Історія України - Гарін В.Б - Економічні проблеми

До моменту досягнення Україною незалежності в країні діяли три головні церковні організації: Українська православна церква (УПЦ), підпорядкована Московському патріархату (митрополит Філарет); Українська греко-католицька церква (кардинал Любачевський); Українська автокефальна православна церква (митрополит Мстислав, резиденція якого знаходилася в СІЛА).

Незабаром постало питання про те, що незалежна Україна повинна мати і незалежну православну церкву, оскільки переважна більшість українських віруючих належали саме до православ'я. У листопаді 1991 р. митрополит Філарет, спираючись на підтримку Верховної Ради і президента України, скликав єпископський собор, який звернувся до Московського патріархату з проханням про надання УПЦ автокефалії. Проте Московський патріарх Алексій ІІ не бажав втрачати контроль над однією з найвпливовіших і багатих церков. У березні 1992 р. архієрейський собор Російської православної церкви в Москві усунув митрополита Філарета від кафедри і позбавив його сану. На місце Філарета був призначений митрополит Володимир (Сабодан). Український епіскопат в основному підтримав це рішення.

У червні 1992 р. прихильники митрополита Філарета об'єдналися з УАПЦ, створивши Українську православну церкву - Київський патріархат (УПЦ-КП). Головою церкви був обраний Мстислав, його заступником - Філарет. Оскільки Мстислав постійно проживав в США, фактичним лідером нової церкви став митрополит Філарет. Прихильники митрополита Володимира (Сабодана), контролюючи більшість українських приходів, почали іменуватися Українською православною церквою - Московський патріархат (УПЦ-МП).

Ситуація загострилася після смерті в 1993 р. митрополита Мстислава. Головою УАПЦ був обраний патріарх Димитрій, а УПЦ-КП очолив митрополит Володимир (Романюк), відомий український богослов і правозахисник. Філарет залишився на посаді заступника патріарха УПЦ-КП У 1995 р. помер патріарх Володимир (Романюк) і фактичним главою УПЦ-КП став місце наглядач патріаршого престолу Філарет.

Таким чином, українське православ'я виявилося розділеним на три гілки, що негативно впливає на духовне життя в Україні в цілому.

У цих умовах поступово підсилюють свій вплив УГКЦ (близько 3 тис. общин) і Римо-католицька церква (понад 600 общин). Спостерігається також зростання в Україні протестантських общин. З'явилися нетрадиційні для України общини і секти - мусульмани, іудеї, буддисти, кришнаїти, групи сатанистського напряму і так далі. Всього в сучасній Україні діють більше 80 різних релігійних структур.

Економічні проблеми

Перші роки незалежності України викликали глибоке розчарування населення країни у вирішенні соціально-економічних проблем. Економіка України, що довгі десятиліття входила в економічну систему СРСР, після розриву виробничо-економічних зв'язків з іншими колишніми радянськими республіками, виявилася практично нежиттєздатною. Необхідне було створення принципово нової економічної системи в країні.

Насамперед встало питання про формування багатоукладної, ринкової економіки з різними формами власності на засоби виробництва. Потім, необхідно було перебудувати саму структуру української промисловості, переорієнтувавши її в значній мірі на задоволення соціальних потреб населення. І, нарешті, треба було створити ефективну систему економічної кооперації як усередині України, так і із зарубіжними державами. Такими були головні економічні завдання, які вимагали свого швидкого рішення.

Проте ринкові реформи в Україні практично не здійснювалися. Нова влада виявилася не готовою до їх проведення. Ключові позиції в уряді перебували в руках представників старої комуністичної номенклатури, які зовсім не прагнули до радикальних економічних перетворень і не займалися розробкою реформаторських економічних програм. В результаті, економіка країни потрапила в тривалу смугу жорстокої кризи. Почалося бурхливе зростання цін на все: товари, послуги, сировину і так далі. Життєвий рівень населення нестримно покотився вниз.

Економічний стан України в значній мірі ускладнювався і політикою нашого північного сусіда - Російській Федерації, яка оголосила себе єдиною правонаступницею СРСР. Росія розпоряджалася активами колишнього Держбанку СРСР, золотим і діамантовим фондами країни, привласнила всі представництва колишнього СРСР і їх майна за кордоном. Крім того, Росія за допомогою зарубіжних банків розподілила величезний державний борг СРСР між колишніми радянськими республіками, значна частина якого "дісталася" і Україні. Таким чином, Україна залишилася практично без фінансових резервів і з крупним зовнішнім боргом.

