Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Лютнева революція в Росії

Гостроту соціальних суперечностей у Росії на деякий час послабив вступ країни в Першу світову війну, що в єдиному патріотичному пориві об'єднав навколо уряду всі стани населення. Проте тривало це недовго. Стала відчутною економічна криза 1916- 1916 рр. Економіка насамперед забезпечувала потреби фронту, тому розвивалася однобічно. Народ скоро відчув дефіцит товарів, підвищення цін, падіння купівельної спроможності карбованця, нестачу палива. У країні, яка посідала до війни перше місце у світі з виробництва зерна, з'явилися черги за хлібом, процвітала спекуляція.

Болюче сприймалися поразки Росії на фронтах, репресії уряду щодо українства Галичини, інших народів. Ширилися страйки робітників і селянські виступи, посилився національно-визвольний рух, а уряд робив жорсткішою політику щодо "недержавних" народів.

Ліворадикальні партії використовували ситуацію для дискредитації правлячої верхівки. Микола II катастрофічно втрачав авторитет не лише в суспільстві, а й серед свого оточення. Цариця Олександра Федорівна безцеремонно втручалася в державні справи. Ліберальна опозиція значно активізувала свою діяльність, посилилося протистояння Державної думи й уряду, розвалювалося співробітництво буржуазних партій і самодержавства. Прогресивний блок у IV Думі (міжпартійна коаліція більшості думських фракцій) поставив вимогу створення уряду "народної довіри", який повинен бути відповідальним перед Думою. Проте імператор категорично відкинув пропозицію.

Усе це привело до усвідомлення суспільством нездатності царського уряду подолати політичну й економічну кризу.

У середині лютого 1917 р. внаслідок нестачі хліба, спекуляцій і постійного підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путиловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На вулиці столиці вийшли робітники з гаслами "Хліба!", "Геть війну!", "Геть самодержавство!". Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції.

Події стали наростати з дивовижною швидкістю: страйки набували дедалі більшого масштабу, до робітників приєдналися інші верстви населення. 26 лютого влада перейшла до більш активних дій: відбулися розстріли демонстрантів, арешти деяких членів столичного комітету більшовиків. Наступного дня в розвитку подій настав вирішальний злам, коли солдати почали переходити на бік мітингуючих.

Активізувалося і ліворадикальне підпілля. Було оприлюднено Маніфест ЦК РСДРП, що закликав робітничий клас до створення Тимчасового революційного уряду. Меншовики також видали відозву про необхідність згуртування антиурядових сил і створення Тимчасового уряду.

Разом з тим деякі робітничі організації і соціал-демократична фракція Державної думи переконували робітників сформувати Ради робітничих депутатів за зразком 1905 р. 250 депутатів від робітників і солдатів обрали Виконавчий комітет Ради. Його головою став лідер соціал-демократичної фракції Думи меншовик Микола Чхеїдзе. Одночасно лідери ліберальних партій у Державній думі створили Тимчасовий комітет для відновлення порядку ідля відносин з особами й установами. Головою комітету став голова IV Думи Михайло Родзянко. Тимчасовий комітет надсилав царю, який перебував у Могилеві, телеграми з проханням конституційних поступок, проте той не надавав подіям особливого значення. Водночас Тимчасовий комітет взяв під контроль всі міністерства, а Петроградська рада видала наказ про демократизацію армії.

28 лютого Микола П виїхав із Могильова до Царського Села, але революційні війська затримали імператорський потяг і він змушений був повернутися. Після консультацій з командувачами фронтів він переконався, що сил для придушення революції не вистачає. Цар підписав Маніфест про зречення від престолу за себе і свого сина на користь брата - великого князя Михайла Олександровича. Але коли Маніфест привезли до столиці, стало очевидним, що народ не хоче монархії. З березня зрікся престолу і Михайло.

Представники Тимчасового комітету Думи і Виконкому Петроградської ради сформували Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим.

Одне з основних завдань Лютневої революції - повалення самодержавства - було вирішене.