Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Східний похід Александра Македонського та утворення його імперії

Александр Македонський (336-323 до н. е.) є однією з найпопулярніших постатей давнини. Масштаби його завоювань, що сягали від Егейського моря до басейну Інду і від Лівійської пустелі до Каспійського моря, і той короткий час, протягом якого їх було здійснено (близько 10 років), справили незабутнє враження на сучасників і зробили його героєм легенд і переказів.

Покінчивши зі своїми ворогами в Греції, Александр почав готуватися до задуманого його батьком перського походу.

Сили, з якими Александр у 334 р. до н. е. рушив до Азії, були загалом незначні (30 тис. піхоти, 5 тис. вершників і 160 кораблів). Але Персія за останніх Ахеменідів цілком виправдала порівняння її з колосом на глиняних ногах. Пригнічувані податками, військовою службою, сваволею правителів, підкорені Персією народи піднімали повстання, намагаючись визволитися від перського панування. Особливо значним визвольний рух був у Єгипті.

У 334 р. до н. е., зібравши в м. Амфіполі на Фракійському узбережжі всі сили, Александр рушив до Геллеспонту. В македонській армії Александра були і грецькі війська (близько 7 тис. воїнів). Переправившись через Геллеспонт, армія Александра розбила передові сили персів біля річки Гранік, що впадає в Пропонтиду. Після цієї перемоги Александр легко оволодів малоазійськими полісами: велика частина малоазійських міст здалася Александрові добровільно і зустріла його як визволителя.

Тільки Мілет і Галікарнас чинили опір, і їх було взято після запеклих боїв. Завойовані міста Александр закріплював за собою різноманітними засобами: в одних випадках залученням на свій бік демократичних верств, в інших - підтримкою жрецтва. У деяких випадках він встановлював родинні стосунки з колишніми правителями. Так, у Карії він домігся, щоб його усиновила цариця Ада.

Галікарнас (грец. Halikarnassos) - одне з найбільших культурних і торгових міст у південно-західній частині Малої Азії (суч. м. Водрум у Туреччині). У V cт. до н, е. входив до складу 1-го Афінського морського союзу, після Пелопоннеської війни перейшов під владу Персії. Розквіт Галікарнаса прийшовся на період правління Мавсола ІІ (377-355 рр. до н. е.). Гробниця царя Мавсола (Галікарнаський мавзолей) стала одним із "семи чудес світу". В 334 р. до н. е. Галікарнас завоювали і зруйнували війська Александра Македонського, згодом він був поступово відбудований. У 129 р. до н. е. увійшов до складу римської провінції Азія. Під назвою Галікарнас місто було відоме до XV ст. У1402р. завойований орденом іоаннітів, пізніше - турками-османами. В Галікарнасі народилися історики Геродот (V cт. дo н. е.) і Діонісій (І ст. до н. е.).

У 333 р. до н. е. армія Александра вирушила на завоювання східного узбережжя Середземного моря - Сирії. Коли Александр зі своїм військом вступив у міжгір'я хребта Тавру, в так звані Ворота Сирії, в тил йому вийшла вся величезна перська армія на чолі з самим царем Дарієм III. Поблизу містечка leca Александрові вдалося могутнім натиском своєї фаланги і важкої кінноти викликати паніку в скупчених військах персів і здобути блискучу перемогу. Дарій утік, кинувши свій табір з усім майном, щит і колісницю. Сім'ю Дарія, яка супроводжувала його, було взято в полон.

Ця перемога Александра спонукала перського царя почати з ним переговори про мир. Александр відповів гордовитим посланням, у якому вимагав від Дарія беззаперечної здачі та іменував себе "володарем усієї Азії".

Подальші успіхи армії Александра - захоплення Бібла, Сидона і, після шестимісячної облоги, міцно укріпленого Тира - зробили його володарем Фінікії.

Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Александр вирушив у Єгипет. Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Александра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Почав виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммона, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Аммона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.

Також для політики Александра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Александра (330 до н. е.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Александр поділив між багатьма особами, оскільки вважав небезпечним довірити його одній людині.

Так протягом цих трьох років Александр здійснював прагнення греко-македонської знаті оволодіти східним узбережжям Середземномор'я.

Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Александр у 331 р. до н. е. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Александра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Александра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано.

Далі Александр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Подальше зайняття Суз, Персеполя, Екбатан - столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії" як стверджують деякі джерела, він наказав спалити царський палац.

Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Александра приводом самому посісти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами.

Проте обставиною, яка ускладнила подальше просування Александра на схід, був опір місцевого населення. Особливо сильно він виявився у Бактрії і Согдіані. Сюди Александр у 329 р. до н. е. рушив під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія. Бактрійці й согдійці, очолювані Спітаменом, соратником Бесса, обложили Маракандру (Самарканд) і винищили там цілий загін македонських солдатів кількістю 2 тис. осіб. До повстанців приєдналися сусідні племена степовиків - масагетів і саків. Проте Александр придушив повстання не стільки силою зброї, скільки спритною дипломатією, зближенням із місцевою знаттю; він одружився з дочкою одного з бактрійських володарів Роксаною, перетворивши весілля на справжню політичну демонстрацію. В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; і всі вони отримали назви Александра.

