Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Становлення османської імперії та її експансія в Європу в XIV-XV ст.

Близько 900 р. почався розпад Тюркської держави (каганату) в Центральній Азії. Групи тюрків стали рухатися на Захід. Однією з них була група досвідчених воїнів, які за іменем свого начальника називалися сельджуками.

Сельджуки - гілка племен тюрок-огузів, названа за ім'ям їх вождя Сельджука (X- початок XI ст.). У 40-х- на початку 80-х років XI ст. завоювали частину Середньої Азії, більшу частину Ірану, Азербайджану, Курдистану, Іраку, Вірменію, Малу Азію, Грузію та інші території. Найбільшої могутності досягли за Meлікшаха (1072/73-1092pp.). З 40-х років XI ст. єдина держава сельджуків почала розпадатися на окремі султанати. Наприкінці XI ст. Палестину, частину Малої Азії у турків-сельджуків відвоювали хрестоносці, у XII ст. Іран - Хорезмшахи.

На своєму шляху на Захід сельджуки швидко завоювали Персію і після цього розпочали наступ на Візантію. У 1071 р. під Манзікертом вони не лише розбили візантійську армію, а й узяли в полон імператора. Проте на той час сельджуки не були підготовлені до захоплення всієї Анатолії в Малій Азії.

Імперія сельджуків розпалася під натиском монголів. На місці сельджуцької держави утворилась низка прикордонних князівств. В одному з них прийшла до влади династія Османів. їхня влада поширювалася на північ від сучасної Анкари до Егейського моря. Приблизно в 1300 р. Осман проголосив свою незалежність і з того часу офіційно фіксується початок Османської держави.

Початковим періодом існування Османської держави був час від 1300 до 1450 р., коли ця маленька постсельджуцька держава намагалася поступово здобути всю Малу Азію. Від 1358 р. з переходом Галліполі османи почали реально загрожувати Візантії. 1402 р. став своєрідним перепочинком для останньої, оскільки з'явився монгольський завойовник Тамерлан (Тімурленг), який оволодів великою частиною Азії разом з Іраном і в битві під Анкарою розбив армію тодішнього володаря османів султана Баязида. Незабаром, у 1405 р., Тамерлан помер і в 1413 р. син Баязида Мегмед І відновив Османську державу, а його син Мегмед II Завойовник, який відкрив для турків нові території, рушив далі на захід і 1453 р. завоював Константинополь (Царгород), Після цього його увагу привернув Крим. Він змусив Кримське ханство, яке постало в Криму після розпаду Золотої Орди, платити османам данину (трибут). Таким чином, турки-османи почали проникнення на українські території, швидко поширили свою владу на Молдову і Бессарабію, де заснували власні правління.

На період 1451-1556 рр. припадає зеніт розвитку Османської імперії. Вона оволоділа Балканами, Єгипетом, Північною Африкою, частиною Кавказу, розширила впливи у Криму. Експансія турків у Європу призвела до того, що під владою або протекторатом османів опинилися також Центральна Угорщина, Трансільванія, Славонія, Далмація, частина Правобережної України.

У 1475 р. османи захопили важливий торговельний центр у Криму - Кафу - і вступили в конфлікт з Венецією та Габсбургами. Боротьба між турками та європейськими державами точилася з перемінним успіхом. Основним епізодом цього протистояння стала битва під Могачем 1526 р. (так звана Могацька катастрофа), в якій був убитий угорський король, а велика частина Угорщини стала провінцією османів. Тодішній володар османів султан Сулейман намагався загарбати Центральну Європу, де на той час поширювались впливи Габсбургів. Турки кілька разів намагались захопити Відень. У їхній свідомості основним символом перетворення імперії на світову було підкорення "кизил-алма" (з тюркської - червоне яблуко), території, яку треба обов'язково здобути для досягнення мети. Нею був Відень, якого вони так ніколи і не здобули. Проте вплив турків на європейську історію був дуже помітним.