Історія України - Гарін В.Б - Устрій "польської" України

Отримавши у своє розпорядження Правобережну Україну згідно Андрусівському договору 1667 р., поляки ще довгі роки не могли відновити на цих землях свою колишню владу в повному об'ємі. Тільки до 1713 р. Правобережна Україна повернулася до шляхетского устрою життя.

Територія Правобережної України була розділена поляками на 4 воєводства: Волинське, Подільське, Брацлавськоє та Київське (хоча сам Київ увійшов до складу російської держави). Польські магнати продовжували захоплювати величезні земельні ділянки, кріпосних селян і худобу, створюючи собі незчисленні багатства. Найбільш великими маєтками в Україні володіли сім'ї Вишневецьких, Потоцьких, Любомирських, Чарторийських, Яблоновських, Браніцьких та інших польських магнатів. У володінні кожної значної магнатської сім'ї знаходилися десятки українських міст, сотні сіл та десятки тисяч кріпосних селян. У середині XVIII ст. у Правобережній Україні 40 феодальних сімей володіли 80 % території країни. Посилювався кріпосний гніт, селяни працювали на панщині 4 - 5 днів на тиждень.

У Правобережній Україні міське населення росло не так швидко, як на Лівобережжі. Проте у XVIII ст. розвинулися такі торгівельні міста, як Луцьк, Дубно, Кам'янець, Бар, Бердичів, Умань та ряд інших. Здебільшого ці міста торгували зерном і худобою. Значну частину міщан складало єврейське населення, адміністрація була представлена поляками, а українців у містах було зовсім мало.

В українських землях, підвладних полякам, продовжували розвиватися уніатство і католицизм. Православ'я тут знаходилося в стані глибокої кризи. До середини XVIII ст. на Київщині та Поділлі діяло всього 20 православних приходів. Православне духовенство Правобережжя переважно було зосереджене у монастирях і не відігравало помітної ролі в суспільно-політичному житті країни.

Гайдамаки

Таким чином, політичне, економічне і духовне положення українців у Правобережній Україні було вельми важким. Народ не мирився зі своєю долею, і це знайшло свій прояв у гайдамацькому русі, що широко охопив польську частику України. Тюркське слово "гайдамак" означає "бродяга", "розбійник", і застосовувалося поляками для назви селян-утікачів, які час від часу грабували шляхетські маєтки. Проте у гайдамацькому русі брали участь не лише селяни, але і бідні городяни, дрібні шляхтичі та представники нижчого православного духовенства. Гайдамаки по-своєму боролися з поляками в Україні, грабуючи і спалюючи маєтки та міста, вбиваючи представників польської шляхти та католицького духовенства.

"Коліївщина"

Найбільшим повстанням у XVIII ст. на Правобережжі була "Коліївщина" (від слова "кіл", яким було озброєно більшість селян, що взяли участь у повстанні). Повстання почалося у 1768 р., коли частина польської шляхти виступила проти свого короля, вважаючи його за ставленика Росії. Рух очолив запорізький козак Максим Залізняк. Захопивши і розграбувавши Фастів, Черкаси, Корсунь, Богуслав, Лисянку, 2-тисячний загін гайдамаків та селян підійшов до Умані. Тут місцевий козачий сотник Іван Гонга перейшов на бік повсталих і цим забезпечив узяття міста. В Умані повстанці влаштували нещадну різанину, під час якої загинули тисячі поляків, євреїв та українців.

Катерина П, побоюючись, що повстання перекинеться на Лівобережну Україну, наказала вжити заходів із його ліквідації. Російський полковник Кречетников з військами прибув до Умані і запросив на обід вождів повсталих. Залізняк і Гонга, які не підозрювали каверзи, з'явилися до полковника і були тут же схоплені. Гонга був виданий полякам, які жорстоко стратили його. Залізняк був відправлений до сибірського заслання, де і помер. Позбувшись своїх вождів, повстання швидко згасло.

У Карпатських горах також активно діяли гайдамаки, яких тут називали "опришками". Особливо прославився Олекса Довбуш, який часто роздавав награбоване селянам, чим здобув їх велику любов. Проте у 1745 р. він був убитий чоловіком власної коханки, після чого його загін розпався, залишившись легендою в народних переказах.