Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Японія у другій половині XIX - на початку XX ст.

Друга половина XIX ст. в історії Японії відома як "Реставрація Мейдзі" - боротьба із сегунатом і повернення влади до імператора Мацухіто (Мейдзі) у 1867-1868 рр. До середини XIX ст. Японія залишалася закритою для іноземців і розвивалася за власними традиціями, які корінням сягали середньовіччя. Самураї існували за рахунок панщини та оброку з селян. Незалежні від центральної влади намісники областей були повновладними господарями на своїй території, чинили суд і розправу над підданими, реальна влада належала сегуну, який позбавив влади імператора, що жив затворником у своєму палаці. Вважалося, що імператор добровільно доручив сегуну управляти країною, керувати її зовнішньою політикою та командувати армією, а сам мав займатися духовними справами - "жити у палаці, як на небі".

Самураї (яп. самурау- служити, охороняти)- мілітарний стан спадкових вояків у традиційній Японії, зародження якого датують X ст. Після утворення могутніх самурайських кланів стан самураїв установив у XII ст. у країні режим військової диктатури (сегунат), що існував у Японії до Реставрації Мейдзі. 31872р. стан самураїв офіційно було ліквідовано, але залишки самурайської ідеології досі використовуються для мілітаристської пропаганди, а легендарний кодекс поведінки самураїв (Бусідо), просякнутий духом воєнної доблесті, відданості сюзерену та повної бойової жертовності, продовжують називати "уособленням визначальних рис японського менталітету".

Восени 1853 р. до Японських островів прибула американська ескадра М. Перрі й, продемонструвавши свою військову могутність, японському уряду був вручений лист з вимогою дозволити заснувати на одному з японських островів сухопутну базу для американського флоту. Того ж року Японію відвідала російська експедиція графа Є. Путятіна на фрегаті "Паллада", що сподівалася випередити американців і укласти вигідні для Росії договори. У березні 1854 р. під загрозою прямої американської інтервенції сегунські представники підписали в Канагаві перший японо-аме-риканський договір, за яким Японія "відкривалась" американським кораблям і товарам. За кілька років аналогічні договори Японії нав'язали Англія, Франція, Нідерланди і Росія. Сегунат змушений був відмовитися від політики самоізоляції, встановити із західними державами дипломатичні відносини, відкрити для вільної торгівлі та відвідування порти Нагасакі, Сімода і Хако-дате.

Угоди із західними державами були невигідними для розвитку японського мануфактурного та ремісничого виробництва, а також селянської домашньої промисловості. Для західних товарів ліквідовувалися тарифні обмеження, встановлювався низький обмінний курс для японської валюти. Країна наповнилася дешевими виробами американської та європейської фабричної промисловості, що призводило до банкрутства японських мануфактур, традиційних промислів, занепаду цілих галузей економіки (ткацтва" шовківництва, бавовництва), зростання безробіття і злочинності. Наростав рух селян та міщан, що вимагали вигнання іноземців з країни. Освічені кола самураїв розуміли, що Японія відстала від країн Заходу за роки самоізоляції й потребує модернізації. Вони виступили за повалення сегунського режиму і відновлення прямого імператорського правління. Широкий опозиційний рух (у 50-60-х роках XIX ст. було офіційно зареєстровано 150 народних бунтів) розгорнувся під гаслом "Повернемо владу імператорові, виженемо іноземців!"

Щоб утримати ситуацію під контролем сегунський режим вдався до терору. Його ініціатором та натхненником став її Наусо-ке- регент-канцлер при сегуні Токугава Іємоті. Наприкінці 60-х років він почав фізично знищувати або ув'язнювати найактивніших лідерів опозиції. Однак у 1860 р. Наусоке зарізав націоналістично налаштований фанатик. Здавалося, ініціативу перехопила опозиція. Ускладнення ситуації в Японії стривожило західні держави, які військовою силою вирішили підтримати сегуна, що ставав їхньою слухняною маріонеткою та сприяв перетворенню Японії на напівколонію. Під приводом вбивства самура-ями-націоналістами англійського громадянина флот Великої Британії влітку 1863 р. бомбардував порт Кагосіма.

