Формування могутньої антигітлерівської коаліції (Атлантична хартія між США і Великою Британією 24 серпня 1941 р. і Вашингтонська декларація Об'єднаних Націй 26 країн від 1 січня 1942 р.) створило підґрунтя для формування міжнародного механізму безпеки післявоєнного світу. Восени 1944 р. (21 серпня - 7 жовтня) на конференції у Вашингтоні, на віллі Думбартон-Окс, представники СРСР, США і Великої Британії, до яких приєднався представник Китаю, підготували пропозиції щодо створення міжнародної організації для підтримки миру і безпеки - Організації Об'єднаних Націй (ООН). Конференція виробила загальні міркування щодо характеру, цілей та статуту ООН. Кримська (Ялтинська) конференція керівників трьох держав - Й. Сталіна, Ф. Рузвельта і У. Черчілля (4-11 лютого 1945 р.) - схвалила напрацьовані у Думбартон-Оксі проекти й ухвалила скликати 25 квітня 1945 p. у місті Сан-Франциско Установчу конференцію Організації Об'єднаних Націй. Учасниками конференції могли стати всі країни, що оголосили війну Німеччині й Японії до 1 березня 1945 р. Була досягнута домовленість про те, що членами ООН поряд з Радянським Союзом будуть Українська PCP і Білоруська PCP. Конференція в Сан-Франциско проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 p., коли був прийнятий Статут ООН, який підтримали 50 країн. 24 жовтня 1945 р. Статут набрав чинності. Цей день вважається Днем ООН. Статут проголошував рівноправність усіх людей, повагу прав людини й основних свобод. Пізніше цей розділ був доповнений прийнятою в 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини. Статут зобов'язував вирішувати всі суперечки мирним шляхом, дотримуватися міжнародних договорів і зобов'язань. Основне призначення ООН згідно зі Статутом - гарантування загального миру та безпеки у всьому світі. При цьому ООН не мала права втручатися у внутрішні справи окрім випадків, коли таке втручання необхідне для підтримання миру. Основними робочими структурами ООН є Генеральна Асамблея, яка збирається на свої сесії один раз на рік і приймає рішення 2/3 голосів, та Рада Безпеки, яка складається з 35 непостійних членів, що обираються на 2 роки Генеральною Асамблеєю ООН. Сьогодні місце СРСР в Раді Безпеки посідає Росія. Генеральна Асамблея крім того обирає Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд, Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем ООН. За пропозиціями Ради Безпеки Генеральна Асамблея приймає до ООН нових членів і виключає тих, котрі порушили Статут. Але з усіх інших питань постанови, що їх ухвалює Генеральна Асамблея, мають лише дорадчий голос. її функції полягають у вивченні, обговоренні, рекомендації та з'ясуванні відносин. Рада Безпеки е за Статутом постійно діючим органом ООН, на який покладена безпосередня відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки. її рішення приймаються на основі принципу одноголосності постійних членів і обов'язкові до виконання всіма членами ООН. Для виконання своїх повноважень Рада Безпеки має право вдаватися до санкцій, вводити блокаду і застосовувати проти агресора силу. ООН має досить розгалужену структуру різноманітних міжнародних інститутів, основне призначення яких сприяти взаємодопомозі та налагодженню співробітництва всіх країн світу. Наприклад: ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) тощо. Фінансування ООН здійснюється за рахунок відрахувань країн-учасниць залежно від величини їхнього валового національного продукту. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку, низка служб - у Женеві, Відні, Парижі.
Уже перші роки діяльності ООН засвідчили її позитивну роль у вирішенні міжнародних проблем. Так, 1946 р. ООН добилася виведення англійських і французьких військ з Сирії та Лівану. 1948 р. під час арабо-ізраїльської війни вперше були використані сили ООН ("блакитні шоломи") для підтримання миру на Близькому Сході. ООН з початку її діяльності стала центром міжнародного обговорення проблеми роззброєння. У січні 1946 р. за пропозицією СРСР Генеральна Асамблея ООН створила Спеціальну комісію з ядерної енергії. Радянський Союз пропонував виключити з національних озброєнь озброєння масового знищення, а всі його запаси знищити. Проте в умовах наростання конфронтації" активної таємної діяльності СРСР зі створення атомної зброї радянські пропозиції були нереальними. Пропозиції США про створення міжнародного тресту, який контролював би всі запаси атомної сировини та компоненти, необхідні для виробництва атомної енергії ("план Баруха"), наштовхувалися на протидію СРСР. Проблема роззброєння в діяльності ООН на довгі роки перейшла у площину безплідних дискусій.
Канада у другій половині XX - на початку XXI ст.
Велика Британія у другій половині XX -на початку XXI ст.
Франція у другій половині XX - на початку XXI ст.
Німеччина у другій половині XX - на початку XXI ст.
Федеративна Республіка Німеччина.
Німецька Демократична Республіка.
Італія у другій половині XX - на початку XXI ст.
Радянський союз після другої світової війни
СРСР у повоєнні роки