Крім того, українські підприємства продовжували широкомасштабні постачання до Росії, але остання не поспішала з їх оплатою. Уряд Росії відмовився взяти на себе борги приватних російських підприємців українським постачальникам. Практично ці гроші Україна втратила безповоротно. В той же час борги українських підприємств Росії (насамперед за енергоносії) було вирішено виплачувати за рахунок державного бюджету України. В результаті, виникла величезна заборгованість України Російської Федерації, яка стала швидко зростати у зв'язку із підвищенням цін на російську нафту і газ. Своїх же енергоносіїв у необхідній кількості Україна не мала.

Необхідність створення ринкової економіки на практиці вилилася в "дику" приватизацію. До моменту отримання незалежності понад 95 % українських виробничих фондів належали державі. 4 березня 1992 р. Верховна Рада ухвалила закон "Про приватизацію майна державних підприємств", проте, в Україні не було крупного приватного капіталу, здатного приватизовувати це майно. У таких умовах на перший план висувався директорський корпус, що отримав повну свободу дій. Був знятий державний контроль над ціноутворенням і введені вільні ціни. Вся продукція, вироблена за державний рахунок, почала поступати в повне розпорядження директора підприємства, а всі збитки відносилися на рахунок держави. Таким чином, багато підприємств отримували надприбутки навіть при спаді виробництва. Ціни на їх продукцію неконтрольовано зросли в десятки разів, почався процес "первинного накопичення капіталу" при загальному різкому зубожінні населення країни.

Крім того, широкого поширення набуло надання державних дотацій підприємствам та їх пільгове банківське кредитування. При крупних заводах і фабриках виникла безліч приватних "малих підприємств", які використовували державні фінанси, виробничі потужності, територію і робітничу силу своїх "патронів", при цьому часто забираючи і реалізовуючи їх продукцію. Склалися всі умови для криміналізації економічного життя в країні. "Нові українці" тісно співробітничали з представниками "тіньової" економіки, допомагаючи їм "відмивати" незаконно отримані капітали, у тому числі і приховані гроші колишньої КПРС-КПУ. За допомогою нескладних махінацій і "потрібних зв'язків" часто державні ресурси на "законних" підставах почали переводити в структури приватного сектору.

Протягом 1991 р. національний прибуток України скоротився на 10 %, а в 1992 р. - ще на 14 %. Валова продукція промисловості в ці ж роки знизилася на 13,5 %>, а сільського господарства - на 18 %. Україна наближалася до економічної катастрофи.

Восени 1992 р. уряд В. Фокіна запропонував фактично відмовитися від проведення ринкових реформ і повернутися до командно-адміністративної системи управління економікою. Проте ця пропозиція викликала різку опозицію в суспільстві і парламенті. Уряд В. Фокіна вимушений був подати у відставку.

В кінці жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила склад нового Кабінету міністрів, на чолі якого встав Л. Кучма. За своїм складом цей уряд був коаліційним, включаючи не лише представників колишньої комуністичної номенклатури, але і демократичних сил. У зв'язку з неоднорідним складом і рішення нового Кабінету міністрів деколи носили суперечливий характер. Уряд Л. Кучми зробило декілька спроб вивести країну з глибокої економічної кризи. Були зроблені кроки по відновленню галузевого централізованого управління народним господарством, введенню директивних цін, обмеженню доходів. Одночасно в економіку невпевнено впроваджувалися і ринкові елементи. Розповсюджувалася акціонерна форма власності підприємств, з'явилися ринки валют і нерухомості, лібералізувались ціни, в приватну власність почали переходити магазини, готелі, ресторани, кафе, підприємства побутового обслуговування. Проте всі ці заходи уряду так і не наблизили Україну до цивілізованої економіки.

Економічна криза в країні продовжувала посилюватися. Тільки третина українських підприємств мали закінчений технологічний цикл і випускали готову для споживання продукцію. Коефіцієнт залежності України від імпорту склав 41 % (для порівняння: у Японії - 14 %, в США - близько 10 %>). Технологічна відсталість більшості українських підприємств обумовлювала неконкурентоспроможність їх товарів, що, у свою чергу, не давало можливості швидко інтегруватися в міжнародний розподіл праці. До застарілих, фізично і морально зношеним відносилося до 60 % основних фондів промисловості, будівництва і транспорту. Ресурси нафти, газу і лісу виявилися практично вичерпаними. У першому кварталі

1994 р. національний прибуток України скоротився щодо відповідного періоду 1993 р. на 36 %, обсяг виробництва промислової продукції - майже на 40 %.