Інвестування - Мойсеєнко І. П. - Політика залучення банківського кредиту

Це частина загальної політики залучення позичкових коштів, яка конкретизує умови залучення, використання та обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими етапами (рис. 6.5):

Рис. 6.5. Основні етапи формування політики залучення банківського кредиту

1. Визначення цілей використання залученого банківського кредиту. Оскільки різні види банківського кредиту повною мірою можуть задовольнити весь спектр потреб підприємства у позичкових коштах (у цьому проявляється універсальність банківського кредиту), цілі його використання витікають з загальних цілей залучення позичкового капіталу, які були розглянуті раніше.

2. Оцінка власної кредитоспроможності. Розроблена підприємством політика залучення банківського кредиту повинна кореспондуватися за основними своїми параметрами з відповідними параметрами кредитної політики банків. У складі параметрів кредитної політики банків одне з основних місць належить оцінці рівня кредитоспроможності позичальників, що визначає диференціацію умов кредитування клієнтів. Для того, щоб підприємство могло визначити базу переговорів з банками про умови кредитування, воно повинно заздалегідь оцінити рівень своєї кредитоспроможності.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить з двох основних критеріїв: 1) рівня фінансового стану підприємства; 2) характеру погашення підприємством раніше отриманих ним кредитів — як відсотків, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою раніше розглянутих фінансових коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам платоспроможності, фінансової стійкості та рентабельності.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає три рівні оцінки:

— хороший, якщо заборгованість з кредиту і відсотки за ним виплачуються у визначені терміни, а також при пролонгації кредиту не більше одного разу на рік на термін не вище 90 днів;

— слабкий, якщо прострочена заборгованість з кредиту і відсотків за ним складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів, але з обов'язковим поточним його обслуговуванням (виплатою відсотків за ним);

— недостатнім, якщо прострочена заборгованість з кредиту і відсотків за ним складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін більше 90 днів без виплати відсотків за ним.

З цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї кредитоспроможності при необхідності отримання кредиту у вітчизняних банках.

Закордонні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш складною системою характеристик і показників. Використані в цих цілях системи 6С і СОМРАКІ засновані на оцінках репутації позичальника; розміру і складу залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну використання позичкових коштів, умов кон'юнктури ринку, на якому позичальник здійснює свою господарську діяльність, та інших характеристик, які обумовлені складом кредитного меморандуму конкретного банку.

Результати оцінки кредитоспроможності знаходять своє відображення у наданні позичальнику відповідного кредитного рейтингу (групи кредитного ризику), відповідно до якого диференціюються умови кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може попередньо встановити самостійно, керуючись відповідними методами його оцінки комерційними банками.

3. Вибір необхідних видів залученого банківського кредиту. Цей вибір визначається в основному такими умовами:

— цілями використання кредиту;

— періодом запланованого використання позичкових коштів;

— визначеністю термінів початку і закінчення використання залучених коштів;

— можливостями забезпечення залученого кредиту.

Відповідно до встановленого переліку видів залученого кредиту підприємство проводить вивчення та оцінку комерційних банків, які можуть надати йому ці види кредитів. Оцінка таких банків проводиться лише за привабливістю їх кредитної політики; рейтинг банку, розрахований за іншими показниками його діяльності, у такому випадку не є визначальним і може служити лише додатковим орієнтиром при його оцінюванні.

4. Вивчення та оцінка умов здійснення банківського кредитування у розрізі видів кредитів. Цей етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш трудомістким і відповідальним у силу різноманітності оцінюваних умові здійснення численних розрахунків. Склад основних кредитних умов, які підлягають вивченню та оцінці у процесі формування політики залучення підприємством банківського кредиту, наведено на рис. 6.6:

Рис. 6.6. Умови банківського кредитування

Граничний розмір кредиту комерційні банки встановлюють відповідно до кредитного рейтингу клієнта і діючої системи обов'язкових економічних нормативів, що затверджуються центральним банком. При здійсненні кредитної політики комерційні банки керуються в цьому питанні такими видами обов'язкових економічних нормативів:

— максимальний розмір ризику на одного позичальника (або групу пов'язаних позичальників);

— максимальний розмір великих кредитних ризиків;

— максимальний розмір кредитів, які надаються банком своїм акціонерам або пайщикам;

— максимальний розмір кредитів, які надаються банком своїм інсайдерам.

Крім цих обов'язкових економічних нормативів кредитної діяльності, кожен комерційний банк встановлює, зазвичай, власну систему лімітів суми окремих видів кредиту.

Граничний термін кредиту кожен комерційний банк встановлює відповідно до своєї кредитної політики у формі лімітних періодів надання окремих видів кредиту.

Валюта кредиту має для підприємства-позичальника значення тільки у тому випадку, якщо воно веде зовнішньоекономічні операції. При здійсненні таких операцій підприємство може потребувати кредити в одній з необхідних йому іноземних валют. Мультивалютні форми кредиту (його надання одночасно в декількох видах іноземних валют) у практиці кредитування підприємств трапляються дуже рідко.

Рівень кредитної ставки є визначальною умовою при оцінюванні кредитної привабливості комерційних банків. У його основі лежить вартість міжбанківського кредиту, яка формується на базі облікової ставки центрального банку країни і середньої маржі комерційних банків (у закордонній практиці з цією метою використовується ставка LIBOR, яка щоденно фіксується в одинадцятій годині за Грінвічем учасниками Лондонського міжбанківського ринку), прогнозованого темпу інфляції, виду кредиту і його терміну, рівня премії за ризик з урахуванням фінансового стану позичальника і наданого ним забезпечення позики.