У Японії почалася громадянська війна, ускладнена відкритою іноземною інтервенцією. Завдяки іноземним кредитам армія Току гави у 1864 р. завдала поразки опозиціонерам у м. Кіото. Анг-ло-французькі війська висадилися в Йокагамі, а у вересні того ж року об'єднана ескадра Англії, Франції, США та Нідерландів бомбардувала м. Сімоносекі. Це свідчило про те, що справа анти-сегунських опозиціонерів безнадійна. Однак їх лідери зрозуміли, що силою вигнати іноземців з країни неможливо, тому припинили радикальну антизахідну пропаганду, використовуючи її гасла лише для боротьби з сегунатом. Лідери опозиції встановили контакти з іноземцями, а дехто з них навіть таємно відвідав Англію, де переконував західних політиків у тому, що їхня мета полягає у поваленні сегунату, переданні влади імператору й дотриманні попередніх угод із західними державами. У 1865 р. британський міністр Г. Паркі заявив, що Велика Британія віднині матиме справу лише з представниками імператора в Кіото. Це означало відкриту підтримку опозиції, яка здобувала все більше прихильників у японському суспільстві.

Становище сегунату ускладнилося масовими народними повстаннями, спричиненими неврожайними роками. Замість того, щоб боротися з опозицією, війська спрямовували на придушення цих повстань. У 1866 р. помер сегун Іємоті, а наступного року імператор Комей - прихильник компромісу з диктаторським режимом Токугави. Новим імператором обрали 14-річного Мацухіто, досвідчені радники якого виступали за ліквідацію сегунату, відновлення імператорського правління та модернізацію країни за європейським зразком.

Мацухіто (Мейдзі Тенно) (1852-1912) - імператор Японії (1867-1912), за якого країна стала однією з найрозвиненіших держав світу. Другий син імператора Комея, оголошений спадковим принцем у 1860р. На відміну від батька підтримував вимоги ліквідації влади сегунату, економічної, політичної та соціальної модернізації Японії за західним зразком після 250-річної самоізоляції країни.

У1868р. склав присягу "Хартії п'яти принципів", якою почалася модернізація Японії. За його правління було проведено радикальні реформи: скасовано феодальну систему землеволодіння (1871), створено нову системи освіти (1872), парламентську системи (1890), прийнято конституцію (1891). Відігравав активну роль у розв'язанні японо-китайської (1894-1895), російсько-японської (1904- 1905) війн. У1910р. видав указ про анексію Кореї. Безпосередньо втілював західні ідеї та новації в японське суспільство, носив одяг західного типу та вживав їжу західного стилю. В японських традиціях написав тисячі поем.

Новий сегун Кейкі прийняв ультиматум негайно передати владу імператору Мадухіто, але почав збирати сили для боротьби з проімператорськими силами. Західні держави вирішили дотримуватися нейтралітету. У січні 1868 р. сегунська армія, що переважала чисельно, зазнала поразки від солдат імператорської армії у битві поблизу Кіото. З травня 1868 р. капітулювала сегунська столиця м. Едо. 250-річна історія сегунату Токугава завершилась. Місто Едо було перейменоване у Токіо і стало столицею держави, куди переїхав імператор Мацухіто, який перед цим був коронований імператором Мейдзі (з яп. - "освічене правління").

"Реставрація Мейдзі" стала першим кроком на шляху радикального реформування японського суспільства. Успіх реформ був забезпечений співробітництвом молодого імператора з досвідченими політичними діячами-реформаторами. Вони вважали, що політичний та економічний розвиток західних країн базується на трьох ґрунтовних принципах: конституціоналізмі, який забезпечував національну єдність; індустріалізації, що була основою матеріального прогресу; гарно навчених і вишколених військових, які гарантували національну безпеку. Отже, невипадково головним гаслом реформаторів епохи Мейдзі стали слова: "Збагачувати країну, зміцнюватися військової" Навчитися цього можна було лише на Заході, доброзичливість якого була необхідна Японії для перегляду попередніх нерівноправних договорів. "Шукаймо знання у всьому світі!" - закликав один із перших урядових декретів навесні 1868 р. У 1871 р. з дипломатичною місією Івакура Томомі була відправлена велика кількість чиновників до Європи та США, де вони оволодівали досвідом державного управління.

