Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Культура країн Європи і Америки XVIII - першої половини XIX ст.

Поступальний розвиток країн Європи й Америки у XVIII - першій половині XIX ст. характеризувався значним зростанням промисловості та сільського господарства, великими успіхами техніки і науки. Спочатку в Англії, а потім і в інших передових країнах відбувся розвиток машинної індустрії. Вдосконалення і розширення випуску продукції мануфактур та фабрик, кораблебудування і спорудження мостів та залізниць потребували складних і точних розрахунків, знань з механіки, математики, фізики та хімії, тому роль науки зросла.

Вдосконалювалася техніка для виробництва предметів споживання: бавовноочисні машини, ткацька машина Жаккарда для виготовлення тканин з дуже складним малюнком.

Виробництво машин стало технічною базою для фабричного виробництва, що означало завершення промислового перевороту.

У першій половині XIX ст. споруджувалися залізниці в Англії, Німеччині, Франції, широко застосовувалися колісні річкові пароплави з паровим двигуном, а у країнах Заходу вітрильний морський флот поступився місцем паровому.

Технічним відкриттям сприяв розвиток математики. Англієць Ісаак Ньютон, німець Готфрід Лейбніц заклали основи сучасної вищої математики. Ісаак Ньютон сформулював закон всесвітнього тяжіння, що пояснював рух планет Сонячної системи. Це, а також удосконалення телескопа дали поштовх розвитку астрономії. Російський вчений Михайло Ломоносов висловив принцип збереження матерії та руху.

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. в умовах початку промислової революції та політичних перетворень у провідних країнах світу суспільство зрозуміло практичну користь науки" її безпосередній зв'язок з виробництвом. Це стало підґрунтям для розвитку класичного природознавства. На зміну механістичній картині світу, в основі якої лежало розуміння всіх природних явищ на основі універсальних принципів механіки, приходить філософська діалектика, що стає методом пізнання природи та суспільства. У середині XIX ст. ідея розвитку, невпинного поступового прогресу неживої природи та людського суспільства стає домінуючою. Цьому сприяли еволюційна теорія Ч. Дарвіна та розвиток фізико-математичних наук- термодинаміки, теорії електрики, електромагнетизму.

Основою природничих наук була математика, досягнення якої інтенсивно використовувалися в практиці. Будування машин, спорудження мостів та будинків вимагало попередніх розрахунків, що стимулювало розвиток математики, яка водночас набула ознак фаху і стала інтернаціональною. Крім практичного застосування математики, розвивалася її теорія. Так, французький математик О. Коші (1789-1837) заклав основи теорії функції комплексної змінної, яка використовується і сучасною наукою. Російський математик, професор Казанського університету М. Лобачевський (1792-1856) створив варіант неевклідової геометрії. Ці наукові відкриття поклали початок сучасній вищій математиці.

Розвитку механіки сприяло створення для неї експериментального обладнання, нових приладів та лабораторій. Важливе значення мало відродження античного вчення про атоми як частинки з властивостями інерції та ваги, що рухаються у пустоті. Дослідження англійського фізика Дж. Дальтона (1766-1844) та інших вчених дали можливість відкрити таємниці атомів та молекул, їхньої будови, законів руху. Таким чином було доведено, що різні хімічні речовини утворюються сполученням атомів у різних кількостях.

Наприкінці XVIII ст. сформувалася наука про електрику. Першою спробою її механістичного обґрунтування була ідея американського фізика Б. Франкліна (1706-1790), що пропонував розуміти електрику як рідину, яка е в усіх тілах. Французький вчений Ш. Кулон (1736-1806) написав формули математичних співвідношень для цієї рідини. Пізніше було встановлено факт відхилення магнітної стрілки під впливом електричного струму. Виникнення електричного струму під впливом магніту підтвердили експерименти англійського фізика М. Фарадея (1791-1867). На основі попередніх відкриттів та винаходів англійський вчений К. Максвелл (1831-1879) розробив теорію магнітного поля. Це створило умови для виникнення у майбутньому електротехніки та радіотехніки.

Успіхи фізичних знань сприяли розвитку хімії. Одним із найвидатніших наукових відкриттів, яке підсумувало зусилля хіміків із впорядкування знань про хімічні елементи, було створення російським ученим Д. Менделєєвим у 1869 р. Періодичної системи.

У XIX ст. розвиток хімії диктували потреби промисловості та сільського господарства. Відкривалися нові речовини, здійснювався їх штучний синтез, для чого створювалися промислові підприємства, що започаткували хімічну промисловість. Потреба нових фарбників для текстильної промисловості та добрив для сільського господарства сприяла розвитку органічної хімії. Дослідження процесів взаємоперетворень речовин у природі дали поштовх розвитку біохімії.

Створювалися основи для розвитку мінералогії, фізичної географії, наукової метеорології, географії рослин та інших наук. Одним із найвідоміших вчених був німецький дослідник і невтомний мандрівник О. фон Гумбольдт (1769-1859).

