Історія України - Гарін В.Б - Початок будівництва суверенної держави

З отриманням незалежності перед Україною постав ряд абсолютно нових завдань. їх кінцевою метою була побудова демократичної, соціальної і правової держави, а також приєднання України до європейського співтовариства як його рівноправного члена. Вирішення цих завдань вимагало корінної перебудови всіх сторін життя українського суспільства - політичної, соціальної, економічної і духовної. Практично це означало проведення в країні революційних змін. Проте українська революція проходила гуманним, мирним шляхом, що дозволило уникнути багаточисельних жертв і соціально-економічного хаосу. Разом з тим, послідовний, мирний розвиток революційних процесів передбачав тривале співіснування старого і нового, що неминуче відбивалося на темпах здійснення соціально-економічних перетворень.

Одним з головних завдань суверенної України було формування нових державних структур. Як в будь-якій демократичній державі, в Україні необхідно було створити три основні гілки державної влади - законодавчу, виконавчу і судову, а також органи управління на місцях. Найвищим законодавчим органом країни була Верховна Рада України, що обиралася загальним, прямим голосуванням раз на 4 роки в кількості 450 народних депутатів. Обрана весною 1990 р. (ще до отримання країною незалежності), Верховна Рада повинна була функціонувати до наступних виборів, тобто до весни 1994 р. Проте більшість її депутатів були членами розпущеної КП України і продовжували залишатися за своїми поглядами прихильниками комуністичної теорії. Подібне положення, природно, відбилося на діяльності Верховної Ради, яка в значній мірі гальмувала процеси ліквідації тоталітарних структур влади і економічних реформ в країні.

Вища виконавча влада була покладена на президента України, за наданням якого Верховну Раду затверджував склад Кабінету Міністрів і прем'єр-міністра. Новим в системі виконавчої влади було введення у всіх областях посади Представників президента України, які були вищими посадовими особами місцевої державної виконавчої влади. Цей захід повинен був ослабити владу місцевих рад, що залишилася з радянських часів. Ослаблялася влада міністерств, яких залишилося тільки 26. Вони позбавлялися права безпосереднього управління трудовими колективами, але несли відповідальність за здійснення державної політики у відповідних сферах народного господарства.

Вища судова влада зосередилася в руках Верховного суду України і підлеглих йому загальних, арбітражних і військових судів. Генеральна прокуратура України здійснювала контроль за дотриманням законності на всій території країни.

Незалежна Україна потребувала нового основного закону держави - Конституції. Проте непримиренність і часто пряма протилежність позицій лівих, центристських і правих сил в Україні не дозволила швидко прийняти цей найважливіший документ. Нова Конституція України з'явилася тільки в 1996 р. і являла собою безумовний компроміс між поглядами різних політичних сил. Повною мірою така Конституція не могла відповідати завданням рішучих демократичних перетворень в країні. Потреба внесення кардинальних змін в українську Конституцію і сьогодні залишається досить актуальним питанням.

Серед перших документів нового українського уряду були наступні. 8 жовтня 1991 р . Верховна Рада прийняла Закон "Про громадянство України", який носив достатньо демократичний характер. Отримання громадянства оголошувалося невід'ємним правом людини, якого її ніхто не може позбавити. На відміну від багатьох інших республік колишнього СРСР, де отримання громадянства обумовлювалося різними вимогами, Україна вдалася до "нульового варіанту". Українське громадянство було надане всім бажаючим, які у момент ухвалення Закону перебували на території України.

4 листопада 1991 р. був ухвалений Закон "Про державний кордон України". У ньому проголошувалася недоторканість і незмінність українських кордонів, а також регламентувалися питання їх охорони і перетину. Через декілька днів Президент України підписав Указ "Про створення державного митного комітету України", який був направлений на забезпечення економічної безпеки республіки.

6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про Збройні Сили України", що передбачав створення національної армії. Проголошувалося прагнення України стати нейтральною, без'ядерною, позаблоковою державою і сформувати власні Збройні Сили. В основу будівництва української армії були покладені принципи розумної достатності за чисельністю, структурою і озброєнням військ. Передбачалося, що загальна чисельність нової армії повинна перебувати в межах 400 тис. чоловік, замість 1,5 млн солдатів і офіцерів у військових округах на території України. Армія повинна була складатися з сухопутних військ, військово-повітряних сил і військово-морських сил. Закон забороняв використання української армії без рішення Верховної Ради для виконання завдань, не пов'язаних з обороною країни. Крім того, у військах заборонялася діяльність будь-яких політичних партій і рухів. Обов'язки Головнокомандуючого Збройними Силами України перейняв на себе Президент республіки.