Уже 1868 р. японський уряд здійснив фінансову реформу: старі монети замінив новою грошовою одиницею - єною. У 1870-1872 рр. було ліквідовано феодальні наділи і спадкоємні привілеї японських князів, створено нову адміністративну систему, що ґрунтувалася на принципах централізації. Замість колишніх 250 князівств-губерній, якими управляли князі- даймьо, було створено 72 префектури і три столичні райони. У 1872 р. запровадили загальну військову повинність, що завдало удару по монополії самурайства у військовій галузі. Нова армія створювалася за європейським взірцем, що забезпечувало її високу боєздатність. Ці заходи сприяли ліквідації феодального сепаратизму й об'єднанню країни.

Проте значна частина вищого дворянства та самураїв намагалася зберегти недоторканими старі порядки або хоча б призупинити модернізацію та "вестернізацію" країни. Вони об'єдналися навколо впливового аристократа Такаморі Сайго, котрий після відставки з уряду вирішив скористатися незадоволенням рядових самураїв скасуванням виплати їм пенсій і почав готувати антиурядове повстання. Безпосереднім приводом для виступу стала заборона урядом носити зброю всім, хто не перебуває на військовій службі. Це означало, що самураї втрачали вікові привілеї, а отже, почесне місце в соціальній структурі традиційного японського суспільства. Самурайські загони Такаморі Сайго почали бойові дії на початку 1877 р. і після кровопролитних битв були повністю розгромлені регулярними військами, реформованими й оснащеними сучасною європейською зброєю.

У 1872 р. уряд Мейдзі розпочав широкомасштабну реформу освіти за західним зразком. Було засновано 5500 початкових шкіл, 8 державних університетів. Освіта стала доступною для жінок. З 1879 р. початкова освіта була оголошена обов'язковою та загальною. Оскільки вчителів не вистачало, до викладання та виховання хлопчиків залучали освічених самураїв. У 1890 р. було опубліковано імператорський рескрипт про необхідність особистої відданності імператору. Документ вважався святинею та був покладений в основу виховання молоді. Особливий ритуал, обов'язковий у кожній школі, забезпечував виховання патріотизму та відданості імператору.

Ідеологія націоналізму, в основі якої лежали положення про "божественне" походження японської держави, "божественну" доброчесність імператора, "унікальні" моральні якості японців та "велику місію нації", базувалася на стародавній японській релігії - синтоїзмі. За Мейдзі вона стала державною релігією. Департамент у справах синто очолив боротьбу з буддизмом та християнством, хоча конституція 1889 р. проголошувала свободу віросповідань. Щоб поєднати свободу віросповідань з державною релігією, було створено вчення про "державний синтоїзм", який оголошувалося не релігією, а культом національної моралі та патріотизму. Воно було сумісним із сповіданням будь-якої релігії. "Державний сінтоїзм" використовувався для обґрунтування божественності імператора, священності Японської імперії та переваг Японії та японців над іншими народами. "Божественне" походження робило імператора непогрішним, а його правління огодотувалося найвищою істиною. Відданість імператору прирівнювалася до патріотизму й активно прививалася японцям релігією синто.

Відбувалися зміни в аграрному секторі. Важливу роль у перебудові аграрних відносин відіграли реформи 1872-1873 рр., які послабили вплив феодальних кланів і створили умови для розвитку товарного виробництва. Селяни звільнилися від залежності князів, частина з них викупила землю й мала можливість працювати на ринок. Інші ставали орендарями, поповнювали армію вільнонайманих батраків або робітників на промислових підприємствах. Реформи забезпечили розвиток приватного підприємництва, який був захищений законодавчо і всіляко заохочувався державною владою.

