, комунікативною і конструктивною, а потім, ніби згадавши, що ніде не вжите слово "інформація", заговорити про загальну функцію преси - інформаційну. Виникає також запитання: як функції соціально-педагогічна, виховна, артикуляції, соціалізації і кореляції можуть здійснюватися поза пропагандою певних ідей і агітацією на підставі певних життєвих прикладів. У навчальному посібнику В. М. Владимирова маємо продуктивну, хоч і не в усьому досконалу, спробу розв'язання проблеми функцій журналістики.

Цікавий досвід застосування теорії до практики знаходимо в праці С. І. Горевалова "Військова журналістика України: історія та сучасність" (Львів, 1998). Це праця переважно з історії журналістики. Але цілком слушно автор досліджує в ній і функції української військової преси в Галичині міжвоєнного періоду. Він також іде по шляху множинності, намагаючись вичерпно врахувати все, що було сказане з цієї теми різними науковцями.

Умовно він об'єднує увесь наявний матеріал у чотири рубрики, виділяючи соціальну, економічну, соціально-психологічну та психологічну групи функцій.

До соціальної групи він відносить комунікативну, інформаційну, консервативну, деструктивно-інтегративну, соціально-регулятивну, контролюючу, управління, реалізації соціальної активності, розповсюдження культури, рекреативну, ідеологічну, політичну і науково-пізнавальну функції.

До економічної групи зараховуються регулятивно-економічна, економічно-контролююча, знову інформаційна, економічно-консервативна, економічно-управлінська, рекламна функції.

До соціально-психологічної групи увійшли такі функції: соціального орієнтування, участі у формуванні громадської думки, афіліації, контакту, самозатвердження, парасоціальна.

Група загальнопсихологічних функцій складається з функцій емоційної розрядки (релаксації), утилітарної, самоізоляції, стимуляції .

У концепції С. І. Горевалова переважає прагнення до вичерпності, що приводить до перерахування великого числа функцій, їх часткового дублювання в різних рубриках (наприклад, виділення інформаційної функції в групі соціальній та економічній) та відсутності їхньої ієрархії (наприклад, розташування ідеологічної й політичної функцій після рекреативної).

Про те, наскільки в сучасній теорії журналістики залишаються рухомими навіть найважливіші положення, свідчить повернення В. М. Владимирова у книзі "Журналістика, особа, суспільство: проблема розуміння" (2003) до розгляду функцій журналістики, у процесі якого відбулося істотне уточнення його концепції. На цей раз він запропонував розрізнити головні й рядові функції. Для позначення функцій першого плану він запропонував використовувати термін "місія журналістики". У вигляді визначення він запропонував таку формулу: "Місією журналістики є інформаційне забезпечення досягнення масового розуміння" . Розглядаючи журналістику крізь призму герменевтики В. М. Владимиров заговорив про двоєдину місію журналістики: інформувати й забезпечувати розуміння інформації. Зрозуміло, це останнє передбачає проведення аналітичної роботи, роз'яснення інформації. Місія журналістики, за В. М. Владими-ровим полягає в забезпеченні права кожного члена суспільства не просто на інформацію, а на інформаційне забезпечення його діяльності, вільного вибору поведінки, умовою якого є знання, тобто володіння правдивою інформацією.

Очевидно, українській теорії журналістики ще доведеться докласти немало зусиль для розв'язання наукової проблеми функцій журналістики.

На підставі використання позитивного досвіду праць вітчизняних та зарубіжних теоретиків спробуємо побудувати свою концепцію.

Передусім відзначимо очевидну доцільність виділяти загальні й спеціальні функції журналістики.

Загальні функції належать до числа основних, пов'язані з атрибутивними ознаками журналістики, виконуються кожним пресовим виданням, ТРК чи електронним ресурсом без виключення, незалежно від його розміру, накладу чи адресної спрямованості.

