Історія України - Гарін В.Б - Початок русифікації України

Частина офіцерів царської армії, повернувшись із закордонного походу після розгрому Наполеона І, сподівалася на прогресивні зміни в Російській імперії. Коли ж з'ясувалося, що ці надії марні, найбільш активні з них почали організовувати таємні революційні товариства. Перше подібне товариство під назвою "Союз порятунку", було створене у Петербурзі в 1816 р. Незабаром ця організація розпалася на дві частини - Північне товариство в Петербурзі та Південне товариство в Україні.

Центром Південного товариства стало місто Тульчин, а його керівником - полковник П Пестель. У 1823 р. до Південного товариства прилучилася й таємна організація "Товариство об'єднаних слов'ян", якими керували молодші офіцери брати Борисови. Відділення Південного товариства знаходилися також у Кам'янці, Василькові та Новоград-Волинському. Програма Південного товариства, розроблена П. Пестелем, називалася "Руська правда" і передбачала встановлення республіканського устрою, ліквідацію кріпацтва та серйозні демократичні перетворення. Разом із тим, революціонери-змовники не виявляли ніякої цікавості до політичного майбутнього України, вважаючи український народ невід'ємною частиною російського народу і не визнаючи права українців на національне самовизначення. Більше того, П Пестель вважав, що всі слов'янські народи імперії мають бути русифіковані (виключення робилося тільки для поляків).

Несподівана смерть Олександра І в Таганрозі та деяке замішання з проголошенням нового імператора змусили змовників до негайних дій. 14 грудня 1825 р. стався виступ у Петербурзі, на Сенатській площі, який був легко придушений урядовими військами. Саме ця подія дала привід згодом назвати революціонерів-змовників "декабристами".

В Україні виступ декабристів почався за два тижні після подій у Петербурзі. Брати Муравйови-Апостоли і Бестужев-Рюмін організували повстання Васильківського піхотного полку. Керівник Південного товариства полковник П Пестель був заарештований ще раніше. Повсталий полк, не знайшовши підтримки у місцевого населення, був розгромлений урядовими військами. Таким чином, перший революційний антимонархічний виступ зазнав повного провалу.

Польське повстання 1830 р

У листопаді 1830 р. спалахнуло антиімперське повстання у Варшаві, підготовлене групою молодих польських офіцерів. На початку 1831 р. загони повстанців вступили на Волинь, висунувши гасло, звернене до українського населення: "За нашу і вашу свободу!". Проте основна маса українців не підтримала цього виступу, оскільки бачила у поляках своїх відвічних ворогів та гнобителів. Більше того, в ході придушення повстання царськими військами, деякі українські селяни активно розоряли польські маєтки в Правобережній Україні. До літа 1831 р. польське повстання було розгромлене. Проте царський уряд зробив із цих подій необхідні для себе висновки. Для центральної влади стала очевидною необхідність рішуче покінчити із польським впливом у Правобережній Україні.

Початок русифікації України

Вже у 1831 р. було прийняте рішення про об'єднання західноукраїнських, білоруських і литовських губерній з метою їх перетворення на "істинно російську землю". У Києві указом царя була створена спеціальна комісія у справах західних губерній. Незабаром на Правобережжі були закриті всі польські школи, а також відомий Кременецький ліцей. У 1834 р. в Києві відкрився університет Св. Володимира, покликаний стати оплотом розповсюдження в Україні російської мови і культури. У 1837 р. губернатором Київської, Подільської та Волинської губерній був призначений генерал Д. Бібіков (обіймав цю посаду до 1852 р.), який жорсткими методами проводив політику русифікації України. Основний удар був направлений на зменшення польського впливу в Правобережній Україні. Більше 60 тис. шляхтичів було позбавлено дворянської гідності, багато хто з них висипався до внутрішніх районів Росії та до Сибіру. Близько 3 тис. маєтків, конфіскованих у польських поміщиків, перетворювалися на військові поселення. На всіх адміністративних посадах поляків замінили російські чиновники. У 1839 р. був завданий удар і по греко-католицькій церкві, всіх її прихильників насильно переводили у православ'я. Ослаблення польського впливу сприяло зростанню національної самосвідомості українського народу, свідоцтвом чого стала діяльність деяких представників український інтелігенції. Центральною фігурою в цьому процесі, безумовно, був Т. Г. Шевченко (1814 - 1861).

Т. Г. Шевченко. У 1840 р. вийшла в світ знаменита поетична збірка Т.Г. Шевченка "Кобзар", що фактично заклала основи сучасної української мови і літератури. У 1843 - 1845 рр. Шевченко написав ряд революційних поем ("Сон", "Кавказ", "І мертвим, і живим", "Заповіт"), в яких розвивалося відчуття української національної самосвідомості та висувалася ідея утворення самостійної української держави. У 1846 р. Шевченко увійшов до складу таємної української організації, яка називала себе "Кирило-Мефодієвським товариством" і діяла в рамках Київського університету. Всього членами організації було 11 чоловік, ще близько 100 чоловік підтримували з нею активні зв'язки. Керівником організації вважають М. Костомарова, університетського викладача історії. Соціальна програма товариства передбачала ліквідацію кріпацтва і розвиток народної освіти. Проте ніяких конкретних планів здійснення цієї програми не існувало. Навесні 1847 р. студент А. Петров видав товариство поліції, і воно було розгромлене. М. Костомаров та інші члени товариства були покарані короткочасними засланнями, а Т. Г. Шевченка віддали у солдати, де він провів більше 10 років без права писати і малювати.