Оскільки на початку модернізації приватних капіталів бракувало, уряд за державні кошти будував "зразкові" заводи й віддавав їх в оренду або продавав на пільгових умовах фірмам, близьким до імператорського оточення. Крім того, у 80-ті роки держава продала за мізерну суму найбільшим приватним компаніям економічно неефективні промислові підприємства. Серед покупців були фірми Міцуї, Міцубісі, Фурукава, Ясуда, Асако, Кавасакі та ін. Так, фірма Міцубісі придбала найбільший у країні суднобудівний завод у Нагасакі, срібні копальні Ікуно та вугільні шахти на Хоккайдо.

За державні кошти будувалися залізниці. У 1872 р. була збудована перша залізниця Токіо - Йокогама, а до 1890 р. довжина залізничної мережі становила 2190 км, тобто збільшилася майже в 10 разів.

Завдяки прогресивним реформам у 70-90-ті роки промислове виробництво в Японії розвивалося високими темпами. Якщо в 1868-1877 рр. було створено 489 нових промислових підприємств, то в 1878-1885 рр. - 800. Японо-китайська війна 1894- 1895 рр. прискорила темпи зростання японської промисловості.

Забезпечення прискорених темпів соціальної, економічної і політичної трансформації Японії нелегко давалися трудящим. Але тривалий робочий день (12-14 годин), злиденні умови існування частини населення супроводжували всі країни в період раннього розвитку капіталізму. Проте Японії на відміну від інших країн вдалося закласти принципи гармонії праці і капіталу. Японські підприємці змогли налагодити контакт з робітниками і протягом тривалого часу країні вдалося уникати масових робітничих актів непокори. Значною мірою це пояснювалося традиційними нормами поведінки японців: повагою до старших, відданістю хазяїну і корпорації, пожиттєвим найманням на роботу тощо.

У1895 р. парламент Японії прийняв програму, яка передбачала створення нових галузей важкої, головним чином військової, промисловості та зміцнення збройних сил. На її виконання було витрачено 90 % контрибуцій, сплачених Китаєм. 31894 по 1898 р. у країні було засновано 2300 нових підприємств. Японія стала єдиною азіатською країною, яка вступила у XX ст. з економікою західного типу.

Зміни в економічній структурі Японії підкріплювалися політичними реформами, В 1881 р. було створено Конституційну ліберальну партію (Ріккен Дзіюто), очолювану Ітагакі Тайсуке; наступного року - Партію реформ (Кайсинто), яку очолив Окума Сігенобу. Масовим був рух за прийняття конституції. Землевласники, які стали на капіталістичний шлях розвитку, прагнули створити багатопартійну політичну систему, в якій були б партії, що відображали б їхні інтереси. Самураї розуміли, що парламентська система дасть їм можливість повернути втрачені політичні позиції. У1881 р. було зібрано майже 250 тис. підписів під клопотаннями про створення Національних зборів.

Уряд сформував спеціальну комісію на чолі з Іто Хіробумі, яка виїхала за кордон для вивчення досвіду інших країн. Комісія взяла за основу конституцію Німецької імперії, що найбільше відповідала умовам тогочасної Японії. Конституцію було прийнято в 1889 р. і Японія стала конституційною монархією з широкими правами та законодавчою ініціативою імператора, особа якого проголошувалася "священною і недоторканною". Японський імператор мав право оголошувати війну, підписувати мир, укладати договори, скликати й розпускати парламент, призначати та звільняти всіх найвищих цивільних і військових осіб. За конституцією парламент складався з двох палат - палати перів і палати представників. До палати перів терміном на 7 років обиралися аристократи, члени імператорської родини, найвищі чиновники. Нижня палата обиралася терміном на 4 роки на основі обмеженого виборчого права. Обирати мали право лише чоловіки, яким виповнилося 25 років і які сплачували не менше 15 єн податку. Виборче право мав лише 1 % населення країни. Парламент був законодавчим органом, затверджував бюджет тощо. Кабінет міністрів був відповідальним не перед парламентом, а перед імператором. Конституція також визначила найвищий консультативний орган при імператорові - Таємну раду.