Форма кредитної ставки відображає рівень її динаміки протягом кредитного періоду. Так, банківський кредит може надаватися на умовах фіксованої або плаваючої кредитної ставки. Фіксована кредитна ставка використовується, зазвичай, при короткостроковому кредитуванні підприємств; вона дозволяє більш точно визначати вартість банківського кредиту, прогнозувати потік виплат з його обслуговування.

Вид кредитної ставки відіграє суттєву роль у визначенні вартості банківського кредиту. За застосовуваними видами розрізняють відсоткову (для нарощування суми боргу) та облікову (для дисконтування суми боргу) кредитні ставки. Якщо розмір цих ставок однаковий, то підприємством повинна бути надана перевага відсотковій ставці, оскільки в цьому випадку його виплати по обслуговуванню боргу (а відповідно і вартість кредиту) будуть меншими. Умови сплати відсотка характеризуються термінами його сплати. Ці умови зводяться до трьох принципових варіантів: а) сплати всієї суми відсотка в момент надання кредиту; б) сплати суми відсотка з кредиту рівномірними частинами (зазвичай, у формі аннуїтета); сплаті всієї суми відсотка у момент погашення основної суми боргу. При інших рівних умовах підприємству слід надати перевагу третьому варіанту.

Умови погашення (амортизації) основного боргу також суттєво впливають як на вартість, так і на розмір реально використовуваних кредитних коштів. Існують три принципові варіанти амортизації основного боргу: а) визначеними частинами у процесі кредитного періоду; б) одразу ж після закінчення кредитного періоду; в) після закінчення терміну кредитування з наданням пільгового періоду для погашення боргу. Природно, що при інших рівних умовах підприємству слід віддати перевагу останньому варіанту.

Форми забезпечення кредиту визначають, в основному, його вартість — чим надійніше забезпечення кредиту, тим нижчий рівень його вартості при інших рівних умовах за рахунок диференціації розміру премії за ризик. Разом з тим, одна з форм забезпечення кредиту визначає і реальний розмір використовуваних кредитних засобів. Мова йде про вимоги банку тримати без використання певну частину отриманого кредиту (зазвичай, у розмірі 10 % ) у вигляді компенсаційного залишку грошових активів на розрахунковому рахунку підприємства. У цьому випадку не тільки збільшується реальна вартість банківського кредиту (оскільки відсоток виплачується за всією його сумою), але, відповідно, зменшується на розмір компенсаційного залишкасума використовуваних підприємством кредитних коштів.

Таким чином, умовами, що збільшують вартість банківського кредиту і зменшують реальний розмір використовуваних підприємством кредитних коштів, є:

— використання у розрахунках кредитного відсотка облікової (дисконтної) ставки;

— авансовий платіж суми відсотка згідно з кредитом;

— часткова амортизація суми основного боргу протягом кредитного періоду;

— зберігання певної суми залучених кредитних коштів у формі компенсаційного залишку грошових активів.

Ці несприятливі для підприємства умови банківського кредитування повинні бути компенсовані йому шляхом зниження рівня використовуваної кредитної ставки порівняно з середньо-рияковим її рівнем (за аналогічними видами кредитів).

З цією метою у процесі оцінювання умов здійснення банківського кредитування у розрізі видів кредитів використовується спеціальний показник — "грантелемент", який дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах окремих комерційних банків з середніми умовами на фінансовому ринку (відповідно на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості кредитного періоду). Розрахунок цього показника здійснюється за такою формулою:

де ГЕ — показник грант-елемента, який характеризує розмір відхилень вартості конкретного фінансового кредиту на умовах, запропонованих комерційним банком, від середньоринкової вартості аналогічних кредитних інструментів, у відсотках; ПР — сума сплачуваного відсотка в конкретному інтервалі (л) кредитного періоду; ОД — сума амортизованого основного боргу в конкретному інтервалі (п) конкретного періоду; БК — загальна сума банківського кредиту, залученого підприємством; і — середня ставка відсотка за кредит, що склалася на фінансовому ринку за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом; п — конкретний інтервал кредитного періоду, за яким здійснюється сплата коштів комерційному банку; І — загальна тривалість кредитного періоду, виражена числом інтервалів, що в нього входять.

Оскільки грант-елемент порівнює відхилення вартості залучення конкретного кредиту від середньоринкової (вираженої у відсотках до суми кредиту), його значення можуть характеризуватися як позитивною, так і від'ємною величинами. Ранжируючи значення грант-елемента, можна оцінити рівень ефективності умов залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозиції окремих комерційних банків.

5. "Вирівнювання" кредитних умов у процесі складення кредитної угоди. Термін "вирівнювання" характеризує процес приведення умов конкретної кредитної угоди у відповідність з середніми умовами купівлі-продажу кредитних інструментів на фінансовому ринку. "Вирівнювання" кредитних умов здійснюється у процесі переговорів з представниками конкретних комерційних банків при підготовці проекту кредитної угоди. В якості основного критерію при проведенні процесу "вирівнювання" кредитних умов використовуються показник "грант-елемент" і ефективна ставка відсотка на кредитному ринку.

в. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту. Оскільки банківський кредит являє собою, в сучасних умовах, один з найбільш дорогих видів залученого позичкового капіталу, забезпеченню умов ефективного його використання на підприємстві повинна приділятися першорядна увага. Критерієм такої ефективності виступають такі умови:

— рівень кредитної ставки з короткострокового банківського кредиту повинен бути нижчим рівня рентабельності господарських операцій, для здійснення яких він залучається;

— рівень кредитної ставки з довгострокового банківського кредиту повинен бути нижчим коефіцієнта рентабельності активів.