Інвестування - Гриньова В.М. - 5.1. Інвестиції та інновації

5.1. Інвестиції та інновації

Інвестування насамперед здійснюється за рахунок науково-технічного прогресу, що дає змогу здешевити основний капітал і зменшити його витрати на одиницю продукції. Модель К. Маркса теорії інвестиційного процесу включає категорію інноваційної діяльності, яку він передбачив задовго до того, як вона стала актуальною. Він зробив висновок, що інновації є фактором, з одного боку, що протистоїть натиску ринку на виробника, а з іншого — засобом, що стимулює інвестування. Крім того, інновації нівелюють дію законів спаду виробничих факторів і вирішують проблему обмеженості ресурсів. Заощадження з метою виробничого інвестування, за Марксом, використовуються в результаті конкурентної гонитви за перевагами, що дають змогу упровадження нової техніки у виробництво і забезпечення найбільшого прибутку (надприбутку).

Працезберігаючі технічні нововведення, особливо в галузі виробництва засобів виробництва, допомагають знизити витрати виробництва і отримати капітал для економіки в цілому. Це зменшує ціни на засоби виробництва і, відповідно, на товари широкого вжитку. Ціни на товари споживання зменшуються швидше, ніж ціни на засоби виробництва, що сприяє заміщенню дорогого капіталу дешевшою працею. На відміну від своїх попередників, які вважали, що прогрес у техніці сприяє підвищенню рівня безробіття, К. Маркс безпосередньо пов'язує зайнятість та інвестиції в інновації.

Інвестиції й інновації дуже близькі сфері ринку, а отже, будь-яка інвестиційна тактика, яку застосовує підприємство, буде безпосередньо спрямовувати інноваційну діяльність у ту саму цільову сферу його життєдіяльності. Як ресурсне забезпечення чіткості інвестиційно-інноваційної тактики може виступати лише створення інвестиційно-інноваційного механізму. Це дасть змогу врегулювати та розв'язати проблеми інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні. Мова йде про зростання потреби в робітниках вищої кваліфікації при впровадженні нової наукоємної техніки та наукомісткої технології.

Інвестиції й інновації — дві нерозривно пов'язані сфери економічної діяльності, що найбільшою мірою були і залишаються уражені кризою. На ринку склалася така загальна ситуація, що інновації, які колись здійснювалися за рахунок централізованих джерел, звелися до мізерної величини, тоді як інвестиції, що володіли внутрішньою структурою, втратили її і стали невпорядкованими і неорганізованими, стимулюючи тільки короткострокові цілі інвесторів. Вихід з такого становища один — подолати економічну кризу неможливо без інноваційно-інвестиційного буму, відновлення основного капіталу на принципово новій, конкурентоспроможний основі. Отже, капітальні вкладення без інновацій не мають сенсу, оскільки безглуздо відтворювати застаріле обладнання, що не користується попитом і якому властиві високі витрати ресурсів. Отже, інновації без капітальних вкладень нереальні.

Сьогодні стали реальними приватизація, формування інвестиційного й інноваційного ринків, що допомагає забезпечувати ресурсами вирішення усе загальніших проблем інвестиційно-інноваційної діяльності. Бюджети різних рівнів виділяють мінімум коштів на технічне переозброєння виробничого потенціалу чи взагалі не виділяють їх. Нині приймають рішення в основному власники капіталу і товаровиробники, стурбовані виживанням, і тому мало уваги приділяють виробничим інвестиціям і нововведенням, цикл яких виходить за межі короткострокових інтересів.

Процес накопичення капіталу відбувається з порушенням законодавчої бази, що обумовлює зосередження цього капіталу на користь незначної кількості підприємців, що, в основному, відбувається за рахунок зубожіння і знецінення заощаджень більшості населення, розкрадання державного майна.

На сучасному етапі актуальним є впровадження розглянутих положень щодо активізації інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності держави — регіону — галузі — підприємства. При цьому особливе значення має професійність управлінців, тобто їх здатність впровадити інвестиційно-інноваційні відносини в конкретні дії підприємства на ринку. Крім того, практичний досвід взаємин на ринку із застосуванням тактичного проектування і планування діяльності підприємства допомагає в сучасній ситуації створити інноваційно-інвестиційний механізм. Він дасть змогу як підприємству, так і всьому ринку в цілому більш жорстко планувати необхідність власних дій на ринку, одночасно відстежуючи їхню якість. Отже, необхідно створити і послідовно реалізувати інноваційно-інвестиційний механізм, що відповідає новим економічним і соціально-політичним реаліям, а також забезпечує великомасштабний приплив капіталу для модернізації виробництва. Одним з істотних елементів цього механізму є організаційно-економічний аспект.

Для реалізації одного проекту, а тим більше сукупності проектів інвестиційної програми, потрібні структури, що могли б максимально якісно здійснити тактичне планування страхових компаній на інноваційно-інвестиційному ринку. Вибір найбільш придатних форм залежить від рівня новизни і масштабності проекту. Іноді за його виконання можуть узятися вже діючі організації чи їхні цільові структури. Це можуть бути малі підприємства, акціонерні товариства, спільні підприємства та ін.

