Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Греція в ІІ - на початку І тис. до н. е.

Історія Стародавньої Греції розпочинається на межі Ш-II тис. до н. е. і завершується II-І ст. до н. е., коли грецькі та елліністичні держави Східного Середземномор'я були загарбані Римом і увійшли до складу Римської держави.

Період ПІ-II тис. дон. е. вважається часом формування грецької народності. Основою цього процесу були взаємодія і поступова асиміляція двох культур: культури прийшлих із півночі ахейських племен і культури догрецького населення.

Процес формування класового суспільства в материковій Греції був складним і суперечливим. Серед ахейських племен виокремилися аристократичні роди, у руках яких сконцентрувалися значні багатства. У різних районах Пелопоннесу, Середньої та Північної Греції виникли перші державні утворення. Починаючи з XVI ст. до н. е. Греція вступила в мікенський2 період своєї історії.

Багато важливих елементів культури (обряди, фресковий живопис, спорудження водогону і каналізації, деякі види зброї) ахейці запозичили з Криту, що був осередком найдавнішої цивілізації в Європі.

Проте це не означає, що мікенська культура була периферійним варіантом культури Криту. У Мікенській цитаделі археологи знайшли масивні золоті персні, діадеми, золотий і срібний посуд, чудово прикрашену зброю.

Основними центрами мікенської культури були палаци, укріплені як цитаделі. Міцні мури з величезних глиб вапняку свідчать про високий рівень інженерної майстерності. Палаци були вишукано розписані, мали ванні кімнати, водогін і каналізацію. Найвизначнішою пам'яткою архітектури цього часу є так звана гробниця Атрея - царський могильник. Грандіозні будівлі свідчать про широке і планомірне застосування підневільної праці. Цікавою знахідкою в одному з палаців Піл оса був архів, у якому налічувалося близько тисячі глиняних табличок. Це був перший архів, знайдений на території Греції.

Лаконічні записи на табличках містять цінну інформацію про економіку, соціальний і державний устрій держав мікенської епохи.

У Греції цього часу праця рабів широко використовувалася в усіх галузях господарства, хоча рабовласницький спосіб виробництва ще не сформувався у всеосяжну економічну систему. Основну масу населення становили напіввільні селяни і ремісники.

Усі землі поділялися на державні та общинні. Державна земля розподілялася на правах умовного (тобто за службу) користування, а общинна - на наділи з приблизно однаковою прибутковістю.

Основні галузі ремісництва перебували у монополії держави, яка здійснювала суворий контроль за використанням сировини і збутом ремісничих виробів.

Одним із квітучих міст мікенського періоду був Піл ос. Уся територія Пілоського царства була поділена на 16 округів, які очолювали намісники. Вони відповідали за надходження до казни податків. Діяльністю двірцевої канцелярії керував цар. Йому допомагали воєвода, жерці, військові та інші посадові особи.

Мікенська цивілізація занепала внаслідок нападу з півночі дорійців.

Афінська держава

Афінська держава була однією з найбільших у Стародавній Греції. УIX-VIII ст. до н. е. під час розкладу родового ладу відбулось об'єднання общин Аттики навколо Афін. Згодом владу в Афінах захопила родова аристократія (евпатриди), яка замінила басилевса і народні збори обраними зі свого середовища архонтами і посилила роль аристократичної ради - ареопагу. У цей період в Афінах сформувалося боргове рабство.

Внаслідок реформ правителя Афін Солона, тиранії Пісістрата і реформ Клісфена (VI ст. до н. е.) владу евпатридів було ліквідовано, експропрійовані ними землі повернуто збіднілим селянам, а боргове рабство скасовано.

