Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - Литва

Окремі феодальні князівства існували на території сучасної Литви ще у IX ст. Перша писемна згадка про литовців належить до 1009 р. Литовські землі в єдину державу об'єднав князь Міндаугас у 1236 р. Так на території теперішньої Литви і частини Білорусі утворилося Велике князівство Литовське. Це була ранньофеодальна монархія. Від початку державі довелося зіткнутися з експансією хрестоносців — Лівонського і Тевтонського орденів. У ХШ—XVI ст. Литва неодноразово відбивала німецьку агресію. З метою відвернення захоплення Литви хрестоносцями і перемоги над противниками всередині країни Міндаугас у 1251 р. прийняв католицтво, одержавши підтримку Папи Римського. У 1253 р. Міндаугас став королем Литви. У битві біля озера Дурбе у 1260 р. війська Лівонського ордена були розбиті. З приходом до влади князя Вітяніса (1295—1316 рр.) закінчився період міжусобиць, була проведена військова реформа, створена професійна армія, що дало змогу здійснити 11 походів проти хрестоносців.

За часів князя Гедимінаса (1316—1341 рр.) та його синів Лю-барта й Ольгерда (1345—1377 рр.) Литва — Велике князівство Литовське і Руське — здобула більшу частину українських, білоруських і частину російських земель. У складі Великого князівства Литовського руські землі становили 9/10 території. Багато з них прагнули знайти захист від татаро-монголів і приєднувалися до Литви добровільно.

Затиснута між Тевтонським орденом і Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла (молодшого сина Ольгерда, який зайняв великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства і перебував у дуже складному становищі) об'єднати сили двох держав. У1385 р. було укладено Кревську унію. Ягайло одружився з Ядвігою і був проголошений польським королем. Унією передбачалося .приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. За умовами унії Литва, яка була останньою язичницькою країною в Європі, прийняла католицтво. Проте в результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності Литва фактично залишалася окремою державою.

З плином часу Велике князівство Литовське занепадало. Внаслідок Лівонської війни з Московщиною (1558—1583 рр.) воно опинилося на межі воєнної катастрофи і змушене було піти на поступки Польщі, яка наполегливо добивалася приєднання Литви. Таке об'єднання відбулося. У 1569 р. було укладено Люблінську унію, яка з двох частин створила єдине ціле — Річ Посполиту. Протягом XVI—XVIII ст. у Литві панувала польська шляхта, відбувалася полонізація місцевого населення, яке втрачало національний характер.

Після третього поділу Польщі (1795 р.) більша частина Литви була приєднана до Російської імперії. Спроби відновити державність збурили повстання 1830—1831 і 1863—1864 рр., але вони були придушені. Разом із тим відбувався процес формування національного руху.

Коли почалася Перша світова війна, її землі від початку стали ареною бойових дій між арміями Німеччини і Росії. Восени 1915 р. німецькі війська майже повністю окупували країну. В свій час царський уряд проігнорував вимоги надати Литві автономію. Через це литовські політичні діячі на чолі з А. Сметоною переорієнтувалися на Німеччину. За згодою окупаційної влади 21 вересня 1917 р. була обрана Литовська Таріба, яка 16 лютого 1918 р. прийняла рішення про незалежність Литовської держави (під німецьким контролем).

У грудні 1918р. під час наступу Червоної Армії більшовики сформували Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який оголосив скинення уряду і Таріби та проголосив створення Литовської Радянської Республіки. Водночас відбулися комуністичні демонстрації у деяких містах Литви, подекуди з'явилися ради робітничих депутатів. 5 січня 1919 р. червоні частини зайняли Вільнюс, де влаштувався радянський уряд на чолі з В. Міцкявічюсом-Капсукасом. У зв'язку з важкою ситуацією у радянській Росії, спричиненою наступом білих армій і польських частин, було проголошено Литовсько-Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку (Літбел). Вона проіснувала з лютого до серпня 1919 р.

Після наступу німецьких військ у серпні 1919 р. загони Червоної Армії, яка підтримувала новостворену владу, залишили Литву. У 1922 р. прийнято Конституцію і Литву проголошено демократичною республікою. Радянський уряд визнав її незалежність. Першим литовським президентом став А. Сметона. До 1926 р. у республіці панував парламентаризм. Проте у грудні 1926 р. у результаті військового державного перевороту було встановлено авторитарний президентський режим А. Сметони, який проіснував до 1940 р.

Литву спіткала така сама доля, як й інші прибалтійські республіки. За таємною домовленістю між радянським і фашистським керівництвом вона відійшла до сфери впливу СРСР. Після підписання договору про взаємодопомогу з Радянським Союзом і "порушення" деяких з його умов, у республіку були введені радянські війська. Відбулися зміни у складі парламенту й уряду. В результаті 21 липня 1940 р. було проголошено Литовську Радянську Соціалістичну Республіку. Новостворений Народний Сейм ухвалив звернення до Верховної Ради СРСР з проханням прийняти Литву до складу Союзу. З серпня 1940 р. союзна Верховна Рада задовольнила це "прохання".