При реалізації групи взаємозалежних проектів чи цільової інвестиційної програми, що вимагає значних капітальних вкладень на тривалий період, може виникнути необхідність у формуванні координуючих організацій більш високого рівня. Найбільш придатними структурами таких координуючих структур можуть бути фінансово-промислові групи, холдинги, консорціуми. Практика і досвід довели, що покладатися на державні організації ризиковано, тому що вони недостатньо адаптовані до умов ринку. Тому ефективніше орієнтуватися на більш ініціативні, гнучкі і відповідальні організації, акціонерні товариства, холдинги, консорціуми (навіть за участю державних підприємств) та інші незалежні компанії за участю іноземного партнера. Отже, створення інноваційно-інвестиційного механізму в Україні є просто невідкладним. І починати потрібно не тільки зверху, з формування державної інвестиційної програми і розробки заходів для її реалізації, а й знизу, з добору і швидкого втілення в життя конкретних інвестиційних проектів і регіональних програм, з координацією зусиль дієздатності агентів та інноваційно-інвестиційного ринку. А цільові структури можуть розглядатися як один з елементів ефективного інноваційно-інвестиційного механізму.

Найважливішим елементом інноваційно-інвестиційного механізму є ресурсне забезпечення проектів і відповідних програм — кадрове, фінансове і технічне. Основна увага приділяється пошуку джерел фінансування. Однак буває і так: великі гроші, потрапляючи в ненадійні чи непрактичні руки, здебільшого не дають віддачі. Будь-який західний інвестор, перш ніж здійснити прямі вкладення чи надати кредит, детально досліджує підприємство, перевіряє його імідж і команду, кваліфікацію менеджерів і працівників та ін. І тільки після цього розглядає бізнес-план, ефективність проекту тощо. Здійснення пріоритетних інноваційно-інвестиційних проектів і програм потрібно починати з навчання і перепідготовки кадрів (менеджерів, робітників). Такий підхід цілком виправданий в умовах значно поширеної професійної некомпетентності, звички отримувати централізовані капітальні вкладення, не дбаючи про їхнє повернення. Надійна кадрова база допомагає більш успішно вирішувати питання фінансування. Основний капітал нині перебуває в комерційних банках, приватних підприємствах, бізнесменів "тіньової" економіки, а також іноземних інвесторів, що працюють переважно у сфері швидкого обертання коштів. Нестабільність законодавчо-нормативної бази, "круговерть" законів і значний комерційний ризик відштовхують інвесторів. Гроші є й у частини населення (близько 8 млрд. дол.), яке готове вкладати їх у будівництво житла, надійні цінні папери, але дуже часто зіштовхується з авантюрними або шахрайськими проектами. Були прийняті укази Президента і постанови уряду щодо ліквідації цих недоліків і створення більш сприятливого інвестиційного клімату в Україні.

Одна з основних проблем — це впровадження високотехнологічного устаткування. Нині багато виробничих приміщень і устаткування простоює, — це, звичайно, застарілі машини, морально і фізично зношена техніка, не придатна для виробництва конкурентоспроможної продукції, хоча приміщення і виробничу інфраструктуру після деякої реконструкції цілком можна використовувати. Доводиться купувати технологічне устаткування за кордоном разом з технологією. А це позбавляє вітчизняне машинобудування замовлень, підсилює безробіття у цій галузі і залежність від зовнішніх постачальників. Отже, потрібно підтримувати орієнтацію замовників на комплекти сучасного вітчизняного устаткування, залучаючи до цього процесу конверсійні підприємства. Для цього необхідно, щоб вітчизняна техніка не поступалася іноземній за своїми параметрами, була дешевша і мала якісне обслуговування та ремонт.

Важливим елементом інноваційно-інвестиційного механізму з позиції його тактичної формалізації в межах конкретного підприємства є формування інноваційно-інвестиційної стратегії. Це повинно відобразитися в державних і зональних (регіональних) інноваційних та інвестиційних програмах і великих проектах. Головне — вибрати ті пріоритетні виробництва, де концентрація ресурсів зможе швидко забезпечити успіх і ланцюгову реакцію перелому в багатьох сферах народного господарства України. Важливо при цьому врахувати, щоб підприємство виробляло конкурентоспроможну продукцію. Нині більшість підприємств (особливо недіючі) мають застарілу техніку і не витримують конкуренції з іноземною продукцією з могутньою рекламою, яка хлинула на внутрішній ринок з-за кордону. Інша небезпека — це чисто споживчий підхід до капітальних вкладень. Прикладом стала структура інвестицій у м. Києві й інших великих містах. Жодне місто України не знає такого розмаху будівництва офісів, банків, магазинів, готелів, розкішних котеджів. Це було б прийнятно, якби пропорційно вкладалися кошти на відновлення виробничого потенціалу, на будівництво житла та інших об'єктів і в інших регіонах України.

На думку провідних фахівців, до найбільш пріоритетних галузей промисловості України з погляду інвестування належать: ракетно-космічна галузь; літакобудування; суднобудування; інформатизація; біотехнологія; виробництво окремих видів озброєння і військової техніки. Підприємства та організації перелічених галузей ще не втратили інноваційного лідерства завдяки своїй наукомісткості та високій технологічності, а тому інвестиції на інноваційній базі стають для них ще більш перспективними. За рахунок забезпечення технологічного оновлення виробництва підтримується та забезпечується конкурентоспроможність.

Отже, лише формування інноваційно-інвестиційного механізму з урахуванням найважливіших елементів дасть змогу досягти високого рівня соціально-економічного розвитку України, який повинен включати такі складові: розробку інноваційної моделі розвитку економіки держави; формування державної та регіональної інноваційно-інвестиційних програм та заходів щодо їх реалізації; формування координуючих органів та ефективного механізму стимулювання інноваційної діяльності у державі, в регіонах та на підприємствах; механізм ресурсного забезпечення відповідних програм та проектів (технологічне, кадрове, фінансове та ін.); наявність кадрової бази, навчання, підготовку менеджерів та фахівців; стабільну законодавчо-нормативну базу щодо створення сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату в країні; впровадження науково-технологічних досягнень та забезпечення конкурентоспроможної продукції; розвиток пріоритетних галузей економіки та всіх регіонів країни.