Історія України - Гарін В.Б - Включення більшої частини українських земель до складу Російської імперії

Наприкінці 80-х рр. XVIII ст. у Польщі, до складу якої як і раніше входила величезна територія Правобережної України, під впливом ідей Великої французької революції, розвернувся широкий рух за реформи. План широких перетворень у Польщі висунула на 4-річному сеймі (1788 - 1792 рр.) шляхетсько-буржуазна партія, що отримала назву "патріотичної". 3 травня

1791 р. була прийнята польська конституція, яка скасовувала виборність королів і вводила спадкову монархію, дозволяла містам посилати своїх депутатів до сейму, а городянам отримувати у власність землі, встановлювала державну опіку над селянами. Не дивлячись на свою обмеженість, конституція давала певні можливості для розвитку в країні ринкових капіталістичних відносин.

Проте проти конституції виступила частина польських магнатів, духовенства і шляхти, які, організувавши Тарговицьку конфедерацію, запросили на допомогу російські війська. Услід за Росією свої війська до Польщі ввела і ҐІрусія. Патріотична партія зазнала поразки, а польський сейм, що зібрався в Гродно, був вимушений дати згоду на другий поділ Речі Посполитої. Так у 1793 р. до Росії була приєднана центральна частина Білорусії з містом Мінськом і практично вся Правобережна Україна з містами Біла Церква, Фастів, Житомир, Умань, Бердичів, Вінниця та іншими. Таким чином, вся територія України, за винятком її західних областей, була об'єднана у складі Російської імперії.

Україна і третій поділ Польщі

Головним наслідком невдачі польського повстання став третій поділ країни між Прусією, Росією та Австрією, що призвів у 1795 р. до ліквідації польської держави. Цього разу Росія отримала Литву, Західну Білорусію і частину Західної України з містами Луцьк та Володимир. Проте повного возз'єднання українських земель у складі Росії поки не сталося. Частина Західної України з містом Львовом, а також Закарпатська Україна з містами Ужгородом і Мукачевом, опинилася під владою Австрії.

Включення більшої частини українських земель до складу Російської імперії

Наприкінці XVIII ст. перестала існувати польсько-литовсько-українська держава - Річ Посполита. У зв'язку з цією подією настав новий етап і в історії України, значна частина земель якої до останнього моменту входила до складу Речі Посполитої. Приблизно в цей же час на південних кордонах України було ліквідоване Кримське ханство - багатовікове джерело незліченних бід українського народу. Почався період внутрішньої консолідації українських земель, який забезпечувався тривалою політичною стабільністю, що настала в кінці XVIII ст. і що продовжувалася аж до другого десятиліття XX ст. Близько 80 % історичних територій України увійшло до складу Російської імперії, а 20 % - до Австрійської імперії династії Габсбургів.

Російська імперія була унікальним явищем у світі. Вона розташовувалася на величезній території, яка складала 1/6 частину земної поверхні та включала сотні різних націй, народностей і племен. Імперія різко відрізнялася своїм політичним устроєм від європейських країн. Тут неподільно панувала нічим не обмежена влада го-сударя-імператора, який спирався на бюрократичний апарат і жорстоку поліцейську систему. При цьому не треба забувати, що багато європейських країн були центрами колоніальних імперій та жорстоко експлуатували підвладні народи, а в США знищувалися індіанці та до середини 60-х рр. XIX ст. існувало рабство. Серед українських територій, що перебували під російським пануванням, можна виділити 4 великих регіони, кожен із яких мав свої відмінні риси в соціально-економічному розвитку: Лівобережна Україна, Слобідська Україна, Правобережна Україна та Південна Україна.

Лівобережна Україна - традиційні українські території на схід від Дніпра. У 1781 р. ці землі були розділені на три губернії: Київську, Чернігівську і Новгород-Сіверську, які управлялися російськими губернаторами. Українці складали до 95 % населення цих губерній, в основному це були селяни, що займалися сільським господарством і жили в селах та містечках. Лише незначна частина українського населення проживала в містах, будучи ремісниками і торгівцями. Нечисленні представники колишньої козацької верхівки, зрівняні в правах із російським дворянством, займали ряд адміністративних посад і служили офіцерами в армії, хоча переважна більшість чиновників та офіцерів були російськими.