Із Согдіани і Бактрії Александр рушив до Індії. З великим військом македонян, греків і азійських народів, перейшовши через гірські перевали, він спустився в басейн Інду - Пенджаб. Труднощі переходу знищили тисячі людей і в'ючних тварин. На своєму шляху Александр продовжував засновувати поселення, які мали правити за опорні пункти. Завоювання Індії полегшувала безперестанна ворожнеча між індійськими династіями, якою Александр уміло скористався. Перейшовши річки Інд і Гідасп (притока Інду), він розбив могутнього царя Західної Індії Пора (у битві з ним македонські воїни вперше зіткнулися з бойовими індійськими слонами). Тут було засновано дві останні колонії - Нікею і Буцефалію (останню названо за ім'ям улюбленого коня Александра, що загинув у цих місцях). Потім він просунувся до Гіфасісу (східної притоки Інду). Александр прагнув рушити далі на завоювання долини Гангу, але його армія знемагала від тривалого виснажливого шляху. До того ж давно вже зростало невдоволення Александром у верхівці армії, яка не мирилися зі східною політикою та з його планами "кордонами царства зробити межі всієї землі".

Проти Александра ще з 330 р. до н. е. почали виникати змови, як серед старих ветеранів-командирів, так і серед знатної македонської молоді - "пажів". Александр найсуворішими заходами намагався придушити опозицію в армії. Для цього він не зупинявся перед знищенням найзаслуженіших і найближчих до нього людей.

У таборі на Гіфасісі військо разом з командирами відмовилося продовжувати завойовницький похід. Провівши три дні в цілковитій самотності у своєму наметі, Александр дав, нарешті, наказ будувати кораблі на березі Гідаспу, щоб перевезти свою армію до берега Індійського океану. Повернення почалося в 326 р. до н. е. і відбувалося в дуже важких умовах. Дійшовши до дельти Інду, Александр спорядив одну частину армії на чолі з Неархом ще маловідомим морським шляхом вздовж берега океану в Перську затоку, а з другою сам рушив суходолом через пекучі пустелі Гедрозії. Похід закінчився в 325 р. до н. е. у Вавилоні.

Під час Східного походу (334-324 до н. е.) і після закінчення його у 324 р. до н. е. Александр іноді дуже наївними способами намагався об'єднати греко-македонян з персами. Він заохочував своїх воїнів до шлюбів з персіянками і одного разу влаштував весілля 10 тис. пар відразу. Сам Александр, за звичаєм перських царів, одружився ще з двома перськими царівнами. В державному управлінні, при дворі, в армії посилився вплив східної знаті. Варто зазначити, що одночасно Александр еллінізував персів; 30 тис. перських хлопчиків навчалися військової техніки македонян, грецької мови і македонських звичаїв.

Проте опозиція до східної політики Александра посилювалась і поширювалась. В Опісі, на річці Тигр, у 324 р. до н. е. спалахнув справжній солдатський бунт. Александр жорстоко придушив його, стративши 13 призвідників, і став формувати армію, яка складалася переважно з персів. Але йому довелося піти й на деякі поступки, пообіцявши, що македоняни матимуть переваги над персами.

Столицею своєї величезної держави Александр зробив Вавилон. Тут він почав розгортати діяльність у справі подальшої організації цієї держави і підготовки нового походу на Захід. Раптова смерть від злоякісної малярії в 323 р. поклала край цій діяльності.

Еллінізм - епоха в історії Греції, Македонії, країн Східного Середземномор'я, Ірану, Середньої Азії та прилеглих до них регіонів. Хронологічні межі елінізму охоплюють періоді від кінця завойовницьких походів Александра Македонського (IV ст. до н. е.) до захоплення елліністичних держав Римом на заході та Парфією на сході. Кінець елліністичного періоду припадає на 30-ті роки до н. е. (падіння Єгипту - останньої незалежної елліністичної держави). Величезна рабовласницька держава - імперія від Волконського півострова до Індії, закладена Александром Македонським, розпалась після його смерті (323р. до н. е.). На її колишній території визначилися в 70-х роках III ст. до н. е.: Єгипет (царство Птолемеїв), царство Пергам, Віфінія, царство Селевкідів, Греко-Бактрійське царство (на території Середньої Азії), Македонія, Греція (Етолійський та Ахейський союзи), олігархічна держава на острові Родос, грецькі колонії в Італії" Класичний приклад елліністичної держави - царства Птолемеїв та Пергам - монархії, які взяли під свій вплив не тільки міста зі структурою грецького поліса, але й союзи місцевих племен, а також давньосхідні ремісничі й торговельні центри. Доба еллінізму позначена зростанням товарного виробництва, посиленням експлуатації рабів і різних залежних верств місцевого населення (селян-общинників), напруженою політичною ситуацією, поширенням масових повстань селян, ремісників і рабів; формуванням нових правових відносин, змінами у світогляді людей та соціально-психологічному обличчі суспільства. Термін "еллінізм" запропонував німецький історик И.Дройзен у 30-ті роки XIX ст. Представники різних наукових шкіл та напрямів трактують його по-різному. Еллінізм був конкретно-історичним етапом в історії зазначених вище країн, для нього характерна взаємодія грецьких та місцевих елементів у соціально-економічних відносинах, політичній організації та культурному розвитку в IV-І ст. до н. е.

Завоювання Перської держави мало дуже велике значення.

o Воно сприяло зближенню економіки й культури Заходу і Сходу. Для встановлення більш органічного зв'язку між ними велике значення мало заснування кількох десятків міст ("Александрій"), які мали стати центрами об'єднання греків і македонян з місцевим населенням і взаємного обміну культурними досягненнями.

o Водночас наслідком завоювання Сходу було не тільки знищення Перської держави, а й установлення нового панування, що ґрунтувалося на жорстокому поневоленні місцевого населення греко-македонянами.

o Прогресивні зміни в результаті падіння Персії не означали поліпшення становища народних мас. Колишній гніт Перської держави змінився витонченою, значно тяжчою експлуатацією завойовників.

Проте неміцність і недовговічність держави Александра Македонського не перешкоджали тому, що на її величезній території виникли нові суспільно-політичні відносини, які були наступним етапом у розвитку античного рабовласницького суспільства. На руїнах держави Александра виник елліністичний світ.