Інвестування - Мойсеєнко І. П. - 10.2. Оптимізація фондового портфеля

Методи диверсифікації активів інвестиційного портфеля

Ефективне формування та управління інвестиційним портфелем як сукупністю активів підприємства є однією з головних проблем у сучасній теорії інвестицій.

Управління портфелем передбачає планування, аналіз і регулювання його складу для досягнення інвестиційних цілей. Інвестиційними цілями можуть бути визначені: висока дохідність, безпека вкладень (низький рівень ризику), ліквідність активів.

Портфель, який відповідає цілям інвестора, називається збалансованим. Тобто, збалансований портфель — це портфель, при формуванні якого досягається оптимальне поєднання інвестиційних характеристик активів у часі.

Інвестиційна стратегія формування портфеля активів може бути розділена за напрямками:

— якість умов інвестування;

— фінансові характеристики об'єкта інвестування;

— терміни інвестування (коротко-, середньо- та довгострокові);

— реґіони розміщення вкладень залежать від регіональної кон'юнктури та умов інвестування (вільні економічні зони).

Формування збалансованого інвестиційного портфеля вимагає придбання активів в інвестиційно привабливих галузях та фінансово стійких суб'єктів ринку.

Оцінка інвестиційних якостей активів здійснюється у кілька етапів:

— вибір галузі інвестування;

— оцінка основних показників емітента для цінних паперів та показників ефективності для інших активів;

— оцінка умов інвестування.

Розрізняють такі галузі економіки: нові, зростаючі, стабільні, циклічні, спекулятивні, занепадаючі.

Вкладення характеризуються різним ступенем дохідності та ризику залежно від галузі. Так, активи у вигляді акцій, відповідно до вказаних критеріїв, поділяються на акції росту (нові галузі), стабільні акції (харчова промисловість, комунальне господарство тощо), циклічні (металургія, машинобудування, енергетика), спекулятивні (відсутність надійної інформації).

Кількісний та якісний аналіз основних показників об'єкта інвестування передбачає визначення таких груп оцінок: продажу, грошових потоків, динаміки прибутків, аналізу критичних співвідношень (обсягу виробництва, ціни продукції, витрат на виробництво).

Для вкладень у цінні папери умови інвестування означають характер їх обігу на фондовому ринку та умови випуску.

Оцінка умов емісії цінних паперів передбачає: вивчення цілей та умов випуску, періодичність виплати дивідендів, оцінки випущеного виду цінного папера з огляду дохідності та ризикованості, кількість емісій та їх результати, склад власників тощо.

Умови інвестування визначаються станом відповідного об'єкта інвестування, динамікою доходів та ризику, чинними законодавчими пільгами та обмеженнями (що визначають інвестиційний клімат), загальноекономічним станом, враховуючи такі фактори, як фази економічних циклів та рівень інфляції.

Оцінка характеру обігу цінних паперів визначається ситуацією на ринку цінних паперів, показниками ринкових котирувань. Основними показниками цього аналізу є:

— рівень виплати дивідендів = сума дивідендів / ціна акції;

— оцінка = ціна акції - дохід з акції;

— коефіцієнт ліквідності = обсяг пропозиції акцій / обсяг продажів;

— коефіцієнт обігу = загальний обсяг продажу акцій / кількість акцій.

Одним з найбільш ефективних методів збалансованості інвестиційного портфеля та зниження ризику втрат є диверсифікація активів. Оптимальна диверсифікація означає розподіл вкладень з максимальною дохідністю при мінімальному ризику.

Диверсифікація активів, пов'язана з продажем одних активів та купівлею інших, називається перекиданням коштів та пов'язана з такими обставинами:

— необхідністю внесення змін у співвідношення інвестицій: готівкових коштів, цінних паперів з фіксованим доходом, акцій (у зв'язку зі змінами загальноекономічних факторів чи особистих стратегій інвестора);

— необхідністю зміни об'єктів інвестування з причини зміни законодавчих норм інвестування;

— підвищенням глибини диверсифікації портфеля між різними секторами промисловості, різними ринками та країнами;

— зміною причин, що вплинули на попередній вибір інвестицій та прогнозуванням розвитку обставин їх реалізації.

Після розгляду вказаних обставин постає проблема вибору оптимальних термінів інвестування.

Створений портфель інвестицій постійно змінюється внаслідок його поповнення новими активами та продажем непотрібних. Виникає потреба в управлінні портфелем. Управління може бути активним і пасивним. Активне управління портфелем (наприклад, за фондовим портфелем за методом Трейнора-Блека) передбачає його поділ на дві частини: активну і пасивну.

Активне управління портфелем цінних паперів передбачає використання таких стратегій диверсифікації:

- перекидання коштів;

— купівлю цінних паперів в очікуванні росту їх дохідності та продаж їх незадовго до оголошення (ціни в момент оголошення часто падають);

— спекуляції новими випусками цінних паперів;

— пошук акцій та секторів з заниженими цінами, а також підприємств, що реорганізовуються;

— оцінки ринкових коливань цінних паперів (інколи доцільним є придбання цінних паперів при їх спаді на ринку або при великому обсязі продажів з метою одержання прибутків у кінці періоду розрахунків).

Пасивне управління портфелем може здійснюватись стихійно, тобто відповідно до досвіду та інтуїції інвестора або планомірно, тобто за системою.