Спеціальні функції мають локальний характер, характеризують журналістику з того чи іншого конкретного боку, їх виконання не є конче обов'язковим для кожного учасника масово-інформаційної діяльності. Так, розважальна газета може не містити ідеологічних матеріалів і аж ніяк не здійснювати функції соціальної критики ("сторожового собаки"), так само як партійна газета не займатися розважанням та відпочинком своїх читачів. Але в цілому спеціальні функції у своїй сукупності є важливим чинником діяльності преси та характеристики журналістики в цілому, а відтак мусять бути осмислені теоретико-журналістською наукою.

Про загальні функції журналістики ми розпочали мову тоді, коли заговорили про неї як про масово-інформаційну діяльність, адже найважливіша функція журналістики - збирання, обробка й поширення інформації. Лише в межах цієї найголовнішої функції можуть реалізуватися інші її завдання. Інформаційну функцію виконують усі друковані періодичні видання, радіостанції й телестудії, електронні газети й журнали. Навіть розважальні газети чи радіо й телепередачі інформують свою аудиторію в галузі певним чином окресленої тематики.

Журналістика, будучи для людини вікном у світ, є важливим каналом надходження до читача необхідних для його орієнтації у світі знань, теорій, концепцій. Вона подає щодня громадянам необхідні повідомлення, без яких вони неспроможні зрозуміти навколишній світ, а відтак обрати правильний варіант поведінки. Є безліч людей, які після завершення своєї освіти (вищої чи середньої) поповнюють свій інформаційний багаж лише за рахунок журналістики. Узагалі, слід виходити з того, що в сучасній соціальній дійсності читачів книжок у десять разів менше, ніж читачів газет. Періодична преса, радіо, телебачення стають для переважної більшості громадян єдиним каналом поповнення знань, створення ними в своїй свідомості картини світу.

Високоосвічений читач-фахівець виробляє в себе стабільну звичку знайомитися через ОМІ з новими фактами і явищами політичного й суспільного життя, науковими поглядами й гіпотезами зі своєї та суміжної галузей спеціалізації. Читання загальних та фахових газет і журналів стає його щоденною потребою, адже на сторінках ОМІ здійснюються публікації про наукові новинки, відкриття, дається хроніка наукового життя.

Друга загальна функція журналістики полягає у формуванні нею громадської думки. Суспільно-політична роль мас-медіа була предметом нашого розгляду в минулій лекції, адже творення за допомогою інформації громадської думки й суспільної свідомості є також щонайважливішим завданням журналістики. Сутність навіть не в тому, що інформація ніколи не буває безсторонньою, а в тому, що в сучасному світі вона є будівельним матеріалом для громадської думки і ця остання не може бути сформована й виявлена інакше, ніж через соціальний інститут масової інформації. Усі інші способи її виявлення мусять розглядатися як факультативні у порівнянні з головним способом -журналістикою.

Цю функцію журналістика виконує в демократичному суспільстві, організовуючи на своїх сторінках обговорення важливих соціальних проблем, надаючи можливість виступу для всіх зацікавлених громадян з широкого кола актуальних питань. На цій підставі німецький дослідник мас-медіа Ніклас Луман заговорив останнім часом про те, що головною для новітньої журналістики є функція створення комунікативного середовища для всіх суб'єктів суспільного життя. На його думку, журналістика вже не стільки сама створює (чи збирає) інформацію, а служить каналом передачі повідомлень від носіїв до масової аудиторії. Інформація й комунікація (у значенні - спілкування) зрівноважуються в сучасній журналістиці, хоча й досі "без інформації не існує комунікації" .

Користуючись комунікативними можливостями журналістики, громадяни дістають змогу сформувати свою соціально-політичну позицію, а владні структури отримують безкоштовну консультацію про громадську думку, напрямки розвитку суспільної свідомості, а відтак, ті урядовці та державні органи, від яких залежить прийняття реальних рішень, мають можливість вибрати найбільш прийнятний варіант розвитку політичних подій.

Інформаційна функція та функція формування громадської думки такі вагомі і всеосяжні, що через них пізнається сутність журналістики, тому вони й розглядаються нами окремо.

