Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Японія

Наслідки Першої світової війни були вигідні для Японії: за 1914-1919 рр. обсяг національного продукту зріс у 5 разів - з 13 до 65 млрд єн; зовнішня торгівля завойовувала усе нові ринки в Азії. Не втручаючись у війну, Японія нарощувала військову могутність, насамперед флот. Мілітаризація країни призвела до погіршення життя народу. 1918 р. в Японії відбулися стихійні повстання проти спекулятивного зростання цін на рис - "рисові бунти", що охопили майже всю країну. В подальшому в Японії проходили численні страйки, в яких брали участь сотні тисяч робітників. У 1920-1921 рр. Японію охопила економічна криза, яка ускладнювалася цілковитою залежністю країни від зовнішніх ринків. Погіршення становища японських трудящих сприяло піднесенню загальнодемократичного руху, активізації політичних сил лівої орієнтації. 1920 р. була створена Соціалістична ліга, що об'єднувала анархістів, комуністів, соціалістів. 1922 р. виникла Комуністична партія Японії (КПЯ).

Згідно з Версальським договором до Японії відійшли колишні німецькі володіння в Китаї і на Тихому океані. Однак Вашингтонська конференція змусила Японію відмовитися від претензій на Китай і вивести її війська з китайської території. 1918 р. Японія, висадивши свої війська у Владивостоці, взяла участь в інтервенції проти Радянської Росії. Вона окупувала Приморський край і надала допомогу Колчаку й уряду отамана Семенова. Після низки невдач Японія змушена була в 1922 р. вивести свої війська з Приморського краю.

У 20-ті роки в політичному житті Японії переважали мілітаризм і експансіоністські настрої. За підтримки войовничих кіл у 1927 р. до влади прийшов кабінет генерала Танаки. У меморандумі імператору прем'єр-міністр Танака сформулював програму територіальних загарбань на Далекому Сході і підриву могутності США в Тихому океані. 1931 р. Японія розпочала окупацію китайської провінції Маньчжурії. За кілька тижнів японці захопили увесь Північно-Східний Китай. Оголосивши про створення на території Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоу-го, Японія фактично перетворила цей економічно розвинутий район на свою колонію.

Японські мілітаристи, зокрема так звані молоді офіцери, двічі - у 1932 і 1936 рр. - робили спробу здійснити державний переворот і захопити владу. Щоб розв'язати собі руки, в 1932 р. Японія вийшла з Ліги Націй, а в 1934 р. відмовилася від Вашингтонської угоди про обмеження морських озброєнь. Японська вояччина вимагала розпочати війну проти Китаю і СРСР. 1936 р. уряд Японії уклав з гітлерівською Німеччиною "Антикомінтернівський пакт".

1937 р., скориставшись інцидентом між японськими і китайськими солдатами поблизу Пекіна, Японія розпочала широкомасштабну війну проти Китаю, яка тривала понад 8 років. На початку 1938 р. Японія заявила протест проти радянських поставок зброї та військової техніки Китаю. Між Японією і СРСР виникали численні інциденти. Найсерйозніший із них - збройний конфлікт біля озера Хасан у 1938 р. Весною 1939 р. стався новий збройний конфлікт на кордоні Монголії та Маньчжурії в районі річки Халхін-Гол. Воєнні дії тривали до Другої світової війни. У вересні 1939 р. Японія і СРСР уклали перемир'я.

Індія

У роки Першої світової війни англійці широко використовували ресурси Індії, багато індійців служили в британський армії. Незважаючи на обіцянки британських колоніальних властей після закінчення війни надати Індії самоуправління, все залишилося без змін. Це зумовило початок нового етапу антиколоніальної боротьби. Загальновизнаним лідером індійського визвольного руху став Махатма Ганді. Його теорія і практика - гандизм - перетворюються в офіційну ідеологію Індійського національного конгресу (IHK). Ганді розробив вчення масової ненасильницької боротьби проти колонізаторів. Він доводив, що ненасильницькими діями і моральним переконанням Індія зможе отримати від Англії власне управління.

Мохандае Карамчанд (Махатма) Ганді (1869-1948) - ідеолог і один з лідерів індійського національно-визвольного руху. У1888- 1891 рр. навчався в Англії, здобув найвищий адвокатський ступінь. У1893-1914 рр. жив у Південній Африці, де виступав проти расизму, став прихильником учення Л. Толстого про непротивлення злу насиллям, опублікував роботу "Зелена брошура" про становище індійців у Південній Африці. В січні 1915 р. повернувся до Індії та згодом очолив партію Індійський національний конгрес. Розробив морально-філософські принципи ненасильницького опору англійським колонізаторам. Вчення Ганді (гандизм) стало програмою національно-визвольної боротьби в Індії. Керував цією боротьбою впродовж 20-40-х років, неодноразово заарештовувався. Виступав за об'єднання індусів і мусульман. 30 січня 1948 р. Ганді було вбито членом екстремістської індуїстської організації.

