Історичне джерелознавство - Калакура Я.С. - Розділ 1. РЕЧОВІ ДЖЕРЕЛА

Історія українського народу ґрунтується на широкій і різноманітній джерельній базі, що включає в себе всі без винятку класичні групи джерел: речові, словесні (усні, писемні, лінгвістичні) зображальні, поведінкові та ін.

Як уже зазначалося, історія кожного народу, кожної нації і держави є унікальною. Вона має свої особливості, свою специфіку, зумовлені його самобутністю і неповторністю. Цю окремішність історії етносу віддзеркалює своєрідність джерельної бази, яка сама є продуктом діяльності людей, історичного розвитку суспільства, несе на собі відбиток різних історичних епох: від найдавніших часів до сьогодення. Водночас значний пласт відомостей про етногенез українців, формування української нації, історію українського народу, його визвольних змагань за волю, незалежність, державність містять джерела з історії інших народів та світових цивілізацій.

Джерельна база Історії України винятково багата і за просторово-географічними та хронологічними параметрами способом кодування інформації. Вона представлена залишками палеоліту, знаряддями праці, іншими пам'ятками матеріальної культури, усною і писемною творчістю княжої і козацько-гетьманської доби, лінгвістичними, поведінковими та зображальними джерелами усіх епох, усіх регіонів України: Сходу і Півночі, Заходу й Півдня, Слобожанщини і Закарпаття, Криму й Буковини. Чимало рідкісних речових, зображальних, писемних та інших джерел з української історії знаходяться за межами сучасної України, в архівах, бібліотеках, музейних колекціях зарубіжних держав. Чимало унікальних джерел пов'язані з діяльністю західної та східної української діаспори.

Тому видається доцільним зупинитися на загальній характеристиці основних типів джерел з історії України, подати бібліографічні та інші відомості про місце їх зберігання та інформаційні можливості. При цьому розгляд цих груп варто розпочати з найдавніших пам'яток,які виникли ще до появи писемності.

Розділ 1. РЕЧОВІ ДЖЕРЕЛА

Важливе місце у джерельній базі історії України посідають речові джерела, тобто ті, що зберігають історичну інформацію про минуле у предметній формі і відображають передусім виробничу і творчу діяльність людей. До речових джерел часто застосовують й іншу назву — пам'ятки матеріальної культури.

Речові джерела є найдавнішими у складі джерельної бази історичної науки. Окремий комплекс серед них становлять викопні пам'ятки, що досліджуються насамперед археологією. Унаслідок цього деякі історики називають речові джерела археологічними, хоча цей термін значно вужчий і може застосовуватися лише до джерел, які вивчає археологія.

Речові джерела надзвичайно різноманітні й численні. Для їх групування застосовуються загальні й спеціальні класифікаційні ознаки: за часом та місцем походження, за призначенням, за формою і змістом, за науковою або художньою цінністю, за способом виготовлення, за стилем тощо. За цими ознаками виділяють основні роди, види, різновиди речових джерел, що важливо як у загальнонауковому аспекті, так і в кожному конкретному випадку вивчення та використання речових джерел в історичному дослідженні. До речових джерел застосовують загальні принципи джерелознавчої критики, а також розробляють спеціальні методи їх дослідження, які враховують специфіку даного типу історичних пам'яток.

Найбільш поширеним є поділ речових джерел за їх функціональним призначенням на два роди — засоби виробництва (від найдавніших знарядь праці до сучасних технологічних засобів) і результати виробництва (побутові речі, споруди, предмети озброєння, одягу, медичні та музичні інструменти тощо). Ці два роди поділяються на відповідні види. Основними видами засобів виробництва є певні групи предметів (інструментів), що використовувалися для оброблення тих чи інших природних матеріалів і виготовлення із них необхідних людині предметів та речей. До цього ж роду належать і перші примітивні кам'яні знаряддя праці, що використовувалися протягом тисячоліть. Камінь, кістка, дерево були тими природними матеріалами, які людина найперше навчилася обробляти і виготовляти із них досконалі як на той час засоби виробництва. Вивчення цих джерел дає змогу простежити, як із розвитком виробництва вдосконалювалися і його засоби. З часом склалися такі види речових джерел, як металообробні знаряддя, будівельна техніка, механічні пристрої тощо. Кожен вид у свою чергу поділяється на підвиди, різновиди. Наприклад, металообробні знаряддя складаються із пристроїв та інструментів відливання, виплавки, ковки, чеканки тощо. Так само поділяються на види та різновиди продукти виробництва, тобто безліч предметів, що оточують людину протягом усього життя й виконують найрізноманітніші функції. Наприклад, побутові речі складаються із меблів, посуду, білизни, одягу тощо. Вони можуть бути повсякденними і святковими, простими і вишуканими, дорогими і дешевими, унікальними і масовими.

Речові джерела класифікують також за характером матеріалу, з якого їх виготовлено, наприклад, кам'яні знаряддя праці, дерев'яні споруди, глиняний посуд. Металеві вироби, як правило, розрізняють за металом — мідні, бронзові, залізні, срібні, золоті тощо. Встановлення та вивчення матеріалу, з якого виготовлено джерело, є обов'язковим у процесі джерелознавчої критики не лише речових, а й усіх інших типів джерел.

Речові джерела розрізняють за походженням. Це насамперед вироби місцевого (автохтони) та іноземного (алохтони) походження, особового або колективного, певного культурно-етнічного походження.

Так само як і. інші типи, пам'ятки матеріальної культури класифікують за хронологічною ознакою, зокрема джерела епохи палеоліту, середніх віків, нового часу тощо. При цьому часто використовуються комбіновані класифікаційні схеми (українська зброя доби козаччини тощо).

Нерідко в пам'ятках матеріальної культури органічно поєднуються ознаки декількох джерельних тилів: власне речових, вербальних, зображальних. Наприклад, існує значний комплекс епіграфічних джерел, тобто написів на твердих предметах — кам'яних, металевих, скляних, глиняних тощо. На природних скелях, каменях, стінах монументальних споруд зберігаються написи, зображення, які є органічними елементами монет, медалей, печаток тощо. Унікальним джерелом з історії людської діяльності є книга, яка виступає не лише носієм інформації, зафіксованої у словесній формі, а й результатом виробництва, тобто досліджується як пам'ятка не тільки духовної, а й матеріальної культури. Поєднують у собі вищезгадані типові ознаки й так звані вироби прикладного мистецтва: ювелірні прикраси, високохудожній посуд, різьблення по каменю, дереву, гаптований золотом та сріблом одяг, дорогоцінна зброя тощо. Звичайно, вивчаючи той чи інший різновид речових джерел, дослідник повинен ураховувати їх синтетичність. Водночас слід пам'ятати, що типову їх приналежність визначають за домінуючою ознакою. Наприклад, у музеях Києво-Печерської лаври зберігаються чудові зразки шиття перлами, золотого та срібного церковного посуду (дарохранительниці, потири, чарки тощо), іншого церковного начиння, домінуючою ознакою якого є те, що це предмети християнського богослужіння, тобто один із різновидів речових джерел.