Спеціальні функції журналістики є по-своєму важливими й істотними, але позбавлені все ж тієї загальності, що відзначала попередні аспекти цієї проблеми.

1. Організаційна функція журналістики виявляється в тому, що суспільство самоорганізовується й структурується завдяки журналістиці. Через журналістику громадянське суспільство здійснює вплив на державні, господарські та громадські установи й організації, домагається розробки й прийняття необхідних рішень, здійснює роз'яснення прийнятих державних ухвал і постанов. Журналістика згруповує людей за інтересами: політичними, економічними, фаховими, художніми. Структура ОМІ відображає політичну, фахову, економічну, вікову тощо структуру суспільства.

Організаційна функція журналістики виявляється й у тому, що кожна партія має сьогодні партійну пресу, через яку веде пропаганду своєї програми, вербує у свої ряди нових членів, бореться за громадське визнання, місця у виборних органах державної влади. Суспільство створює журналістику як важливий свій інформаційний орган, який сприяє глибшому його самопізнанню, самовдосконаленню й самоосмисленню, а в свою чергу журналістика служить знаряддям структурної організації самого суспільства.

На думку сучасних соціологів, якщо порівняти суспільство з людським організмом, то журналістика відіграє в ньому роль нервової системи, постачаючи особу інформацією й підказуючи їй відповіді на головні епістемологічні питання: хто вона, чого вона хоче, що для досягнення її мети слід зробити.

Згідно з сучасними уявленнями, інформація не є щось другорядне, пасивне по відношенню до вже сформованих суб'єктів, а, навпаки, вона сама конструює їх і їхнє буття. У глибинному розумінні справжня сутність людини реалізується лише за допомогою поширюваної різноманітними каналами (стихійної чи організованої комунікації) інформації, бо лише вона здатна породити людське суспільство. Поза комунікативними процесами кожний окремий індивід лишається річчю в собі, не здатний заявити про себе. І лише в процесі комунікації оприлюднюється, перетворюється на суспільну особу, громадянина. А відтак складається суспільство.

Саме тому до журналістики в демократичному суспільстві може бути застосований термін "мас-медіа", що в буквальному перекладі означає "масовий посередник". Влучно про це висловився В. М. Владимиров: "Мас-медіа - це масові посередники між тими, хто вже знає, і тими, хто хоче знати, щоб самому все розуміти і вільно діяти" . Журналістика виступає каналом універсального зв'язку між громадянами й органами влади і громадянами (чи їх групами) між собою, здійснює комунікативні зв'язки по горизонталі й по вертикалі всього суспільства; вона забезпечує гласну взаємодію між усіма складовими частинами загальнодержавного механізму.

Функції артикуляції (озвучення для органів влади думки народу) та кореляції (узгодження за допомогою журналістики різних точок зору на певне питання) є ні що інше, як виконання журналістикою своєї безпосередньої організаційної функції.

ОМІ відкриті для виступів будь-яких авторів, часто друкують листи читачів чи знайомлять з їхніми телефонними дзвінками.

Через ОМІ відбувається постійний обмін думок у суспільстві, до читачів надходить інформація про події в їхньому та сусідніх регіонах, міжнародні новини. Журналістика сьогодні об'єднує нас у єдиний суспільний організм, створює умови для пошуку однодумців, вияскравлює різні погляди і підходи до розв'язання тих чи інших проблем.

У сучасному світі поза журналістикою неможливе будівництво держави, особливо такої молодої, як Україна. А відтак можемо говорити про виконання українською журналістикою в межах організаційної функції державобудівних і націотворчих завдань. Це такі завдання, виконувати які не потребує журналістика країн з розвинутими традиціями державного будівництва, але в Україні функція державотворення щодня виконується нашими ОМІ. Вони зцементовують українську спільноту в українську політичну націю, виробляють звичку жити в українському інформаційному просторі, цінувати й захищати свою державу, дорожити нею, її надбаннями, працювати задля покращання життя в ній.

