Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Рух опору в окупованих країнах

В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій та організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі" Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем деГоллем, який емігрував до Англії та розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.

Шарль де Голль (1890-1970) - політичний, військовий і дер-жавнийдіяч Франції. Учасник Першоїсвітовоївійни,у 1916-1918 рр. перебував у німецькому полоні. В міжвоєнний період продовжував службу у французькій армії, закінчив військову академію. Під час наступу німецьких військ на Францію командував танковою дивізією, отримав звання генерала (травень 1940р.). Після капітуляції Франції емігрував до Великої Британії, де заснував патріотичний рух "Вільна Франція" (Лондон, 1940р.), став одним з ініціаторів створення Антигітлерівської коаліції, з 1943р. очолив Французький комітет національного визволення. В 1944-1946 рр. глава Тимчасового уряду Франції. Засновник і лідер партії Об'єднання французького народу (1946-1953). Ініціатор розроблення Конституції 1958р. У 1958р. прем'єр-міністр Франції. Президент Франції в 1959-1969рр. Сприяв наданню суверенітету Алжиру. Здійснював курс на посилення самостійності Франції на міжнародній арені.

У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. осіб, вони організовували підриви заводів і мостів, пускали під укіси поїзди, вбивали окупантів і зрадників.

У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору й утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.

В Югославії також діяли дві групи Опору - комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій та груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла в національну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Timo влітку 1944 р. налічувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у визволенні Югославії.

Йосип Броз Timo (1892-1980) - політичний, військовий і державний діяч Югославії. З 1910 р. член Соціал-демократичної партії Хорватії й Славонії. Учасник Першої світової війни, у 1915 р. потрапив у російський полон. У1917-1920 рр. взяв участь у революційних подіях в Росії. Член Компартії Югославії з 1920 р., секретар Загребського міського комітету КПЮ з 1928р. Упродовж 1928-1934 рр. перебував в ув'язненні. З 1934р. член ЦК і політбюро ЦК КПЮ, в 1940-1952 рр. генеральний секретар ЦК КПЮ, в 1952-1966 рр. - Союзу комуністів Югославії, в 1966-1980рр. голова СКЮ. В1935- 1936 рр. у Москві, працював у Комінтерні. В 1941-1945рр. верховний головнокомандувач Народно-визвольної армії Югославії, з 1943р. голова Національного комітету визволення Югославії, маршал Югославії. В1945-1946 рр. голова Тимчасового уряду, міністр оборони і верховний головнокомандувач збройних сил. У1946-1953рр. голова Ради міністрів Югославії, в 1953-1963 рр. голова Союзного виконавчого віча. Президент ФНРЮ (з 1963р. - СФРЮ) в 1953- 1980 рр. Тіто, на відміну від інших комуністичних лідерів, відмовився від копіювання радянської моделі соціалізму, прагнучи впровадити цілком самостійну специфічну югославську модель (так званого самоврядного соціалізму), яка була більш демократичною, але водночас суперечливою, і змогла забезпечити лише тимчасовий позитивний результат.

У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної. Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.

Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.

Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сі-корським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом - Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав у квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.

У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.

У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.

Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії.

Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікачі з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації всіх сторін життя європейських країн.