Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - ГРУЗІЯ

За радянських часів Грузія, можна сказати, "купалася, як сир у маслі". її теплий клімат, вигідне розташування на березі Чорного моря були дуже сприятливими як для власного населення, так і інших радянських громадян, котрі прагнули відпочити на її курортах. Грузини традиційно займалися виноградарством і виноробством. Дуже популярними були грузинські мінеральні води. До того ж грузини ділили з азербайджанцями квітковий ринок усього Союзу, а також їх монополією були цитрусові та спеції. Спроби індустріалізації не мали особливого успіху в цій республіці. Найвідомішими були гірничо-збагачувальний комбінат у Чіатурі, металургійний комбінат у Руставі та деякі інші, які споруджувалися й обслуговувалися здебільшого росіянами та українцями. Досить успішно функціонувала гідроенергетика, видобували вугілля, марганець і мідь. У промисловості працювало 27 % населення. Дві третини продовольства, яке виробляли у Грузії, вивозили до інших радянських республік.

Разом із тим Закавказзя здавна було зоною непростих міжетнічних відносин. 18 березня 1989 р. у селищі Лихий Гудаутського району відбувся 30-тисячний мітинг. Він став відповіддю на посилення націоналістичних настроїв у грузинському суспільстві, особливо стосовно скасування усіх автономних утворень у складі Грузії. Учасники мітингу прийняли звернення від імені абхазького народу на адресу ЦК КПРС, Верховної Ради і Ради Міністрів СРСР із проханням надати Абхазії статус союзної республіки і тимчасово запровадити режим особливого управління на зразок Нагірно-Карабаської автономної області. Це звернення викликало обурення грузинського населення, і з 20 березня до в квітня по всій республіці відбулися мітинги проти рішень Лихнинського сходу. Приймалися резолюції про вихід Грузії зі складу СРСР.

Москва відмовчувалася, а місцева влада розцінила ці виступи як несанкціоновані. З 4 квітня біля будинку уряду у Тбілісі на проспекті Руставелі йшов цілодобовий мітинг, у якому брали участь приблизно 10 тис. осіб. 9 квітня 1989 р. сталася кривава бійня у Тбілісі, коли радянські військові саперними лопатками били і вбивали мітингувальників, серед яких було чимало жінок. Загинуло 19 осіб, понад 4 тис. отримали поранення. Понад 3 тис. постраждали від отруйних газів. М. Горбачов дистанціювався від трагічних подій, хоча вони завдали сильного удару по його іміджу. Московське керівництво переклало відповідальність на військових. Прихильники грузинської самостійності одержали додаткові аргументи на користь своєї позиції. Антирадянські настрої в Грузії стали сильнішими, ніж у Прибалтиці.

Після квітневих подій рух за відокремлення Грузії, який раніше нараховував кілька тисяч осіб, став справді масовим. Почався процес створення нових партій: з квітня 1989 р. до жовтня 1990 р. їх виникло майже 140. У вересні 1990 р. обрали неофіційний парламент, який конкурував із діючим, його називали Національним конгресом. У ньому переважали члени Національної партії незалежності на чолі з Іраклієм Церетелі та Національно-демократичної партії на чолі з Георгієм Чантурія (до січня 1992 р. Національний конгрес відігравав роль позапарламентської опозиції Верховній Раді).

На багатопартійних виборах до Верховної Ради Грузії 28 жовтня 1990 р. перемогла коаліція відомого дисидента Звиада Гамсахурдіа "Круглий стіл — вільна Грузія". За цей блок проголосували 54 % виборців, і він одержав 155 з 250 місць у парламенті. Комуністична партія Грузії набрала 30 % голосів (64 місця). Загальногрузинський союз національної згоди і відродження отримав 3,4 % і не одержав жодного місця у парламенті. Головою Верховної Ради у листопаді 1990 р. обрали З. Гамсахурдіа.

У березні 1991 р. уряд відмовився проводити на території країни референдум про майбутнє СРСР і замість нього провів референдум про незалежність Грузії. У ньому взяли участь 95 % електорату, а 93 % тих, хто брав участь у голосуванні, висловилися за надання незалежності. 9 квітня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії і визнала дійсними Акти про незалежність 1918 р. та Конституцію 1921 р.