На жаль, неодноразово в нашій науці говорилося й про протилежну - державоруйнівну функцію, яку відіграють в Україні деякі видання, переважно засновані на кошти іноземного капіталу або іноземними засновниками. Здебільшого вони мають російськомовний статус, базові видання за межами України і декларують свій зв'язок з радянським минулим, розраховуючи на ностальгію певної категорії громадян за своєю комсомольською юністю. Це усілякі "Аргументы и факты в Украине", "Комсомольская правда в Украине" та ін. Інформаційна стратегія цих видань спрямована на очорнительство українського патріотизму, компрометацію діячів національно-визвольного руху, зображення життя в українській державі як нестерпного ланцюжка збиткувань над людиною. Безумовно, будь-яка держава має право захищати себе від антидержавних проявів у своєму інформаційному просторі; у тому числі й у судовому порядку. Наприклад, у державі наших північних сусудів ще 2000 р. прийнята до виконання "Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації". Українська ж влада соромиться вживати заходи для свого захисту в інформаційній галузі, тому проблема інформаційної безпеки України залишається невивченою й не осмисленою ні політиками, ні науковцями. Дивовижне в цій ситуації те, що, незважаючи на всі руйнівні інформаційні дії, авторитет Української держави навіть в умовах економічної кризи поступово зростає, усе більше громадян України відчувають себе українцями. Так створюється українська політична нація.

2. Функція "сторожового собаки" (соціальної критики).

Цей термін виник в американській теорії журналістики. Він спертий на образ сторожового собаки, що пильно охороняє спокій господаревого дому і голосно гавкає при наближенні небезпеки. Сутність цієї функції полягає в боротьбі журналістики з суспільними вадами чи хворобами, у захисті законності й правопорядку від тих, хто намагається їх порушувати, від корумпованого чиновництва і т. п. Іншими словами, у межах цієї функції журналістика здійснює широкомасштабну соціальну критику, що відкриває шляхи до стабілізації чи поліпшення суспільного життя, стає необхідним елементом вдосконалення суспільства або захищає його від невиправданих соціальних експериментів.

Американська журналістика часто першою била на сполох і домагалася розслідування кримінальних справ і судового розгляду позовів проти найвищих державних урядовців, включаючи Президента США, проводила самостійні журналістські розслідування, безжально викривала негативні явища в суспільному житті, домагалася їх викорінення.

Знаменита Уотергейтська справа - яскравий приклад могутнього впливу ОМІ на суспільну свідомість, здійснення журналістикою функції охорони суспільства. Уотергейтська справа - найбільш відоме в ХХ ст. журналістське розслідування, яке було проведене в 1972 р. журналістами газети "Вашингтон Пост" Карлом Бернстаймом і Робертом Вудвордом і в кінцевому рахунку примусило президента США Ричарда Ніксона піти у відставку. Застосувавши різноманітні методи інвестигативної журналістики, а саме: сумлінну оцінку наданого інсайдерами матеріалу, сувору перевірку конфіденційних повідомлень, порівняльне опитування основних дійових осіб, роботу з припущеннями, побудову сміливих гіпотез, сценаріїв і здогадок, журналісти викрили низку зловживань і порушень закону "Комітетом Республіканської партії з переобрання президента", які були допущені в період виборчої кампанії 1972 р. 17 червня 1972 р. члени Комітету встановили в штаб-квартирі своїх політичних конкурентів з Демократичної партії підслуховувальні пристрої. Ця штаб-квартира розміщалася в готелі Уотергейт у Вашингтоні, звідки походить і назва справи.

