Історія України - Гарін В.Б - Полтавська битва та її наслідки

Удосвіта 27 червня 1709 р. почалася знаменита Полтавська битва, що на багато десятиліть визначила долі Росії та України. Російська армія налічувала 76 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі й 20 тис. українських козаків. Шведи мали під Полтавою 20-тисячну армію і, крім того, 1 тис. козаків на чолі з Мазепою, які не брали участі в битві, охороняючи шведський обоз. Карл XII, виїхавши напередодні на рекогонсцировку (огляд місцевості) з двома своїми гвардійцями, зустрівся з козачим пікетом і вирішив його атакувати. Король особисто бився з козаками і був при цьому серйозно поранений у ногу. Тому в день битви Карл не міг сидіти на коні або керувати своїми військами з носилок. Він передав командування фельдмаршалу Реншильду.

Битва почалася атакою шведської кавалерії та піхоти. Росіяни, побудувавши заздалегідь п'ять редутів, за допомогою козацької кінноти відбили цю атаку. При цьому російська кавалерія під командуванням князя Меншикова і козацький корпус під командуванням Палія, провівши контратаку, відрізали частину шведських військ від їх основних сил і примусили їх незабаром до капітуляції. Карл XII, перебудувавши свої війська, чекав підходу батальйонів, зв'язок з якими був утрачений, але вони були вже в російському полоні. О 9 годині ранку Петро І почав виводити свої війська з табору. Шведи не повірили своїм очам - російська армія, яка завжди відступала перед ними, стала шикуватися в бойові порядки, щоб прийняти бій. Почалася наполеглива битва, в ході якої шведи, що не мали артилерії, почали поступово відступати. Тут же на них була проведена атака всієї російської кавалерії, внаслідок якої шведи, не витримавши натиску, побігли з поля бою. У полон до росіян попали фельдмаршал Реншильд, перший міністр, генерали. На радощах Петро І організував урочистий обід, на який були запрошені високопоставлені полонені шведи. Перший тост цар підняв за своїх учителів. Коли фельдмаршал Реншильд спитав, хто ці вчителі, Петро І відповів: "Ви, шведи. Ви навчили нас, як треба воювати". Тим часом Карл XII і Мазепа з невеликим загоном переправилися через Дніпро й утекли в турецькі володіння. 16 тис. шведів здалися в полон. Перемога була повною і беззастережною. Карл XII надовго вибув із боротьби, а колишній гетьман Мазепа 21 вересня помер у молдавському місті Бендери у віці 70 років.

Разом із Мазепою до Молдавії втекли близько 50 представників козацької старшини, 500 козаків і більше 4 тис. запорожців. У 1710 р. емігранти обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика, який навіть склав власну конституцію, на випадок повернення до України. На початку 1711 р. Орлик із запорожцями і татарами вступив на територію України, але незабаром був розбитий і втік. Довгі роки українські емігранти поневірялися по європейських країнах, але повернутися на батьківщину їм так і не вдалося.

Не довіряючи більше українцям, Петро І приставив до гетьмана Скоропадського свого "спостерігача" Ізмайлова з двома полками і секретним розпорядженням: при щонайменшій підозрі заарештувати гетьмана і всю козацьку верхівку. Гетьманська резиденція була перенесена до міста Глухова, ближче до Росії. На чолі української козацької армії був поставлений російський командувач, козацькі полки також очолили російські офіцери. Представники російського дворянства почали отримувати в Україні величезні земельні наділи.

Посилення російського впливу в Україні

У 1711 р. козацький корпус у 20 тис. чоловік під командуванням Лизогуба взяв участь у Прутському поході Петра I. Цей похід російських військ до Молдавії був здійснений царем у відповідь на оголошення йому війни Туреччиною. Проте цей похід виявився вельми невдалим. Російські війська були оточені на річці Прут силами турецького візиря, що мали значну кількісну перевагу. Тільки завдяки складним переговорам і підкупу візиря, справа не закінчилася катастрофою для Петра І. У результаті підписаного в липні миру російська армія безперешкодно повернулася до Росії, але місто Азов було повернене Туреччині, також були підтверджені права Польщі на Правобережну Україну.

