Історія України - Коваль М.В. - Утворення Генерального секретаріату

Оголошенням Універсалу Центральна Рада брала на себе держави! функції. Українська громадськість визнала це і почала звертатися до "незаконного" з точки зору Тимчасового уряду органу з різноманітними справами. Щоб упора* тися з цим, Рада мусила утворити виконавчий орган ще не визнаної влади.

Після Українського національного Конгресу для проведення поточної роботи було створено спеціальний Комітет. До його складу входили голова Ради і два його заступники (обрані конгресом), члени у кількості 17 чоловік (обиралися на сесійному засіданні Ради), голови комісій Ради у кількості не більше 8 чоловік (обиралися Комітетом). Комітет мав право поповнюватися шляхом кооптації до повного свого складу, затвердженого у кількості 33 осіб. Щомісяця він скликав сесії Ради, в разі потреби — надзвичайні. В міру того, як у руках Центральної Ради зосереджувалася реальна влада, значення Комітету зростало. Його стали називати Малою Радою, і ця назва закріпилася. Мала Рада була законо підготовчим і навіть певною мірою законодавчим органом. Отже, покладати на Комітет ще й виконавчі функції було недоцільно. І тому, не афішуючи свого кроку, щоб зайвий раз не наразитися на конфлікт із Тимчасовим урядом, Комітет на закритому засіданні 15 червня створив Генеральний секретаріат у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Секретарства були прообразом майбутніх міністерств.

Перший у XX ст. український уряд очолив В, Винниченко. Він же взяв на себе обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ. Генеральним писарем став П. Христюк, генеральним секретарем фінансів — X. Барановський, секретарем міжнаціональних справ — С. Єфремов, секретарем військових справ — С. Петлюра, секретарем земельних справ — Б. Мартос, секретарем судових справ —В. Садовський, секретарем продовольчих справ —М. Стасюк, секретарем народної освіти — І. Стешенко.

Український есер Павло Анікієвич Христюк народився в ¡880 р. на Кубані в родині заможного козака. Навчався у Київському політехнічному інституті, потім працював за кордоном у газеті "Рада". Брав активну участь у кооперативному русі. Христофор Антонович Барановський, 1874 р. народження, походив із селян Київської губернії. Він не мав спеціальної освіти, але показав себе талановитим фінансистом на посаді директора Київського кооперативного банку. В політичному житті раніше участі не брав. Сергій Олександрович Єфремов народився у 1876 р. в сім'ї священика на Київщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету, активно співробітничав в українських виданнях, успішно займався науковою роботою в галузі історії української літератури. Кар'єра вченого не перешкодила йому брати участь у політичній боротьбі. Багато разів ув'язнювався царськими властями, був одним із засновників Української радикально-демократичної партії й Товариства українських поступовців, згодом став соціалістом-федералістом. Борис Михайлович Мартос народився у 1881 р. Походив із старовинного козацько-дворянського роду на Лубенщині. Після закінчення історико-філологічного факультету Харківського університету вчителював, брав участь у кооперативному русі, служив у Полтавському губернському земстві на посаді інспектора кооперації. Належав до Революційної української партії (РУП), потім став членом УСДРП. Валентин Васильович Садовський, 1884 р. народження, був сином священика на Волині. Закінчив юридичний факультет Київського університету і політехнікум у Санкт-Петербурзі. Працював адвокатом у Києві, брав участь у політичному житті як член УСДРП. Микола Матвійович Стасюк був сином чиновника у. Катеринославській губернії. Вчився у Гірничному інституті в Санкт-Петербурзі, але курсу не скінчив. У 1905 р. поїхав на Катеринославщину, взявся за організацію селянських спілок, за що відсидів рік у в'язниці. Потім працював у кооперативних установах Катеринослава і Києва. Іван Матвійович Стешенко народився у 1873 р. в козацькій сім'ї на Полтавщині. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Вчителював, але за участь у нелегальних українських гуртках його позбавили права викладати і виселили з Києва. У 1906 р. знову повернувся в Київ, займався викладацькою і науковою роботою. Активної участі в політичному житті не брав, хоча був членом УСДРП.

Незважаючи на те, що в українському політичному житті на передній план відразу висунулася есерівська партія, у першому складі уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи. На відміну од есерів, партія Винниченка і Петлюри мала в своєму розпорядженні великі інтелігентські сили. Формування уряду за професійною ознакою, тобто включення до його складу найбільш кваліфікованих і досвідчених спеціалістів у такій ситуації сприяло посиленню політичних позицій соціал-демократів в українському русі. Однак значення цього фактора послаблювалося суперництвом усередині УСДРП, яке найбільше проявлялося в тертях між Винниченком і Петлюрою.

Наприкінці червня відбулися зміни в керівництві Центральної Ради. Замість Винниченка і Єфремова, які пішли в уряд, заступниками голови було обрано есера М. І. Шрага, соціал-демократа С. Ф. Веселовського, трудовика Ф. І. Крижановського і соціаліста-федераліста А. В. Ніковського.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Наведіть факти, які свідчили б про розгортання національно-визвольного руху в Україні у червні 1917 р. Яке значення у зв'язку з цим мало утворення і діяльність професійних і масових організацій — об'єднань військових, селянства і робітників? 2. Розкрийте зміст І Універсалу Центрально? Ради та значення проголошення автономії України. 3. Дайте характеристику персональному складові першого українського уряду — Генерального секретаріату. 4. Чим було викликано загострення суперечностей між Центральною Радою і Тимчасовим урядом та його місцевими органами після проголошення автономії України?