Журналісти встановили, що збоку найближчого оточення президента Р. Ніксона були допущені щодо конкурентів у виборчому процесі не тільки незаконні прослуховування, але й підкупи, погрози, шантажування, лжесвідчення. Публікації в пресі потягли за собою розслідування правоохоронних органів, а за ними - і судові процеси, внаслідок яких були винесені звинувачувальні вироки деяким співробітникам апарату президента. Після тривалого розгляду Уотергейтської справи юридична комісія палати представників конгресу США 25 липня 1974 р. ухвалила притягти до відповідальності президента США в порядку імпічменту за ігнорування правосуддя. Щоб уникнути цього Р. Ніксон 9 серпня 1974 р. вийшов у відставку.

Відтоді поняття уотергейту вживається для назви високопро-фесійного журналістського розслідування, публікації викривальних матеріалів та викликаного ними суспільного резонансу, а також здійснення журналістикою її функції "сторожового собаки".

Голосна справа про інтимний зв'язок президента США Б. Клінтона з практиканткою Білого дому М. Левінскі, широко розголошена ОМІ цієї країни в 1998 р., засвідчила не лише реальну свободу американської журналістики, але й дійсне виконання нею функції "сторожового собаки демократії", здатність журналістики зробити підзвітною громадськості першу особу в державі, зажадати від неї роз'яснень щодо її протиправних чи просто аморальних дій.

У цьому слід вбачати не тільки прагнення до сенсацій, що природно для журналістики, але й нагальну потребу працювати задля оздоровлення суспільства, потяг захистити його від помилок, несумлінних урядовців, загрозливих негативних тенденцій. Така функція журналістики властива їй як суспільному інституту в усіх демократичних країнах. Актуалізується вона сьогодні й в Україні.

3. Ідеологічна функція журналістики.

Ідеологія - це широке поняття, що обіймає сукупність політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних і філософських поглядів та ідей, у яких усвідомлюються й оцінюються відношення людей до дійсності.

На відміну від функції формування громадської думки, в основі якої лежить інформаційна діяльність, ідеологічна функція журналістики пов'язана з пропагандою певних життєвих цінностей та агітацією на їх підтримку. Ці поняття близькі, але мають істотні відмінності. Якщо пропаганда - це діяльність журналістики в справі поширення ідей, утвердження певної ідеології, формування історичної свідомості та художньої картини світу, то агітація - це діяльність журналістики в справі поширення оперативної інформації, що активно формує позицію читача, подаючи йому, як правило, приклади для наслідування. Від пропаганди й агітації невіддільна партійна журналістика, такий же пропагандистський, за визначенням, характер має сьогодні й релігійна журналістка. Але й загальні ОМІ також зорієнтовані на пропаганду і агітацію здорового способу життя, моральних національних та загальнолюдських цінностей.

Прихильники моделі інформаційної журналістики намагаються утвердити думку, згідно з якою журналістика взагалі не повинна в своїй діяльності утверджувати певні життєві цінності, а лише безсторонньо інформувати громадян про факти і явища дійсності. Справді, така концепція існує; наприклад, вона переважає в американській журналістиці. Її історичні коріння - у запереченні дешевої тенденційності, у захисті від брехні численних споживачів інформації. Але й у західному світі здійснюється перехід до соціально відповідальної журналістики, яка не ставиться нейтрально до загальнолюдських цінностей і демократичних свобод, а вважає своїм обов'язком захищати їх і запроваджувати в суспільну свідомість.

Звільнення журналістики в пострадянському інформаційному просторі від обов'язкової, силоміць надв'язуваної, ідеологічності створило в журналістів ілюзію про можливість цілковитої деідеологізації масово-інформаційної діяльності. Насправді ж сьогодні приходить розуміння того, що вона за своєю природою перманентно містить у собі жорстку ідеологічну орієнтацію, незалежно від соціально-економічного ладу, у якому створюється журналістський твір. Сукупність текстів масової інформації у самому своєму змісті відбиває з певних ідеологічних позицій становище країн, соціальних сил та розвиток подій у світі.