Реформи Солона (594 р. до н. е.) стосувалися управління державою та становища демосу. За пропозицією Солона було скасовано борги селян. Афіняни, що потрапили в рабство за борги, отримали свободу. Заборонялось і надалі обертати на рабів вільних афінян. В Аттиці завдяки скасуванню боргів і боргового рабства зміцніли селянські господарства. В соціальній сфері Солон замінив родові привілеї майновими. Всі громадяни були поділені на чотири групи. Права й обов'язки Солон розподілив так, щоб заможні громадяни володіли більшими політичними правами, але були зобов'язані нести більшу відповідальність. До першого розряду належали громадяни, які одержували зі своєї землі прибуток у розмірі не менше ніж 500 медимнів рідинного та сипкого продукту (медимн дорівнював 52,5 л), - п'ятисотмірники. До їхніх обов'язків входило оснащати військові кораблі та утримувати їх у доброму стані. До другого розряду належали громадяни, які одержували прибуток із землі у розмірі 300 медимнів, -вершники, які мали виконувати військову службу в кінноті на своєму коні. До третього розряду належали громадяни з прибутком із земліурозмірі200 медимнів-зевгіти(и зевгос"-"упряж" ), тобто ті, хто мав власну упряж волів. Вони мали служити в ополченні піхоти та мати особисту важку зброю. До четвертого розряду належали громадяни з прибутком менше 200 медимнів - фетама (батраки), котрі на військовій службі виконували допоміжну функцію. Обіймати високі державні посади мали право тільки представники трьох перших груп. Архонтами могли обрати тільки п'ятисотмірників. Для фетів зберігалося право брати участь у народних зборах та суді. Реформи Солона скасували більшість привілеїв родової аристократії та відкрили шлях до подальшого розвитку демократії.

Реформи Клісфена (509 р. до н. е.) спрямовувалися на послаблення влади родової аристократії. Найважливішим їх напрямом був поділ Аттики за територіальною ознакою. На кожну з 10 створених філ припадало по одному округу в міській (Афіни), приморській та внутрішній частині Аттики (тритія), що зумовлювало дроблення родових організацій та змішування населення. Рада п'ятисот (булі) збиралася з представників усіх філ (по 50 від кожної філи), склад ради змінювався кожного року. Найдрібнішими одиницями управління стали деми, яких було 100 (по 10 на кожну філу). Громадянство почало визначатися належністю не до філи, а до дему. Кожний громадянин мав приєднувати до свого імені не родове ім'я батька, як раніше, а назву свого дему, що підривало принципи родової організації.

Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян Рада п'ятисот, геліея (громадський суд) і Колегія з 10 стратегів.

Демократія - форма політичної організації суспільства, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади, на його праві брати участь у вирішенні державних проблем і наданні громадянам достатньо широкого кола прав і свобод. Демократія у зв'язку з цим є передусім формою держави. Цей термін вживають також щодо організації і діяльності інших політичних і соціальних інститутів (наприклад, партійна демократія, виробнича демократія), а також для характеристики відповідних суспільств, рухів, політичних курсів, течій соціально-політичної думки.

Права й обов'язки громадян визначалися за майновим цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки.

Подальший розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу (Делоський союз) і створенням Афінської морської держави, до якої належало близько 200 союзних міст-держав.

Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443-429 рр. до и. е.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією майнового цензу і запровадженням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттики чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Стародавньої Греції.

За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Фідій та ін., було відбудовано Акрополь, споруджено його головний храм Парфенон тощо.

Агресивна зовнішня політика Афінської держави, спрямована на здобуття гегемонії в Греції, на економічне та політичне панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника - Спарту, що зрештою призвело до Пелопоннеської війни (431-404 до н. е.) - одного з найбільших збройних конфліктів в історії Стародавньої Греції між союзами грецьких полісів: Делоським (на чолі з Афінами) і Пелопоннеським (на чолі зі Спартою). Поділяється на три періоди: Архідамова війна (431- 421 рр. до н. е.), Сицилійська війна (420-413 рр. до н. е.) і Декелейська війна (413-404 рр. до н. е.). Причиною війни стало протистояння між Афінами і Спартою, які змагалися за гегемонію в Елладі. У 431 р. до н. е. війська Спарти вторглися в Аттику, однак жодної битви не відбулося, оскільки Афіни за планом Перікла вели війну лише на морі, а населення міста сховалося за його стінами. У 421 р. до н. е. було укладено так званий Нікієв мир на умовах довоєнного становища. У 414 р. до н. е. афінський флот зазнав поразки під Сиракузами, що призвело до послаблення союзу і виходу з нього деяких грецьких міст. У 405 р. до н. е. афінський флот знову було розгромлено. Наступного року Афіни, які перебували в облозі, капітулювали. За умовами миру Делоський союз було розпущено, Афіни передали Спарті флот, ліквідували укріплення, визнали гегемонію Спарти в грецькому світі. В Афінах установився олігархічний режим "тридцяти тиранів". Пелопоннеська війна призвела до занепаду економіки, загострила політичну боротьбу, прискоривши кризу полісної системи в Греції. У

IV ст. до н. е. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом утворення Другого Афінського морського союзу не мали успіху.

У 338 р. до н. е. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.