До існуючих видів планів управління портфелем належать:

— план постійної суми (при цьому розмір інвестицій в окремі об'єкти інвестування підтримується на постійному рівні, тобто якщо активи певного виду зростають у ціні, то відповідна їх частина продається);

— план постійного співвідношення, при якому підтримується постійною питома вага кожного виду активів у загальній вартості портфеля;

— план змінного співвідношення означає, що співвідношення між активами портфеля визначається змінами ринкової кон'юнктури;

— план затратного усереднення, який найчастіше використовується в умовах спокійного стану ринку при відсутності тенденцій до зниження чи підвищення цін на активи. Цей план означає, що постійна сума коштів через певні проміжки часу вкладається у певні активи. Коли вони зростають у ціні — відповідна частка їх реалізовується, а дохід реінвестується в інші активи.

Відомим способом диверсифікації інвестиційного портфеля є просторова диверсифікація, яка передбачає максимальний

приріст капіталу при реалізації кількох незалежних інвестиційних проектів, вартість яких перевищує власні кошти інвестора. Ця диверсифікація здійснюється з урахуванням двох моментів — можливе чи ні дроблення вкладень у вибрані об'єкти інвестування.

У першому випадку, тобто при можливості дроблення, передбачається здійснення ряду вкладень у повному обсязі їх вартості, а деяких — тільки частини їх вартості.

Загальна сума інвестицій не повинна перевищувати ліміту коштів інвестора, призначеного на ці цілі.

Розглянемо послідовність етапів здійснення просторової диверсифікації інвестиційного портфеля:

— для кожного варіанта інвестування (інвестиційного проекту) розраховується індекс рент (/#/);

— варіанти ранжуються по мірі зниження індексу рент (/Я);

— до реалізації приймаються перші кілька проектів, вартість яких не перевищує ліміту інвестиційних коштів інвестора;

— при наявності залишку інвестиційних коштів вони вкладаються в черговий проект, але не в повному обсязі, а лише в тій частині, в якій він може бути профінансований;

— розраховується чистий приведений ефект АГРУ для кожного варіанта.

Розглянемо диверсифікацію реальних інвестицій на прикладі планування вкладень в основні фонди у розмірі V = 60 млн грн, планова ставка дисконту — сі = 10 %. Можливими є чотири варіанти розрахунків за проектами А, В, V, О з такими потоками платежів і:

Проекти проранговані за ступенем зниження рентабельності: О, В, А, V.

Просторова диверсифікація розміщення інвестицій V, при можливості їх дроблення, включатиме такі варіанти: О, В можуть бути реалізовані на 100 %, А — на 42,8 %. У випадку, коли інвестиційні проекти не можуть бути розділені на інвестиційні частки для розробки оптимального варіанта інвестування, здійснюють перегляд поєднань варіантів проектів з розрахунками їх сумарного ЛГРК.

Комбінація, яка забезпечує максимальне значення сумарного ЛГРУ, вважається оптимальною. Задовільняє умови задачі поєднання проектів А та В, для яких сумарні інвестиції 36 + + 25 = 60 дорівнюють ліміту інвестування, а сумарний ТУРУ" = 26,86 і є вищим за інші варіанти.

У результаті обмеженості інвестиційних ресурсів неможливо реалізувати привабливі інвестиційні проекти в плановому році, тому, водночас, постає проблема часової диверсифікації інвестицій, тобто оптимального розподілу інвестиційних проектів за роками інвестування.

Часова диверсифікація здійснюється таким чином: за кожним інвестиційним проектом розраховується індекс можливих втрат, який характеризує відносну втрату ИРУ у випадку відстрочення його реалізації.

Індекс розраховується таким чином:

На наступні періоди переноситься реалізація тих інвестиційних проектів, для яких величина індексу можливих втрат буде найменшою.

Для оптимального варіанта інвестування здійснюють перегляд поєднань варіантів, проектів з розрахунками їх сумарного МРУ.

При часовій диверсифікації найменші втрати пов'язані з переносом інвестування на наступний рік проекту (/ = 0,0316). Таким чином, для реалізації у поточному році можуть бути прийняті проекти В і О у повному обсязі та частина проекту А. Решта проекту А та проект V можуть бути реалізовані у наступному році.

Часова диверсифікація вкладень у випадку цінних паперів досягається шляхом розподілу капіталу між пакетами цінних паперів різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику.

Інвестиції у певний вид цінних паперів рекомендується здійснювати у розмірі не більше 10 % від загальної вартості всіх вкладень.

Диверсифікація паперів за строками їх погашення дозволяє зменшити ризик коливання відсоткових ставок, який спричинює зміни ринкової вартості цінних паперів.

Наявність в інвестиційному портфелі цінних паперів з різними термінами погашення дає можливість ефективно маневрувати ними з метою забезпечення його збалансованості.

Диверсифікація інвестицій серед випусків паперів різної терміновості здійснюється за методом "щаблів" або за методом "штанги".

Портфельна диверсифікація за методом "щаблів" передбачає рівномірність вкладень у певному часовому інтервалі. Після закінчення терміну погашення одних цінних паперів, вивільнені кошти вкладаються в інші цінні папери. Цей метод забезпечує інвестору простоту контролю і регулювання інвестиційного портфеля, а також стабільну середню норму доходу. Втрати доходів при такій стратегії управління портфелем можливі лише у разі різкого падіння ринкових відсоткових ставок.

Метод "штанги" передбачає інвестування більшої частини коштів інвестора у цінні папери з короткими та тривалими термінами погашення, при незначному інвестуванні в середньострокові папери, тобто цей метод визначає концентрацію інвестицій полярної часової орієнтації. При цьому довгострокові цінні папери забезпечують дохідність, а короткострокові — ліквідність активів.