Перед українською журналістикою знову постає питання: як скористатися цим міжнародним досвідом. Безсторонньо сповістити громадян України про територіальні зазіхання північного сусіда (чого варте спроба відірвати від України і приєднати до Росії острів Тузла в Керченській протоці в жовтні 2003 р.?) чи роз'яснити їм юридичну безпідставність такої позиції і фальшивість історичних аргументів протилежної сторони? Очевидно, не перший, а саме другий варіант буде правильним у сучасному інформаційному просторі України. У конкретному епізоді з островом Тузла тільки бурхлива реакція української журналістики і збуджена нею громадська думка перешкодили захопленню російською стороною української території.

Нав'язуючи українській журналістиці протилежну інформаційну модель, її прихильники прагнуть обеззброїти наші медіа перед двома найголовнішими загрозами нашій державності: комуністичними реваншистами, які намагаються повернути колесо історії назад і знову втягнути Україну в комуністичне минуле, і відновлювачами "єдіной і недєлимой" Російської держави, яка, на їхню думку, виглядає неповноцінною без України.

Тому викликає цілковите розуміння наявність в концепції А. З. Москаленка не лише пропагандистської, але й контрпропагандистської функцій журналістики. Проте, на нашу думку, вони реалізуються не самостійно, а в межах здійснення журналістикою єдиної ідеологічної функції.

Ідеологічна функція журналістики полягає у всебічній соціальній орієнтації читацької аудиторії. Орієнтація - рухома інформаційна модель дійсності, яку складає в своїй свідомості людина для виправдання своєї поведінки. Кожна людина прагне бути правильно зорієнтованою, зрозуміти себе і своє місце в соціальній структурі, уміти розбиратися в навколишньому світі, правильно оцінювати суспільні явища і у зв'язку з цим визначати свої цілі, напрям і характер діяльності.

Журналістика як універсальна галузь духовної діяльності людини формує її свідомість на рівні раціонально-понятійному й образно-емоційному, що якомога краще відповідає синкретизму суспільної й індивідуальної свідомості. У цьому відношенні преса й сама є суб'єктом політики, формує певну систему ідеологічних та соціально-політичних цінностей, поширює соціально-цінний досвід, новаторські починання, компетентну ініціативу.

Важливою є роль журналістики у формуванні історичної свідомості. Кожна людина мусить відчувати себе часткою більшої спільноти: народу, нації, держави. Від історичної свідомості залежить сучасна суспільна свідомість, з усіма наслідками спонукальності й дієвості. Недарма кожна держава, партія і навіть окрема людина має свої історичні концепції, що діють у структурі їхніх ідеологічних доктрин. В історії віднаходять джерело для сучасних спонук, формування сучасної політичної думки.

Глибоко й точно розкрив природу історичної свідомості у стосунку до сучасності видатний філософ ХХ століття Ганс Ґеорґ Ґа-дамер. "Історію переписують повсякчас по-новому, бо ми повсякчас детерміновані нашим тепер, - підкреслив він. - Тут ідеться не лише про реконструкцію, не лише про те, щоб минуле стало для нас сучасним. Справжня загадка і проблема розуміння полягають у тому, що те, що було таким чином перетягнуте у тепер, уже стало для нас сучасним як щось, що хоче бути істиною. Те, що здавалось лише реконструкцією сенсу, який минув, сплавляється з тим, що безпосередньо промовляє до нас як істина. Самопізнання історичної свідомості має показувати цю актуальність минулого як діалектичну проблему. Пізнання історії ніколи не полягало виключно у її усвідомленні. Але водночас і розуміння не є лише реконструкцією якоїсь структури сенсу, свідомим тлумаченням несвідомого витвору. Розуміти один одного означає порозумітися у якійсь справі. Розуміти минуле це - аналогічно - чути його у тому, що воно хоче нам повідомити як істину" (курсив автора. - І. М.).

