За економічною суттю та цілями інвестиції поділяються на реальні, фінансові та інтелектуальні.
Реальні інвестиції здійснюють організації та інші суб'єкти господарювання, придбавши землю, засоби виробництва, нематеріальні та інші активи.
Фінансові інвестиції - це купівля суб'єктами господарювання і приватними особами цінних паперів різних емітентів. У цьому випадку притік капіталу в бізнес відбувається через інвестування коштів у цінні папери. Фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікацією операційної діяльності підприємства.
Здійснення фінансових інвестицій пов'язане з рядом особливостей, основні з яких такі:
1) фінансові інвестиції є незалежним видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки;
2) фінансові інвестиції використовуються підприємствами реального сектора для отримання додаткового інвестиційного прибутку при використанні вільних грошових активів (цей притік особливо важливий для періодів, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використаний для розширення операційної діяльності) і для їх захисту від інфляції;
3) фінансові інвестиції дозволяють підприємству провести різну інвестиційну політику: від надто консервативної до надто агресивної і вибрати інструменти інвестування з набору, що є на ринку з широким діапазоном значень "прибутковість — ліквідність" і прибутковість - ризик (від безризикових інструментів до спекулятивних інструментів з високим ризиком);
4) процес управління фінансовими інвестиціями дозволяє ухвалювати рішення з допомогою більш простих і менш тривалих процедур управління, на відміну від реальних інвестицій, пов'язаних з істотними витратами на підготовку інвестиційних проектів;
5) у зв'язку з більш високою мінливістю кон'юнктури фінансових ринків, порівняно з товарними ринками, прийняття рішень з фінансових інвестицій носить більш оперативний характер.
Як правило, дві основні форми інвестицій, реальні і фінансові, є взаємодоповнюючими, а не конкуруючими. Наприклад, кошти для будівництва складального виробництва (тобто на здійснення реальних інвестицій) можна отримати шляхом продажу нових акцій на первинному ринку цінних паперів. У свою чергу купівля акцій являє собою фінансові інвестиції для покупця, які потім можна продати на повторному ринку цінних паперів.
Регулювання інвестиційною діяльністю визначається ієрархічним рівнем об'єкта дослідження: державний рівень, галузевий, регіональний, господарського об'єкта. На процеси регулювання інвестиційною діяльністю впливають: етап життєвого циклу об'єкта, принципи формування інвестиційного портфеля, методи планування інвестицій (поточне, стратегічне, ресурсне, структурне планування тощо), методи планування інвестиційних проектів (інвестиційне проектування, бізнес-планування, бюджетування), методи моніторингу та оцінки інвестицій.
Інвестиційна діяльність та інвестиційна політика підприємств
Інвестиційна діяльність підприємства — це об'єктивний процес, що має свою логіку і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей, відіграє важливу роль у господарській діяльності підприємства, оскільки за своєю економічною природою інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.
Тому інвестиційний процес починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства, вибір якої залежить від:
— стадії життєвого циклу підприємства;
— стратегії розвитку в цілому;
— стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;
— інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення засобів. І якщо, на перший погляд, може здаватися, що здійснення інвестицій є справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно приймати рішення щодо інвестування, то в цьому випадку необхідно, насамперед, навчитися оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій — це теж свого роду стратегія.
Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм.
Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що ґрунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується у рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею за цілями, етапами та строками реалізації.
У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції, зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища тощо.
Обраною або, в ряді випадків, вимушеною стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований човен, що пливе за течією. Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових та інших чинників.
Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.
Проект як об'єкт оцінки характеризується набором різнорідних показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні та інші аспекти. Деякі з показників не є вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того, система критеріїв, як правило, являє собою складну ієрархічну структуру. Вказані обставини зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів.
Розробка ефективної процедури експертного оцінювання передбачає реалізацію загальних принципів організації експертизи з урахуванням специфіки об'єктів, що оцінюються, і задач прийняття управлінських рішень, в яких будуть використані експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних проектів і реалізації інвестиційних пріоритетів підприємства. Насамперед - - це вимоги, пов'язані з переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюють їх досягнення, що контролюються, оцінкою впливу на результати наслідків усіх рішень, що приймаються тощо), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів, до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем. До них належать:
— перехід до активної політики (не обмежуватися принципом "дайте ваші пропозиції", а активно "зверху" формулювати проблеми і вимоги до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);
- затвердження "правил гри" (підбір орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок;
— планування розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;
— контроль результатів проектів і витрат на них з коректуванням побудованих механізмів (за необхідністю);
— поетапне створення цілісної наскрізної системи, комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства.
Для реалізації цих і ряду інших вимог необхідно створити узгоджену, за всіма рівнями і тимчасовими етапами, методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила прийняття рішень, які конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. Основою цього узгодження повинна бути оріентація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на ті чи інші варіанти рішень.
Слід відзначити, що не плани є головним результатом планування, а саме визначення цілей розвитку підприємства, перспектив його розвитку, шляхів їх досягнення і розподілу ресурсів між структурними підрозділами. Планові рішення, порядок дій, необхідна лінія поведінки, етапи досягнення цілей, методи, які потрібно використати, - все це і є комплексний план.
При інвестиційній бездіяльності прибутковість вкладених засобів з часом знижується внаслідок морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації виробництва тощо.
Пасивне інвестування передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього, по галузі, рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.
Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середньогалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.
Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.
Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється при перетині взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість.
Види інвестицій та інвестиційний процес
1.2. Основи та проблеми функціонування інвестиційного ринку
Основні напрями інвестиційної політики в Україні
Інвестиційний ринок та його інфраструктура
Інвестиційний клімат держави
Шляхи активізації інвестування
1.3. Учасники інвестиційного процесу: суб'єкти та об'єкти інвестування
Суб'єкти інвестування
Держава як учасник інвестиційного процесу