У 1783 р. на території Лівобережної України було офіційно введено кріпацтво, що вкрай негативно позначилося на положенні місцевого селянства. У цьому ж році залишки української козацької армії були перетворені в регулярні уланські та драгунські полки. Проте ще якийсь час дух колишніх вольностей та привілеїв витав над Лівобережною Україною. Тільки у 1835 р. царський уряд офіційно скасував традиційне українське право, що ґрунтувалося на Литовських статутах минулих століть, а також міське самоврядування на базі Магдебурзького права. Таким чином, на початку XIX ст. ці землі міцно увійшли до складу Російської імперії та практично нічим не відрізнялися від її центральних областей.

Слобідська Україна охоплювала територію сучасних Сумської, Харківської та Донецької областей, а також деякі прилеглі райони Росії. Ці землі були заселені переважно вихідцями з Правобережної України, селянами і козаками, немало тут було і російського населення. Спочатку на цю територію розповсюджувалися автономні права та пільги, тут існувала полкова адміністративна система. Проте вже в 1765 р. імперський уряд знищив полкову систему, а разом з нею й автономію Слобідської України, перетворивши її на звичайну губернію Російської імперії. У 1835 р. вона отримала назву Харківської.

Правобережна Україна - це українські землі на захід від Дніпра. До складу Правобережної України входили Київська, Подільська та Волинська губернії, проте сам Київ являв собою анклав із переважно російським населенням. Значну частину жителів цього регіону складали українські кріпосні селяни. Привілейоване положення займали польські магнати і шляхта. Вони майже неподільно панували в органах місцевої влади, зберігаючи свої давні пільги і привілеї. Територія всієї Правобережної України залишалася полем культурного і політичного впливу поляків. Близько 4 % населення було євреями, що займалися в основному торгівлею і дрібним ремеслом. Проте уряд Російської імперії ввів для єврейського населення "межу осідлості", забороняючи йому селитися на схід від Дніпра.

Таке положення справ зберігалося на Правобережній Україні аж до польського повстання 1830 - 1831 рр. Після придушення цього повстання польський вплив тут різко знизився. Колишні привілеї польської шляхти були ліквідовані. Тут з'явився значний прошарок російського населення, перш за все офіцерів, купців, ремісників, викладачів і студентів, тобто переважно міських жителів. До середини XIX ст. кількість євреїв на Правобережній Україні досягла 10 % всього населення краю.

Південна Україна - територія колишнього "Дикого поля", розташована в Причорноморських степах. До кінця XVIII ст. вона була заселена тільки татарами і запорізькими козаками і мала найнижчу густоту населення в Україні. Приєднання цих земель до Російської імперії дало поштовх до їх швидкого соціально-економічного розвитку.

До складу Південної України входили три губернії: Єкатерино-славська, Херсонська і Таврійська. Гарні можливості для розвитку землеробства і скотарства, а також близькість морів, дозволяли вести закордонну торгівлю, приваблювали в ці краї численних поселенців. Крім того, тут ніколи не існувало кріпацтва. Найбільший потік переселенців ішов з України і Росії, але тут було і багато сербів, болгар, німців, греків, молдован, вірмен та євреїв. Іноземці притягувалися в степові райони України маніфестом 1762 р. Катерини П, згідно якому вони отримували тут великі пільги. Місцева військово-бюрократична верхівка складалася в основному з російських офіцерів і чиновників.

Стрімкий економічний розвиток краю призвів до швидкого зростання населення і міст. На півдні України з'явилися такі великі міста як Миколаїв, Херсон, Єкатеринослав, Одеса (остання до середини XIX ст. стала найбільшим за кількістю жителів містом України, випередивши Київ).