Проголошення й реалізація демократичних свобод і громадянських прав сприяли швидкому розвитку японського капіталізму. На зростання промислового потенціалу суттєво вплинули перемога Японії у війні з Росією (1904-1905) та посилення мілітаризації економіки. Лише за 1905-1907 pp. тоннаж суден, спущених на воду, зріс удвічі. Прискореними темпами розвивалася металургія: з 1905 по 1914 р. обсяг металургійної продукції в

Японії збільшився з 24 до 228 тис. т. Загалом за темпами промислового розвитку на початку XX ст. Японія значно випереджала інші країни. За 1900-1918 рр. обсяг промислового виробництва зріс на 181 % (у США - на 85 %, у Німеччині - на 54, Франції- на 51, в Англії-- на 25%). Торгово-фінансові, торгово-промислові сімейні компанії, банкірські доми перетворювалися на концерни. Створені в цей період концерни Міцубісі, Міцуї, Ясуда та ін. мали головні й дочірні компанії в різних галузях промисловості, в торгівлі. Вони контролювали найважливіші сфери національної економіки.

Посилення ролі національної буржуазії вплинуло на створення й діяльність буржуазних політичних партій. У 1900 р. була створена партія Товариство політичних друзів (Сейюкай), очолювана Іто Хіробумі. До неї увійшла значна частина членів партії Ріккен Дзіюто. У 1913 р. виникла політична партія Товариство однодумців (Досікай) на чолі з Кацурою. Натомість політичні партії, які прагнули зміни панівного політичного ладу в країні, заборонялися японськими властями. Так, створена в травні 1901 р. під керівництвом Сена Катаями Соціалістична партія (Сякай мін-сюто) була одразу заборонена. В 1910 р. 12 лідерів анархо-синди-калістської організації "Індустріальні робітники світу" засудили до смертної кари.

Досягти рівня Заходу було головним завданням лідерів уряду Мейдзі. Однак насамперед необхідно було покінчити з політичними та економічними привілеями іноземців в Японії. Пропозиції щодо змін попередніх нерівноправних угод запропонували західні країни у 1871 p., коли в США та в Європі перебувала дипломатична місія Івакури Томомі. Керівники західних країн відмовилися обговорювати японські пропозиції доти, доки японські закони та політична система не будуть реформовані за західним зразком. Лише у 1894 р. положення попередніх угод про привілеї іноземців було формально скасовано.

Незважаючи на втрату самураями колишніх прав і привілеїв, в Японії культивувався войовничий дух самурайства. Пропаганда "божественної" місії Японії обґрунтовувала претензії на лідерство в Азії. На межі століть в Японії зародилася ідея паназіатизму, що стверджувала: "Азія для азіатів". її прихильники переконували, що лише об'єднана за допомогою Японії Азія зможе протистояти Заходу. Якщо азіатські народи самі цього не розуміють, то необхідно силою поширити на них владу японського імператора.

8 самого початку діяльності нова японська влада вважала пріоритетним завданням створення могутніх збройних сил. Буржуазія прагнула захопити нові території для розширення ринків збуту, доступу до джерел сировини. Отже, зовнішньополітична експансія Японії стала національною стратегією і шляхом до модернізації країни.

Першим кроком японських експансіоністів була висадка військ на китайському острові Формоза (Тайвань) у 1874 р. під приводом "захисту японських підданих" (рибалок) від нападів місцевих жителів. Однак тайванське населення чинило запеклий опір і загарбники змушені були вивести свої війська.

1875 р. було укладено російсько-японську угоду, за якою Японії передавалися Курильські острови в обмін на відмову від претензій на Південний Сахалін.

