Історія України - Коваль М.В. - Утворення місцевих органів влади

4 березня у приміщенні Київської міської думи було утворено Раду об'єднаних громадських організацій у складі представників від губернської, міської та повітових управ, Земського союзу, Союзу міст, Воєнно-промислового комітету, Біржового комітету, кооперативів тощо. Виконавчий комітет цієї Ради впродовж перших пореволюційних місяців вважався найвищою владою у місті. З будинку думи було знято біло-синьо-червоний три-колір Російської імперії й натомість вивішено незнайомий багатьом, жорстоко гнаний самодержавним режимом синьо-жовтий національний український прапор, а також прапори найчисленніших у місті національних меншин — біло-синій єврейський, малиновий з одноголовим орлом польський, червоний російський.

Громадські ради і комітети виникли в усіх губерніях. Вони розглядалися як представницькі органи місцевої влади. Панівне становище в них зайняли представники торговельно-промислових кіл і управлінської бюрократії. Партійний склад комітетів був переважно кадетський. Після революції кадети назвали себе "партією народної свободи". На початку вони користувалися в українських містах великим впливом.

Виконавчу владу, яка до революції належала губернаторам і повітовим справникам, Тимчасовий уряд передав своїм комісарам, якими автоматично ставали голови губернських і повітових земських управ, тобто виборні особи. Як правило, це були місцеві поміщики. Управлінський апарат у містах зберігся майже без змін. У волостях замість старшин, які користувалися всією повнотою влади, стали діяти виборні виконавчі комітети. До роботи в них Тимчасовий уряд пропонував своїм комісарам залучати "місцевих землевласників і всі інтелігентні сили села".

Виникнення Центральної Ради

Створений М. Гру-шевським і С. Єфремовим після першої російської революції між партійний політичний блок під назвою "Товариство українських поступовців" (ТУП) був єдиною організацією всеукраїнського масштабу. Керівництво ТУП (А. Вязлов, Д. Дорошенко. А. Ніковський, Є. Чи-каленко, Ф. Штейнгель та ін.) вирішило скористатися рекомендацією Тимчасового уряду щодо створення на місцях рад об'єднаних громадських організацій як представницьких органів влади, щоб утворити за таким самим зразком раду не міського чи губернського, а всеукраїнського масштабу.

4 (17) березня, тобто водночас із Київською Радою об'єднаних громадських організацій, постала Українська Центральна Рада. Крім керівництва ТУП, до неї ввійшли представники православного духовенства, українських соціал-демократів, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, а також від наукових товариств — Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства. Останнє надало новій організації кімнату в будинку Педагогічного музею (нині — Будинок вчителя) на вул. Володимирській. Центральна Рада телеграмою повідомила Львова і Корейського про своє утворення. У телеграмі висловлювалася надія на те, що "у вільній Росії задоволено буде всі законні права українського народу".

Майже водночас депутація представників від петроградських осередків ТУПу, студентства і членів Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів зустрілася з головою Тимчасового уряду і передала йому вимоги української громадськості, для задоволення яких не слід було чекати скликання Установчих Зборів. Серед них були такі: призначення в українські губернії на всі адміністративні посади осіб, знайомих з краєм і мовою місцевого населення; призначення на губернських комісар/в українців; утворення при Тимчасовому уряді комісара в українських справах. Наголошувалося також на необхідності переведення народних шкіл на українську мову викладання, поступової українізації вищої школи, сприяння друкові літератури українською мовою, повернення прав греко-уніатській церкві. Львов зазначив, що уряд принципово не заперечує проти запропонованих пропозицій.

ТУП, що вийшов із підпілля, й новоутворена Центральна Рада відразу перетворилися на помітний чинник політичного життя України. Київський губернський комісар М. Суковкін, який раніше був цілковито байдужий до українського національного руху, став співробітничати з Центральною Радою в усіх питаннях. Київський губернський комітет об'єднаних громадських організацій складався майже винятково з українців.

Головою Центральної Ради за пропозицією Д. Антоновича заочно обрали лідера всеукраїнського руху за націоналісте відродження професора Грушевського. Він ще не встиг повернутися з останнього місця заслання.

Михайло Сергійович Грушевський (1866—1934) народився в м. Холмі, де його батько учителював у гімназії. У 20 років став студентом історико-філологічного факультету. Активна діяльність у Київській громаді не перешкодила йому навчатися в університеті й одночасно провадити наукову роботу на кафедрі професора В. Б. Антоновича. Після закінчення університету був залишений на кафедрі для підготовки до професорського звання. У віці 28 років зайняв кафедру історії у Львівському університеті. Перебуваючи в Австро-Угорщині, Грушевський продовжував громадсько-політичну діяльність, яка за умов конституційного ладу давала незрівнянно вагоміші результати для українського національного відродження, ніж у самодержавній Росії. Разом із тим плідно працював над фундаментальною багатотомною "Історією України-Руси" й показав себе як талановитий організатор науки на чолі Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка. У 1908 р. Михайло Сергійович повернувся до Києва й став одним із керівників Товариства українських поступовців. Коли почалася світова війна, його вислали спочатку в Симбірськ, потім у Казань і, нарешті, в Москву. Із заслання він повернувся

12 березня й енергійно заходився коло розгортання діяльності Центральної Ради.