Астрономія пояснювала походження Всесвіту і механіку руху небесних світил. її дані практично використовувалися під час складання календаря, карт для мореплавців тощо. Видатний англійський математик і фізик /. Ньютон (1643-1727) відкрив закон всесвітнього тяжіння і пояснив рух планет у Сонячній системі й тяжіння тіл до Землі. Французький математик і астроном 77. Лаплас (1749-1827) висунув гіпотезу про виникнення планетарних систем зі скупчення розжарених газів. Успіхи промисловості дали змогу виготовити величезні телескопи, за допомогою яких астрономи можливість відкрити і нанести на карти тисячі нових небесних світил.

Ідея "розвитку" як знання про необоротні зміни у явищах, що вивчаються про поступову еволюцію природи та живих істот, розвивалася поступово. Вона бере свій початок із біології - ідеї про поступовий розвиток та розпад живих речовин.

На відміну від фізико-математичних наук на шляху біології та геології стояли суттєві перешкоди, оскільки вони неминуче втручалися у сферу релігії, де панувала ідея про божественне походження живої та неживої природи. Складність явищ, що вивчаються цими науками, обмежувала застосування методів фізики (можливість відтворення в експерименті) для їх пізнання. За допомогою простого спостереження біологи вивчали внутрішню структуру живих організмів та їх еволюцію.

У XVIII ст. шведський вчений К. Лінней (1709-1778) створив знамениту класифікацію всіх тваринних і рослинних організмів та мінералів, спираючись на ідею про незмінність усього, що існує. Наприкінці століття вчені спробували простежити виникнення і розвиток всього живого. Ж. Ламарк (1744-1829) обґрунтував ідею про залежність еволюції організмів від їхнього пристосування до навколишнього середовища.

Розвиток еволюційної теорії біологами стримувався обмеженістю геологічних знань про зміни в земній корі. Лише у 1832 р. Ч. Лайєль описав історію утворення земних пластів залежно від природних сил. На основі залишків живих організмів, знайдених у різноманітних земних пластах, було зроблено висновок, що в кожну епоху вимирала і створювалася нова фауна залежно від нових зовнішніх умов. У 1859 р. англійський учений Ч.Дарвін (1809-1882) видав знамениту книгу "Походження видів шляхом природного відбору", створивши вчення про природний відбір, що зумовлював еволюцію видів.

Почалася "біологічна революція". Причини змінності видів, на яких ґрунтувалася еволюція, на основі математики пояснив чеський чернець і природознавець Г. Мендель (1822-1884). Еволюційна теорія була в центрі уваги не лише природознавців, а й філософів та політиків. її активно застосовували для пояснення суспільних процесів, історії людства у вигляді поступового і безупинного прогресу. Тобто "механістичну" схему замінила "біологічна", яка давала універсальне пояснення природних та суспільних процесів.

Наприкінці XVIII ст. в Англії, а на початку XIX ст. і в інших країнах Європи почалася промислова революція - перехід від ручної до значно продуктивнішої машинної праці з використанням парового двигуна, становлення фабричної системи. Промислова революція була також складним соціальним явищем, оскільки сприяла зародженню буржуазії та пролетаріату, відносини між якими у процесі виробництва довгий час визначали внутрішньополітичну ситуацію в країнах світу.

Технічні винаходи та машинна техніка найшвидше впроваджувалися в галузях легкої промисловості, що зумовлювалося швидким оборотом капіталу- легка промисловість виробляла товари (тканини, одяг, взуття), необхідні для повсякденного вжитку, а тому виробник був зацікавлений насамперед у покупцях, які давали йому значний прибуток. Швидке зростання міст створювало гарний ринок збуту для товарів легкої промисловості, а успіхи в розвитку сільського господарства - необхідну сировинну базу. Вже наприкінці ХУЛІ ст. в Англії застосовувалися механічні прядильні й ткацькі верстати. Спочатку вони приводилися в рух водяними, а згодом паровими, двигунами. Робітниками в легкій промисловості ставали селяни, що розорилися або продали свої земельні наділи внаслідок розвитку фермерського господарства із застосуванням сільськогосподарських машин.

Розвиток наукових знань і винахідництво дали змогу збільшити продуктивність верстатів у легкій промисловості у декілька разів. Прискорений розвиток легкої промисловості й сільського господарства, потреби армії та флоту стимулювали металургійну та машинобудівну промисловість. У доменних печах застосовували механічні підйомники для подавання шихти і гаряче дуття, тобто попереднє прогрівання повітря. У середині XIX ст. французькі винахідники брати Е. та П. Мартени сконструювали спеціальну піч для відновлення сталі з чавуну. Дешева сталь стимулювала розвиток техніки, у тому числі військової. Водночас знайшли швидкий і дешевий спосіб виробництва алюмінію.

Для обробки металів використовували фрезерні, гвинторізні та інші верстати. Масово виготовляли деталі, однакові для всіх машин. Швидкими темпами поширювалася автоматизація - з'явилися верстати, які від початку до кінця оброблювали всю деталь. Для кування великих частин машин (наприклад, величезних циліндрів для парових машин) застосовували паровий молот.