У 1875 р. японські військові кораблі з'явилися біля узбережжя Кореї, яка була у васальній залежності від Китаю. Погрожуючи війною, Японія нав'язала Кореї нерівноправний договір, який надавав японцям широкі права і привілеї. У1885 р. було підписано японо-китайський договір, за яким Китай визнав японські інтереси і права в Кореї. Закріпившись на континенті, Японія почала розширювати експансію під приводом сприяння національно-визвольному рухові. Коли в 1893-1894 рр. Корею охопило масове народне повстання, китайські війська подали допомогу корейському урядові. Японія використала цей привід для введення військ на Корейський півострів, окупувала кілька портів й околиці столиці. Після придушення повстання японці відмовилися виводити війська, мотивуючи це прагненням забезпечити проведення реформ в Кореї. Це призвело до японо-китайської війни. 25 липня 1894 р. Японія почала воєнні дії проти Китаю. Війна закінчилася розгромом китайських військ. 17 квітня 1895 р. в м. Сімоносекі було підписано договір, за яким китайські території - півострів Ляодун, острів Тайвань і острови Пенхуледао (Пескадорські острови) - передавалися Японії. Крім того, Китай визнав незалежність Кореї, відкрив для Японії чотири торгові порти, надав право будувати та експлуатувати на своїй території промислові підприємства, зобов'язався сплатити контрибуцію у розмірі понад 300 мли єн. Проте вже 23 квітня 1895 р. Німеччина, Росія і Франція, які тримали на Далекому Сході військово-морські сили, змусили японський уряд відмовитися від Ляодунського півострова. Натомість Японія збільшила контрибуцію до 350 млн єн.

Війна Японії проти Китаю загострила російсько-японські суперечності на Далекому Сході, оскільки обидві сторони прагнули до зміцнення своїх позицій у регіоні. Між Японією і Росією назрівав збройний конфлікт. Готуючись до війни, у січні 1902 р. Японія підписала союзний договір з Англією, яка була зацікавлена в ослабленні позицій Росії на Корейському півострові та в Маньчжурії. Цей договір забезпечував "інтереси" обох держав у Китаї та Кореї, передбачав можливість воєнної інтервенції в ці країни у разі загрози союзницьким інтересам. Це було значне досягнення японської дипломатії. Крім того, ще до підписання договору Англія надала Японії значну позику для військових цілей, постачала їй панцерники та важкі крейсери.

Японія висунула перед Росією вимогу про визнання її "особливих інтересів" у Кореї та Маньчжурії. Не дочекавшись завершення японо-російських переговорів, Японія в ніч з 8 на 9 лютого

1904 р. почала воєнні дії. Значно краще підготовлені до війни японські збройні сили здобули вирішальні перемоги на суші й розгромили російський флот. Безславна поразка Росії у війні призвела до того, що за умовами Портсмутського мирного договору (японо-російські переговори відбувалися з 9 серпня по 5 вересня

1905 р. в м. Портсмут, США) Корея і Південна Маньчжурія перейшли під протекторат Японії. Росія поступилася також Південним Сахаліном (на південь від 50-ї паралелі), Ляодунським півостровом з Порт-Артуром і Дальнім та залізницею у Південній Маньчжурії.

Переможне закінчення війни з Росією відкрило новий період в історії Японії. Змінився міжнародний статус країни - її було зараховано до так званих великих держав. Використовуючи досягнуті угоди, Японія прагнула якнайшвидше зміцнити свої позиції в Китаї та Кореї. У грудні 1905 р. між Японією і Китаєм було підписано Пекінський договір, який розширив права Японії у Південній Маньчжурії. 17 листопада 1905 р. Японія і Корея підписали договір, за яким над Кореєю встановлювався японський протекторат. 22 серпня 1910 р. корейський король був змушений підписати акт про зречення своїх прав на користь японського імператора. У 1905 р. Японія і Англія уклали новий союзний договір, в якому висловлювалося прагнення забезпечувати інтереси і територіальні права обох сторін у Східній Азії та Індії. У 1907, 1910,1912 і 1916 рр. між Японією і Росією були укладені угоди про поділ "сфер впливу" в Маньчжурії та Внутрішній Монголії.

Напередодні Першої світової війни значно загострилися япо-но-англійські й особливо японо-америкаяські суперечності. Проте на початку війни Японія стала на бік Антанти, оголосивши 23 серпня 1914 р. війну Німеччині. Воєнні дії японців обмежилися захопленням орендованої Німеччиною території Циндао в Ша-ньдуні. Втрати Японії були порівняно незначними: до 2 тис. вбитих і поранених. У січні 1915 р. японський уряд, використовуючи сприятливе міжнародне становище, поставив Китаю "21 вимогу". Це була програма політичного, економічного й військового підкорення Китаю Японією.