Внутрішня політика уряду Аденауера була спрямована на економічне відродження країни за допомогою зміцнення приватного підприємництва, розвитку вільної конкуренції та соціального спрямування ринкової економіки ("добробут для всіх"). Економіка ФРН розвивалася надзвичайно швидкими темпами; успіхи в економіці в 50-х роках було названо "німецьким економічним дивом". До кінця 1950 р. у ФРН було досягнуто довоєнного рівня економічного розвитку всієї Німеччини. З 1950 до 1964 р. валовий національний продукт потроївся. До кінця 60-х років ФРН стала третьою промисловою державою світу (після США та СРСР). Це пояснювалося такими чинниками: збереженням у Західній Німеччині могутнього промислового потенціалу, наявністю значної кількості кваліфікованих робітників, оновленням виробництва на новій науково-технічній основі, американськими кредитами, великим експортом німецьких товарів, звільненням країни, особливо в перші роки, від великих невиробничих воєнних витрат тощо. 1956 р. Комуністична партія Німеччини була заборонена. Створена в 1968 р. Німецька комуністична партія так і не стала впливовою силою. У політичному житті домінували ХДС/ХСС, ВДП і СДПН, які до кінця 60-х років займали схожу позицію щодо розвитку країни.
У зовнішній політиці уряд Аденауера взяв курс на європейську інтеграцію і подолання відчуження ФРН від решти Західного світу. 1952 р. західні держави підписали з ФРН Загальний договір, що скасовував окупаційний статус. На основі Паризьких угод 1954 р. ФРН було дозволено сформувати півмільйонну армію - бундесвер. 1955 р. ФРН стала членом НАТО, а її збройні сили увійшли до складу військ Північноатлантичного блоку. 1955 р. між СРСР і ФРН були встановлені дипломатичні відносини. 1957 р. ФРН стала співзасновником Європейського Економічного Співтовариства.
1963 р. федеральним канцлером став представник ХДС/ХСС Людвік Ерхард. Наприкінці 60-х років внаслідок зростання соціально-економічних і політичних проблем у ФРН відбулося перегрупування політичних сил: СДПН і ВДП утворили 1969 р. правлячу "малу коаліцію". Канцлером став соціал-демократ Віллі Брандт, міністром закордонних справ - вільний демократ Вальтер Шеєль. Уряд Брандта здійснював "нову східну політику" ФРН. Були визнані післявоєнні кордони в Східній Європі (договори ФРН з СРСР і Польщею 1970 р.), 1972 р. встановлені міждержавні відносини між ФРН і НДР, що відокремило їм шлях до ООН. 1971 р. досягнута домовленість стосовно статусу Західного Берліна, що зняло напруженість навколо цього міста.
1974 р. В. Брандт був змушений піти у відставку у зв'язку з тим, що один з близьких його співробітників виявився агентом спецслужб НДР. Новий кабінет соціал-ліберальної коаліції очолив федеральний канцлер Гельмут Шмідт, а віце-канцлером, міністром закордонних справ став Ганс Дітріх Геншер. У другій половині 70-х років уряду Шмідта - Геншера вдалося подолати економічний спад, який виник як наслідок економічних криз початку і середини 70-х років, і досить успішно вирішувати внутрішні та зовнішньополітичні проблеми. ФРН посіла 4-те місце у світі за обсягом випуску промислової продукції (після США, СРСР і Японії). Піднявся і життєвий рівень громадян ФРН.
Через розбіжності в підходах до соціально-економічної і фінансової політики (в країні утворився високий державний внутрішній борг) коаліція ВДП - СДПН розпалася. Виникла нова коаліція ХДС/ХСС - ВДП. Федеральним канцлером став Гельмут Коль - представник ХДС. Уряд Коля (подібно до Тетчер у Великій Британії та Рейгана у США) скоротив податки і державні витрати, вжив заходи щодо зменшення державної регламентації бізнесу, що стимулювало конкуренцію. 31983 р. у ФРН розпочалося економічне піднесення. Гельмут Коль став 1990 р. канцлером об'єднаної Німеччини.
Італія у другій половині XX - на початку XXI ст.
Радянський союз після другої світової війни
СРСР у повоєнні роки
Кінець сталінщини (1945-1953)
"Відлига" (1953-1964)
Роки "застою" (1964-1985)
"Перебудова" та розпад СРСР (1985-1991)
Характерні риси нового етапу радянської дипломатії.
Спроба державного перевороту в СРСР.