У промисловому розвитку велике значення мали транспортна техніка та засоби зв'язку. У1814-1829 рр. внаслідок невтомних пошуків англійський винахідник Дж. Стівенсон (1781-1848) створив паротяг "Ракета", здатний рухати ешелони вагою до 90 т. Перші паротяги застосовувалися у вугільних басейнах, де замінили коней.

У 1830 р. залізнична мережа в усьому світі становила лише 882 км. Через п'ять років її довжина зросла до 8 тис. км, а у другій половині століття вона збільшилась у понад 30 разів.

У 1803 р. на річці Сена в Парижі відбулося випробування першого пароплава Р. Фултона. Більш досконалий пароплав цього винахідника, що називався "Клермонт", згодом пройшов випробування в Гудзоні. Відстань у 270 км від Нью-Йорка він подолав за 32 год. У 1819 р. морський пароплав "Саванна" здійснив перший перехід із Європи в Америку. Ця подорож тривала 26 днів.

З кінця ХVІІІ ст. починається історія повітроплавання. У 1783 р. французькі винахідники брати Монгольф'є здійснили політ на кулі, наповненій нагрітим повітрям. Незабаром у Франції почали здійснювати успішні польоти на аеростатах, наповнених воднем. Першим призначенням повітроплавання була військова справа. У Парижі була школа повітроплавання, звідки здійснювалися бойові підйоми на повітряних кулях. Під час Громадянської війни у США 1861-1865 рр. аеростати застосовували для розвідки.

У 1785 р. іспанський винахідник С. Сільва побудував першу телеграфну лінію між Мадридом та Аранхуесом. У 1835 р. американець С. Морзе винайшов апарат - телеграф, який передавав короткі та довгі імпульси, що на друкарському апараті записувалися у вигляді крапок та тире. У1844 р. за допомогою телеграфу було встановлено зв'язок між Вашингтоном і Балтимором. Незабаром у США та Європі було створено розгалужену мережу телеграфного зв'язку.

У філософській науці цього часу точилася боротьба між матеріалізмом (світ існує сам по собі, він ніким не створений і не знищуваний, закономірно розвивається і змінюється; матерія, буття є первинним, а свідомість, мислення - вторинним) та ідеалізмом (первинним є не природа, буття, матерія, а дух, свідомість, ідея, відчуття). Матеріалістами були французькі просвітителі, німецькі філософи Людвіг Фейербах, Карл Маркс, Фрідріх Енгельс та ін., ідеалістами - Георг Гегель та ін.

У художній літературі XVIII ст. панував стиль класицизму, зразком для якого було класичне давньогрецьке і давньоримське мистецтво. Серед англійських романістів цього періоду можна виокремити Даніеля Дефо ("Робінзон Крузо"), Джонатана Свіфта ("Мандри Гуллівера"). У Франції під впливом просвітителів розвивалася драматургія, яскравими представниками якої були Жан Мольер ("Міщанин-шляхтич", "Дон Жуан", "Тартюф") і П'ер Огюстен Бомарше ("Севільський цирульник", "Весілля Фігаро"). Своїми драмами уславилися німецькі літератори Йоганн Фрідріх Шіллер ("Розбійники", "Підступність і кохання", "Марія Стюарт", "Орлеанська діва"), Йоганн Гете ("Фауст", "Страждання молодого Вертера").

На початку XIX ст. у літературі переважав романтизм. І нині людство захоплюється творами німецького письменника Генріха Гейне ("Книга пісень"), англійського поета Джорджа Байрона, французького романіста Віктора Гюго ("Собор Паризької Богоматері", "Знедолені", "Людина, яка сміється").

У середині XIX ст. було створено шедеври класиків реалізму - француза Оноре де Бальзака (епопея "Людська комедія" з 90 романів і оповідань), англійця Чарльза Діккенса ("Посмертні записки Шквікського клубу", "Девід Копперфілд", "Домбі й син").

Серед музикантів цього періоду світової слави набула музика Йоганна Себастьяна Баха, Георга Генделя, Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Роберта Шумана, Ріхарда Вагнера, Польща "подарувала" світу великого композитора Фрид ерика Шопена, Угорщина- Ференца Ліста, Італія - Джоаккіно Россіні та Джузеппе Верді, Росія - Михайла Глінку (опера "Іван Сусанін" та ін.), Петра Чайкоесь-кого (опери "Євгеній Онєгін", "Пікова дама" та ін.).

У мистецтві живопису Франції представником класицизму були Жак Луї Давід ("Клятва Гораціїв", "Смерть Марата" та ін.), романтизму - Ежен Делакруа ("Різанина на Хіосі", "Свобода на барикадах").

Іспанцю Франсіско Гойя належать живописні портрети, го-строхарактерні картини ("Розстріл повстанців у ніч на 3 травня"), графічна серія "Капричос".

Архітектурні будівлі цього часу споруджувалися у стилях: класичному (палаци Версаля, собор Св. Павла в Лондоні), бароко (собор Св. Петра в Римі, Цвінгер у Дрездені), вікторіанському (за іменем королеви Вікторії), змішаних стилях попередніх епох (паризький театр "Гранд Опера").