Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Жовтневий переворот і встановлення більшовицького режиму в Росії

Після лютого 1917 р. серед усіх соціалістичних партій більшовики зайняли вкрай ліві позиції. У березні 1917 р. керівництво більшовицької партії (Ленін був за кордоном) співпрацювало з іншими соціалістичними партіями, умовно підтримувало Тимчасовий уряд, ідеї "революційного оборонства".

З приїздом у квітні Леніна до Росії позиції партії змінилися. Його програма ("Квітневі тези") передбачала перехід від буржуазно-демократичної до соціалістичної революції, встановлення республіки Рад, націоналізацію всієї землі та банківської системи, контроль за виробництвом, вихід з війни, співробітництво з поміркованими соціалістами і мала на меті захоплення влади.

Учасники з'їзду партії, що відбувся в серпні 1917р., мовчазно ухилилися від підтримки вимоги збройного повстання, хоча гасло Леніна "Вся влада Радам!", проголошене ще в липні, практично означало заклик до збройного повстання проти Тимчасового уряду.

10 і 16 жовтня на засіданні ЦК партії більшовиків Володимир Ленін зміг домогтися рішення про безпосередню підготовку до повстання. Однак на засіданні були присутні лише 12 членів ЦК з 21. Ленінську резолюцію про збройне повстання підтримали 10 членів ЦК. Проти виступили Лев Каменєв і Григорій Зінов'єв. 12 жовтня при Петроградській раді було створено Військово-революційний комітет (фактичний керівник Лев Троцький), що і став центром підготовки повстання.

Ще до відкриття II з'їзду Рад (перший відбувся в червні) Троцький наказав встановити контроль над телеграфом, телефоном, поштою та ін. Розрахунок виявився правильним: під тиском більшовиків П з'їзд Рад прийняв очікуване рішення, адже, коли він відкрився, місто було в руках більшовиків. Так 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. відбувся більшовицький переворот. Перевага на з'їзді більшовиків і їх прибічників визначила прийняття рішень, пронизаних ідеями більшовиків і лівих есерів. З'їзд проголосив встановлення радянської влади і прийняв ряд декретів.

Декрет про мир закликав воюючі країни укласти демократичний мир без анексій та контрибуцій, проголошував відмову від таємної дипломатії та договорів, підписаних царським і Тимчасовим урядами.

Декрет про землю ґрунтувався на есерівський аграрній програмі та скасував приватну власність на землю, проголосив націоналізацію землі та її надр, заборонив найману працю та оренду землі.

З'їзд прийняв постанову про скасування смертної кари і резолюцію проти погромницького руху. З'їзд створив однопартійний більшовицький уряд - Раду Народних Комісарів (РНК). Ліві есери спершу відмовилися від участі в уряді, проте увійшли до складу Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету (ВЦВК). Головою уряду став В. Ленін, а головою ВЦВК - Л. Каменєв. Крім того, з'їзд підтвердив намір провести вибори до Установчих зборів.

Захоплення більшовиками влади в Петрограді не було підтримано іншими соціалістичними партіями. Новий радянський уряд не визнавали держави Заходу. Водночас незабаром більшовики поступово встановили радянську владу майже на всій території Російської імперії. Вони розпочали злам старої державної системи і створення нової - диктатури пролетаріату. Проте не було втілено в життя проголошення З'їзду Рад вищим законодавчим органом країни. Президія ВЦВК і РНК привласнили собі не лише виконавчу, а й законодавчу владу. Над місцевими радами ставили революційні комітети, які формувалися виключно з більшовиків.

Декретом РНК створювалися так звані народні суди в складі голови і народних засідателів, однак необмежені права на арешт, слідство, винесення вироку і його виконання були надані Всеросійській надзвичайній комісії (ВНК) на чолі з Феліксом Дзержинським. Цей орган був підпорядкований лише вищому партійному керівництву, а не державному контролю.

Незадоволення політикою більшовиків і опір її здійсненню викликав антибільшовицькі заколоти. У середині листопада була досягнута угода про формування коаліційного уряду з лівими есерами. Проте вибори до Установчих зборів показали, що більшовики є другою партією за своїм політичним впливом. Вони здобули на зборах 22,5 % місць, тоді як есери - 40 %. Тому збори відхилили більшовицьку ідею соціалістичного вибору і встановлення диктатури пролетаріату. Тоді більшовицька більшість Президії ВЦВК прийняла рішення про розпуск Установчих зборів, що значно загострило ситуацію в країні. Цей акт означав, що більшовицька партія не є партією революційної демократії" та започаткував перелом у настроях, насамперед робітничих мас, які підтримували більшовиків.

У квітні - травні відбулися перші після приходу до влади більшовиків вибори до рад, у яких у більшості губерній переміг блок більшовиків і есерів. Ці ради розігнали більшовики, які претендували на однопартійність. У 1918 р. із ВЦВК були виключені фракції меншовиків і есерів.

Влітку 1918 р. більшовицький режим запровадив політику воєнного комунізму. Вона передбачала комплекс заходів: націоналізацію всіх засобів виробництва, розподіл продуктів порівно, застосування примусової праці, ліквідацію товарно-грошових відносин і цілковиту диктатуру більшовицької партії. У країні встановилася однопартійна система, нероздільна диктатура РКП(б). Партія більшовиків перестала бути суто політичною організацією, її апарат почав зрощуватися з державними структурами. Тепер тільки вона намагалася визначати політичну, економічну, ідеологічну, культурну і духовну ситуацію в країні.

Більшовизм переміг завдяки помилкам Тимчасового уряду і поміркованих соціалістів; радикалізму й екстремізму народних мас, доведених царизмом економічною і політичною кризою до відчаю, значній політичній волі, енергії, організованості, тактичній поведінці більшовиків.