Історія України - Гарін В.Б - Початок нової епохи в українській історії

Хоча польсько-литовська унія й носила достатньо формальний характер, проте об'єднані сили змогли успішно протистояти зовнішній загрозі з південного сходу (татари), заходу (німецькі лицарі) та північного сходу (Московська держава). Так у 1401 р. магістр німецького Тевтонського ордена Магнус прислав королю Владиславу І два скривавлені мечі, які означали виклик на рішучу й жорстоку війну. Владислав І, зібравши об'єднану армію, до якої входило 37 тисяч вояків українського війська під командуванням гетьмана Венцеслава Святольдовича, виступив назустріч німцям. У битві біля міста Дінабурга німецькі лицарі зазнали поразки і були відкинуті від кордонів Польщі. Остаточна поразка Тевтонському ордену була завдана в битві біля Грюнвальда 15 липня 1410 р., в якій також взяли участь польські, литовські й українські полки, тут же діяли і руські війська зі Смоленська. Цікаво, що в битві при Грюнвальді українські полки вперше виступили під синьо-жовтими стягами. Такими об'єднаними зусиллями слов'янських народів був зупинений натиск на схід німецьких лицарів.

У Криму місцеві татари порвали стосунки із Золотою Ордою і встановили правління власної династії Гіреїв. Під їх контролем опинилася значна територія не лише самого Криму, але й причорноморських степів від Дністра до Кубані. Не маючи можливості самостійно захопити багаті генуезькі міста на узберіжжі Криму, татари закликали на допомогу своїх одновірців турок. У 1475 р. турецькі війська захопили Феодосію (Кафу) та інші торгівельні міста кримського узбережжя. За цю допомогу в 1478 р. кримський хан Менглі Гірей був вимушений визнати себе васалом турецького султана. Незабаром Крим перетворився на один із провідних центрів работоргівлі, причому значну масу рабів тут складали жителі України. Таким чином, на південних рубежах України з'явився дуже серйозний ворог, що постійно загрожував українським землям своїми грабіжницькими набігами.

Початок нової епохи в українській історії

У 1500 р. спалахнула війна між Московською державою і Литвою. У ході військових дій литовці зазнали ряду поразок і в 1503 р. були вимушені укласти з Москвою мир, згідно з яким територія з містами Черніговом, Новгород-Сіверським, Стародубом і Брянськом переходили до Московської держави. Таким чином був покладений початок входження частини українських земель до складу Росії.

У 1508 р. в північних районах України спалахнуло антипольське повстання на чолі з Михайлом Глінським. Глінський - представник татарської сім'ї, яка прийняла українську мову і звичаї. Здобувши блискучу освіту в Німеччині, він займав високі посади при дворі курфюрста Саксонії, а потім Великого князя литовського. Звинувачений у зраді, Глінський повернувся до своїх поліських маєтків і незабаром підняв повстання. Повстанцям удалося захопити міста Турів і Мозир у Білій Русі, а також обложити Житомир і Овруч. Проте літом 1508 р. польські війська під командуванням короля Сигізмунда І розбили загони Глінського. Михайло Глінський з сім'єю втік до Москви, де був прийнятий великим князем Василем III. Племінниця Глінського - Олена - стала дружиною Василя III. Від цього шлюбу народився син Іван - майбутній цар Іван IV Грізний.

Виникнення і розвиток козацтва

Слово "козак" має тюркське походження. Так називали вільних людей, які нікому не підкорялися й ні від кого не залежали. В Україні перші козаки з'явилися в останній чверті XV століття. Як правило, козаками ставали селяни-втікачі, кількість яких збільшувалася у міру розповсюдження і зміцнення кріпацтва. Проте серед козаків можна було зустріти представників усіх станів і верств населення. Часто це були просто рішучі, сміливі люди, які шукали пригод і бажали поправити своє матеріальне положення. Не підкоряючись ніякій владі, козаки були змушені велику частину часу проводити на незаселених територіях, йдучи все далі до Дикого поля. Основним заняттям козаків була ратна справа, хоча часом вони займалися полюванням, рибним ловом і скотарством, головним чином, розведенням коней.

У 1552 - 1554 рр. канівський староста Дмитро Вишневецький ("Байда") зібрав значний козацький загін і побудував за дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця добре укріплений форт. Так був покладений початок Запорізької Січі - колиски і центру українського козацтва.

Запорожцем міг стати будь-який чоловік християнського віросповідання. Жінки і діти на Січ не допускалися. Запорожці жили за своїми власними неписаними законами, були рівні в правах і всі могли брати участь у спільних зборах - "радах". Посади отамана (гетьмана), писаря, судді, осавулів та ін. були виборними. Всього запорожців налічувалося 5 - 6 тис. чоловік і вони були серйозною військовою силою. Уряд, визнавши корисність існування Запорізької Січі, офіційно заснував посаду кошового отамана - командувача запорізького війська, номінально підпорядкувавши його гетьманові України.

У 1569 р. гетьманом України був обраний Михайло Вишневецький. Його чекало завдання виступити з військом до Астрахані на допомогу росіянам, яких взяли в облогу турки і татари. Напередодні російський цар Іван IV Грозний повернув Польщі місто Полоцьк і за це польський король бажав віддячити російському самодержцеві.

Дійшовши до Астрахані, гетьман Вишневецький побачив, що турки і татари, які взяли місто в облогу, мали в своєму розпорядженні два окремих табори недалеко від нього. Сам Вишневецький розбив свій табір осторонь, на березі Волги. Після цього гетьман почав щоденні об'їзди своєю кавалерією турецького табору, супроводжуючи їх легкою перестрілкою з турками, після чого незмінно повертався до свого табору. Досить скоро турки звикли до такого маневру козаків і не надавали йому особливого значення. Продовжуючи такі наїзди, гетьман відправив до міста лазутчика, який повідомив взятим в облогу день і годину необхідної вилазки. У призначений день гетьман виступив як завжди зі свого табору з кіннотою, проте цього разу його кавалерія прикривала з фронту і з флангів 15-тисячний корпус козацької піхоти. Підійшовши впритул до турецького табору, що зберігав повний спокій, кавалерія раптово розступилася - і на турок нестримно ринула українська піхота. Удар був настільки несподіваним, що турки не змогли організувати скільки-небудь серйозного опору. Незабаром вони не витримали козацького натиску і побігли до татарського стану, сіючи паніку і сум'яття. До козаків своєчасно приєдналися і воїни з Астрахані, які підсилили поразку ворога. Побачивши повний розгром турок, татари, не побажавши випробовувати долю, зняли свій табір і пішли від міста.

Гетьман Вишневецький, узяв в турецькому стані багату здобич і розділив її з російськими воїнами, чим викликав велике незадоволення серед українського війська, особливо запорізьких козаків. Вночі, незадоволені запорожці в кількості 5 тисяч чоловік, покинули табір гетьмана. Пройшовши вниз по річці Дону, вони зупинилися вище міста Азова на протилежному березі річки і заснували тут своє місто Черкаськ. Потім, запросивши до себе козаків, що жили в невеликій кількості по берегах Дону, вони організували козаче Донське військо, при цьому звільнивши козаків від обітниці безшлюбності.