У журналістиці історія актуалізується, перестає бути сумою знань про минуле, а завжди виступає у своїй спонукальній ролі. Роз'яснюючи зміст історичних подій, журналістика перетягує їх у сучасне, прагне зробити так, щоб вони промовили до читачів як істина, тобто постали як певна незаперечна субстанція. З цього погляду творення історіософії постає як елемент виконання ідеологічної функції органів масової інформації. На жаль, не завжди історична концепція, поширювана журналістикою, є правдивою, відповідає достовірним фактам, встановленим наукою. Так, радянські ЗМІ були комунікаційним каналом для поширення псевдонаукової історіософії, створеної для захисту імперської ідеології.

Українська журналістика зробила дуже багато для спростування псевдоісторичних концепцій російської історіографії про Київську Русь як нібито не українську державу, а міфічну колиску трьох братніх народів; про росіян як "старшого брата" українців, про другосортність української національної культури. Натомість сміливо утверджувала правду про давність українців, питомість їх походження на своїй землі, викривала сталу антиукраїнську політику Російської держави, що дуже часто запроваджувалася збройними методами.

Є цілковитим спрощенням витлумачувати пропаганду лише як брехню чи напівправду, адже український народ постав у своїй державі перед проблемою пропаганди правди про свою історію, пропаганди загальнолюдських життєвих цінностей, які протистоять класовим ідеалам комуністичних реваншистів.

А відтак, виконання журналістикою ідеологічної функції належить до її прямих обов'язків і не може бути критерієм для оцінки видання як гарного чи поганого. Тут маємо справу з об'єктивною, іманентною властивістю журналістики.

4. Культурна (культуротвірна) функція журналістики.

Журналістика сама є частиною духовної культури суспільства. У предмет історії культури входить також історія журналістики. Поруч з цим система ОМІ виконує доволі широку культуротвірну функцію. Вона може бути розглянута в трьох аспектах.

По-перше, журналістика виконує функцію поширення культури. Розвинутий літературний процес неможливий без розгалуженої системи літературно-художньої журналістики, яка є місцем першодруку великої кількості художніх творів, репродукцій малярства й фотомистецтва. Таким чином, журналістика, поруч з книгою, є найважливішим носієм культури.

У новітні часи цю роль разом з друкованими виконують також і ефірні та електронні ОМІ. У сучасному світі для радіомовлення створюється велика кількість радіоп'єс, інсценізацій, музичних програм, а для телебачення - документальних та художніх фільмів, серіалів, музичних програм. А відтак, уся система ОМІ сьогодні є головним комунікаційним каналом, для якого створюється і з якого надходить до публіки естетична інформація.

Журналістика є способом створювати мистецькі (літературні, естрадні, малярські) авторитети.

По-друге, журналістика подає широку хроніку мистецького життя, інформує про події в світовій культурі; уводить свої національні явища в контекст міжнародних художніх процесів. Розмаїтий світ культури: малярські виставки, театральні прем'єри, книжкові новинки, збори чи з'їзди творчих спілок, проведення мистецьких конкурсів та ін. - такі і подібні явища стають предметом відображення на сторінках ОМІ.

По-третє, журналістика є руслом, у якому рухається мистецька критика. Критика, зародившись виключно як явище журналістики, і сьогодні, за деяким виключенням існування книжкового різновиду, залишається в значній мірі складовою частиною діяльності ОМІ. З огляду на величезні обсяги книжкової продукції, що існують у сучасному світі, критика править для читачів за компас у книжковому морі, допомагає зорієнтуватися в доборі лектури. З певною мірою метафоричності можна сказати, що сьогодні література залишається річчю в собі без критики, покликаної дати витлумачення художнім творам, осмислити шляхи й напрямки літературного руху.

З цього погляду прикметною є думка одного з чільних філософів і теоретиків літератури ХХ століття Ролана Барта (19051980), висловлена ним у праці "Критика та істина". "Критика не є наука, - твердив він. - Наука вивчає смисли, критика їх виробляє. (...) Відношення критики до твору є відношенням змісту до форми" .

Критика здійснює зв'язок між літературою й читачем, сприяє його естетичній освіті, виробляє естетичні смаки, іншими словами, знову ж - формує громадську думку на терені літератури і мистецтва.

Таким чином, журналістика є не лише н