Вигнавши з України шведів і забезпечивши мир із Туреччиною і Польщею, Петро І продовжив поступову ліквідацію українських прав і вольностей, а також самостійного українського війська. Крок за кроком Україна перетворювалася на одну з провінцій Великороси. У 1712 р. російська дивізія під командуванням Шереметєва розташувалася зимувати в Україні, але так тут і залишилася. Одночасно були введені постійні російські гарнізони до Києва, Чернігова,

Ніжина, Глухова, Стародуба, Переяслава, Полтави і Лубен. Утримання цих військ лягало додатковим і важким тягарем на місцеве населення.

У 1718 р. Петро І запросив до Москви гетьмана Скоропадського. Гетьман був із шаною прийнятий при царському дворі. Петро І привіз його з собою до Санкт-Петербурга, що будувався, де гетьман також був оточений турботою й увагою. Проте про полегшення становища українського народу цар не бажав і говорити. У тому ж році Петро І заснував Священний Синод, який замінив колишнє управління церквою патріархом. Оскільки російське духовенство чинило запеклий опір петровським реформам, які наближували Росію до Європи, то цар шукав підтримки українського духовенства. Тому високі посади в православній церкві в першій чверті XVIII ст. займали вихідці з України. Стефан Яворський був місцеблюстителем патріаршого престолу. Феофан Прокопович обґрунтовував реформи Петра І.

Нарешті була закінчена затяжна війна зі Швецією, що тривала 21 рік. У 1721 р. був підписаний Ніштадтський мир, і Росія отримала обширні території Балтійського узбережжя. У тому ж році Петро І прийняв титул імператора, а Росія стала імперією.

Малоросійська колегія. У 1722 р. гетьман Скоропадський отримав іменний імператорський указ, який регламентував запровадження в Україні Малоросійської колегії на чолі з бригадиром Степаном Вельяміновим. До складу колегії входило 10 офіцерів, серед яких були гетьман і генеральні старшини. Колегія повинна була встановлювати і збирати податі та податки з українського населення, не дивлячись на осіб і заслуги. Фактично указ означав підпорядкування гетьмана російському намісникові в Україні та позбавлення її автономії і самоврядування. Таким чином, ліквідовувалися всі статті Переяславського договору про об'єднання України з Росією. Гетьман Скоропадський невдовзі помер. Незабаром після його смерті до України прибув бригадир Вельямінов і заснував колегію. Сама назва "Україна" офіційно не вживалася, а була замінена терміном "Малоросія".

У 1722 р. указом Сенату українським гетьманом був призначений полковник Павло Полуботок. В Україні вводилися всі побори і податки, що існували у Росії: податок з маєтку і місця проживання; податок за утримання худоби; податок із ремісничого виробництва; податок із пасіки; податок на сіль; податок на бороду; податок на тютюн; податок на лазні; податок на дубові труни.

У 1722 р. поріділе українське козацтво, згідно імператорському наказу, взяло участь у поході російських військ проти Персії. Під командуванням полковника Данила Апостола 12 тис. козаків рушили битися за розширення кордонів імперії. Приблизно половина з них загинула в горах та ущелинах Кавказу.

Використовуючи відсутність Петра І в столиці, у зв'язку з перським походом, гетьман Полуботок і генеральні старшини звернулися до Сенату з проханням про скасування частини податків і податей, встановлених в Україні бригадиром Вельяміновим. Сенат, розглянувши це прохання, вирішив звільнити від податей усіх українських козаків, поважаючи їх службу імператору. Проте Петро І, повернувшись із походу, за доносом Вельямінова, наказав негайно відновити колишнє положення про податі, а генеральних старшин і гетьмана Полуботка викликав до Петербурга.

Прибувши у 1723 р. до столиці, гетьман і старшини на колінах благали царя про милість і пощаду для українського народу, що розоряється податками. Проте цар, назвавши їх зрадниками, звелів віддати їх до суду в Таємну канцелярію. Слідство, що продовжувалося 4 місяці, засудило всіх до довічного ув'язнення з конфіскацією маєтків на користь казни.