Інвестування - Мойсеєнко І. П. - 10.4. Проблеми формування фондового портфеля

Проблеми загального характеру

Український фондовий ринок характеризується певними рисами, що перешкоджають застосуванню принципів портфельного інвестування, що деякою мірою стримує інтерес суб'єктів ринку до формування індивідуальних фондових портфелів.

Насамперед, слід зазначити неможливість ведення нормальних статистичних рядів з більшості фінансових інструментів, тобто відсутність історичної статистичної бази. З одного боку, відсутність такої бази призводить до неможливості застосування в сучасних умовах класичних західних методик, та й взагалі будь-яких суворо кількісних методів аналізу й прогнозування. З іншого боку, ринок державних цінних паперів інформаційно прозорий. Отже, учасники цього ринку мають усі можливості для застосування цілого спектра методик і технологій формування й керування портфелями облігацій. На жаль, поки що це не ввійшло в практику.

Наступна проблема загального характеру — це проблема внутрішньої організації тих структур, які займаються портфельним менеджментом. Як показує досвід спілкування консультаційних фірм із клієнтами, особливо регіональними, навіть у багатьох досить великих банках дотепер не вирішена проблема поточного відстеження власного портфеля.

У результаті постає питання довгострокового планування розвитку банку в цілому. Хоча не можна не відзначити, що останнім часом у багатьох банках створюються відділи й навіть керування портфельного інвестування, однак нормою життя це ще не стало і, в результаті, окремі підрозділи банків не усвідомлюють загальну концепцію, що призводить до небажання, а в ряді випадків — і до втрати можливості ефективно управляти як портфелем активів і пасивів банку, так і портфелем клієнта.

Взаємодія клієнтів та довірчих керуючих

Проблема вибору керівника в наш час вирішується на рівні особистих відносин. Склалася практика, коли інвестори вибирають собі довірчого керівника не за такими об'єктивними критеріями, як фінансова стабільність, ставлення до клієнта, наявність кваліфікованого персоналу тощо, а через знайомство, що найчастіше призводить до серйозних конфліктів і розчарувань.

У той же час одержати достовірну інформацію для вибору керуючого важко. Це пояснюється як відсутністю централізованого джерела інформації про фінансові організації, що надає послуги з довірчого керування, так і відсутністю відомостей про подібні послуги в інформації загального характеру про банки, а також неуніфікованістю назв керівництв і відділів банків, що виконують такі функції.

Навіть якщо банк або фінансова компанія декларують, що займаються цим видом діяльності, одержати в них вичерпну інформацію, необхідну для ухвалення рішення про інвестування, важко. Зразковим орієнтиром могли б служити типові форми договорів і схеми розподілу прибутку, однак норми договірних взаємин на ринку поки ще не вироблені, існуючі форми договорів і умови, що обумовлені ними, значно відрізняються один від одного. Назви договорів, що укладають, зазвичай містять такі поняття як "траст" або "довірче товариство". Проте часто банки й інші фінансові організації задовольняються брокерськими операціями. Договори, що укладають фактично на брокерське обслуговування, містять у собі сторонні блоки про поділ прибутку тощо.

Серйозна проблема існує й у тому, що, як правило, на акції та ф'ючерси складається кілька окремих договорів. Безумовно, такий підхід вигідний керуючим (тим більше, якщо не налагоджений внутрішній облік з рахунків клієнта), але в інвестора в цьому випадку виникають проблеми оцінки дій керуючого комплексно. Найбільш грамотні й чесні керівники укладають із клієнтом генеральний договір, що спричиняє загальний характер взаємодії й систему оцінки дій з керування. Таким договором може бути договір на консультаційне обслуговування із гнучкою системою винагороди.

У наш час гостро постала проблема прозорості дій керівників і їхня низька відповідальність перед клієнтами. Практика показує, що існує певна тенденція (особливо серед небанківських довірчих керівників), коли чіткий поділ власних коштів керівника й коштів клієнтів не проводиться, а ведеться синтетичний облік водночас декількох портфелів, угруповання договорів і платежів здійснюється не за приналежністю операції до портфеля того чи іншого клієнта, а за типом активу.

Дивно, але хоча це, в першу чергу, відповідає їхнім інтересам, клієнти дуже рідко вимагають від керівників твердих домовленостей щодо звітності. На наш погляд, якщо мова йде про траст у змісті довірчого керування, клієнт обов'язково повинен вимагати повної прозорості дій керуючого. На жаль, ситуація, коли керуючий, користуючись непрозорістю звітності, трактує статистичні дані на свою користь, дуже поширена.

Незалежно від обраної юридичної схеми, взаємодія довірчого керуючого і його клієнта повинна складатися з кількох обов'язкових етапів:

— спільної формалізації завдання клієнтом і довірчим керуючим;

— попередної аналітичної роботи (рішення завдання прогнозу);

— формування портфеля (рішення завдання оптимізації);

— керування портфелем: коректування прогнозу й реструктуризація портфеля (рішення завдання прогнозу й оптимізації);

— оцінки ефективності прогнозу й оптимізації, коректування стратегій (зворотний зв'язок).

Рекомендації інвесторам:

1. Покладатися при виборі керуючих не тільки на особисті зв'язки.

2. Уважно вивчати пропоновані юридичні схеми й наполегливо відстоювати свої інтереси.

3. Уважно вивчати існуючі математичні моделі, обов'язково цікавитися, що знає їхній керуючий, чи вміє він будувати моделі складних схем взаємодії, чи розуміє складності тих моделей, які пропонує.

Як показує практика, найбільш успішно діють керуючі, які використовують фундаментальний і технічний аналіз на комерційній основі.

Рекомендації керуючим:

1. Не дотримуватися принципу "витягнути гроші за будь-яку ціну" — грамотних клієнтів стає все більше.

2. Ретельно проробляти математичні моделі й відслідковувати всі досягнення у цій галузі.

3. Налагодити внутрішній облік до того, як обсяг портфелів, що обслуговують, унеможливить коректний внутрішній за грішми і за активами.

4. Бути більш відкритими для потенційних клієнтів — це одна з головних умов успішного залучення клієнтів.

5. Не боятися труднощів у роботі з клієнтами з інших регіонів, навіть при відсутності широкої мережі кореспондентських відносин.