1919 р. парламент Великої Британії прийняв закон, згідно з яким зросла роль виборних Законодавчих зборів при віце-королі і губернаторах провінцій, а також надав індійцям право обіймати другорядні міністерські посади в колоніальній адміністрації. Водночас було прийнято закон, спрямований проти "антиурядової діяльності". Ганді виступив проти цього закону і закликав до хар-талу (припинення будь-якої ділової активності, закриття навчальних закладів, установ, базарів). У квітні 1919 р. англійські колоніальні власті розстріляли мирну демонстрацію в одному із міст Пенджабу. Загинуло близько 1 тис. і було поранено 2 тис. її учасників. Ця кривава подія викликала масове обурення і хвилю протестів по всій країні. Ганді закликав до бойкотування всього англійського. Кампанія громадянської непокори продовжувалася до початку 1922 р. IHK перетворився на масову політичну партію, що налічувала майже 10 млн членів.

У другій половині 20-х років розпочинається нове піднесення національно-визвольного руху. Посилюється страйковий рух. Чисельність профспілок зросла до 300 тис. членів. 1925 р. утворюється Компартія Індії. На сесії IHK у грудні 1929 р. під впливом численних мітингів, учасники яких вимагали незалежності Індії, головою партії був обраний лідер лівих сил Джавахарлал Неру. Сесія проголосила головною метою конгресу боротьбу за повну незалежність країни. Засобом досягнення цієї мети мала бути кампанія громадянської непокори, керівництво якої передали Ганді.

26 січня 1980 р. було проголошено Днем незалежності. Цей день став початком масового антианглійського руху, хоч Ганді зробив спробу досягти мирної угоди з англійським урядом. Ганді опублікував 11 вимог і заявив, що у випадку прийняття їх британським віце-королем Індії кампанія громадянської непокори буде припинена. Умови передбачали: зменшення податку на 50 %, введення протекціоністських тарифів на іноземні текстильні вироби, скасування монополії англійських властей на видобуток солі та ліквідації податку на сіль, скорочення військових видатків, звільнення політичних в'язнів тощо. Англійський уряд відхилив цю програму. Тоді Ганді закликав до нової кампанії громадянської непокори. Вона розпочалася весною 1980 р. з проведення "соляного походу". Ганді особисто очолив похід кількох десятків діячів IHK до моря, щоб випарювати сіль з морської води всупереч соляній монополії влади.

Джавахарлал Неру (1889-1964) - політичний і державний діяч Індії. Закінчив Кембриджський університет. Соратник М. Ганді в боротьбі за національне визволення, один із лідерів Індійського національного Конгресу. В період з 1921 по 1945р. 9 разів заарештовували англійська влада за політичну діяльність, провівши в ув'язненні загалом 10 років. Прем'єр-міністр Індії в 1947-1964 рр. Висунув ідею Неприєднання (нейтралітет стосовно великих держав ). Увійшов в історію як "творець нової Індії".

Англійські правителі оголосили IHK поза законом, арештували Ганді, Неру і понад 60 тис. учасників руху непокори. В країні зростала напруженість, у деяких містах відбулися повстання.

У березні 1931 р. між IHK і адміністрацією віце-короля було укладено компромісну угоду, за якою влада зобов'язалася припинити репресії та звільнити ув'язнених, а IHK - припинити кампанію непокори. У цьому ж році в Лондоні лідери IHK висунули вимогу надання Індії самоврядування і статусу домініону. Після відмови задовольнити ці вимоги Ганді на початку 1932 р. закликав до нової кампанії непокори.

1935 р. англійський парламент схвалив програму, що передбачала розширення участі громадян Індії у виборах (до 12 % населення) до законодавчих органів, надання місцевим законодавчим органам більших прав. 1937 р. відбулися вибори до центральних і провінційних законодавчих органів, на яких IHK здобув перемогу: у 8 з 11 провінцій були створені конгресистські уряди.

З початком Другої світової війни віце-король Індії оголосив країну воюючою стороною. IHK пообіцяв співробітництво з Англією за умови створення в Індії національного уряду і встановлення конституційного ладу. На початку 1940 р. метрополія пообіцяла надати Індії статус домініону після закінчення війни.