Історія України - Гарін В.Б - Ліквідація Запорізької Січі

4 червня 1775 р. російські війська під командуванням генерала Текелі оточили Запорізьку Січ. Більшість запорізьких козаків у цей час ще не повернулися з російсько-турецької війни. Царські війська штурмом оволоділи Січчю і зруйнували її. Останній запорізький гетьман Калнишевський із старшиною були арештовані та заслані на Соловецькі острови. Сам термін "запорожець" був заборонений для вживання. Частково запорізькі землі передавалися у володіння російським дворянам, а частково для поселення сербським і німецьким колоністам.

Приблизно 5 тис. запорожців втекло до Туреччини і поселилося в гирлі Дунаю. У 1784 р. російський уряд дозволив залишкам колишніх запорожців переселитися в межиріччі Буга і Дністра. У 1792 р. "бузькі" козаки були перейменовані в "чорноморських" і поселені на Кубані. У 1828 р. до Росії повернулися задунайські козаки, які також були направлені на Кубань. Таким чином, кубанські козаки є прямими нащадками запорожців.

Соціальні зміни в Україні

Указом імператриці в 1783 р. українські селяни позбавлялися права йти від свого поміщика й офіційно оголошувалися кріпосними. У 1785 р., прагнучи зміцнити основу абсолютизму, дворянство, Катерина II видала "Даровану грамоту", яка навіки закріплювала за дворянами всі їхні права і привілеї. Українська козацька верхівка зрівнювалася в правах з російським дворянством і також звільнялася від обов'язкової державної та військової служби. Новим було право дворянства створювати в повітах і губерніях імперії дворянські громади, які виражали та захищали їхні інтереси. Правда, ці громади ставилися під контроль генерал-губернатора. У тому ж році всі російські міста отримали право обирати "Збори міської громади", до якої могли входити лише достатньо багаті городяни, оскільки при виборах діяв майновий ценз. Це були органи міського самоврядування, що включали представників усіх станів, які проживали в містах. Зрозуміло, ці органи міського самоврядування також знаходилися під контролем адміністрації. Всі ці права розповсюджувалися і на територію України.

Завоювання Криму і півдня України

Відірваний від Туреччини в результаті останньої російсько-турецької війни, Крим тепер становив для Росії легку здобич. У 1783 р. російські війська без бою зайняли весь Кримський півострів і приєднали його до володінь імператриці. Включення Криму до складу Росії було оформлене офіційним договором з кримським ханом Шагін-Гіреєм. Проте Туреччина не бажала так легко миритися з діями Росії, і в 1787 р. турецький флот раптово атакував Кінбурн, висадивши тут великий десант. Суворов, який командував обороною Кінбурна, знову продемонстрував свій талант полководця. З силами, що значно поступалися за чисельністю турецьким, він завдав туркам нищівної поразки, повністю знищивши їхній десант на Кінбурнській косі. Таким чином, почалася друга російсько-турецька війна.

У 1788 р. російський флот під командуванням адмірала Ушакова розбив турецьку ескадру біля острова Фідонісі, а російські війська штурмом оволоділи містом Очаків. Наступного року армія Суворова отримала дві блискучі перемоги над турками під Фокшанами та Римніком і вийшла у пониззя Дунаю. Улітку 1790 р. Суворов штурмом взяв Ізмаїл - турецьку фортецю на Дунаї, яка вважалася неприступною та мала великий гарнізон. Перемоги Суворова, що діяв з великою рішучістю і винахідливістю, ввійшли до анналів історії російського військового мистецтва.

Ряд подальших морських перемог адмірала Ушакова над турками поставили останню крапку в цій війні. У 1791 р. в місті Ясах був підписаний новий мир із Туреччиною. Кордон із Портою тепер проходив по річці Дністер. До Російської імперії, таким чином, відходила південна частина Правобережної України з містом Очаків та фортецею Хаджібей (майбутньою Одесою).

У південних, причорноморських областях України почався економічний бум. Щоб привабити на нові землі дворян (в основному російських офіцерів і чиновників), уряд надав їм різноманітні пільги. Селяни, що поселялися на цій території, також користувалися великими перевагами. Так, щоб отримати ділянку землі в особисте користування, селянин повинен був відпрацьовувати на поміщика всього два дні на тиждень (на решті території імперії панщина складала 5 - 6 днів). У Причорноморські степи потягнулася велика кількість українських та російських переселенців, були тут також і переселенці з Сербії, Болгарії, Німеччини та Молдавії. До 1796 р. тут вже проживало більше півмільйона чоловічого населення, з яких 80 % були українцями і росіянами.

Одночасно відбувалося бурхливе зростання причорноморських міст. Найдинамічніше розвивалися Одеса, Херсон, Миколаїв та Олександрівськ. Тут швидко розвивалася торгівля зерном. Україна відвіку славилася великими урожаями зернових, але не мала можливості для їх експорту за кордон. Тепер нові морські порти вирішували цю економічну проблему. Всього за 10 років після 1778 р. урожаї на півдні України виросли в 5 разів, а обсяг зовнішньої торгівлі збільшився в 220 разів. Віднині Україна перетворювалася на головну житницю Європи.