Історія України - Коваль М.В. - Збройні сили Української Держави

У гетьманському кабінеті передбачалася посада військового міністра. Ним став командуючий однією з армій Румунського фронту генерал О. Ф. Рогоза. Проте роботи в міністра було * небагато. Розпочата ще в 1917 р. підготовка до формування регулярної української армії не припинялася, але окупаційні власті не давали згоди на те, аби справді справа зрушила з місця. їм було вигідно, щоб Україна платила за "послуги" німецьких та австро-угорських дивізій, а не утворювала власні Збройні сили. * Три дивізії і полк січових стрільців, що перебували в розпорядженні Центральної Ради, не перейшли відразу в розпорядження гетьмана. Побоюючись опору, німці роззброїли ці частини і трохи пізніше з великою неохотою дали свою згоду на їх переформування.

Скоропадський виношував великі плани в галузі створення української національної армії. Вона задумувалася у складі восьми армійських корпусів, гвардійської дивізії сердюків, чотирьох кавалерійських дивізій і спецчастин понтонерів, ескадрилій, залізничних частин тощо. Армійський корпус мав складатися з двох стрілецьких дивізій, трьох артилерійських бригад, кавалерійського полку і спецчастин, поміж них панцерників. Чисельність такої армії у мирний час мала перевищувати 300 тис. чоловік. Мобілізація повинна була здійснюватися в два строки — восени 1918 р. і навесні 1919 р.

До створення цієї армії доводилося обмежуватися наявними силами. Збройні сили гетьмана складалися з Запорізької дивізії з полком гайдамаків, двох дивізій синьожупанників, а також сформованої в Австро-Угорщині з полонених українців дивізії сірожупанників. Улітку закінчилося формування на добровільних засадах сердюцької дивізії. Восени в Білій Церкві почала відтворюватися бригада січових стрільців. Загальна чисельність збройних формувань не перевищувала 65 тис. багнетів і шабель.

Як німці, так і Скоропадський боялися, що вони вкладуть рушниці в руки людей, не задоволених соціальною політикою режиму. Тому гетьман повернувся до старих планів утворення козацького стану і формування Козацьких частин. Універсал про відродження козацького стану було видано у жовтні 1918 р. В ньому пишномовно розповідалося про стародавні козацькі традиції, але крізь рядки проглядалася прагматична мета: покластися при формуванні збройних сил перш за все на верстви заможного селянства. Одначе з організацією козацтва режим не встиг і змушений був спиратися на окупаційні багнети. Коли Німеччина зазнала поразки у світовій війні, Скоропадський лишився сам на сам із розгніваними селянськими масами.

Аграрна політика уряду

На зустрічі з делегацією хліборобів у червні П. Скоропадський заперечив поголос про те, що земля залишиться у поміщиків. Він заявив, що максимум у землеволодінні обмежуватиметься 25 гектарами на одну особу, а поміщикам буде надано право продати землю державному банку. Відповідний закон, запевняв гетьман, уже розробляється, але "не можна його одразу видати, не рахуючись з історичним та юридичним боком питання". Та ці слова пролунали непереконливо. Дійсність спростовувала їх.

Гетьманські старости та окупаційні коменданти силою відбирали у селянства майно, передане йому земельними комітетами відповідно до законодавства Центральної Ради. Поміщики дістали можливість викликати ' для захисту своїх маєтків військові команди. Почалися екзекуції, селян били різками, ув'язнювали, г розстрілювали.

У липні було прийнято закон "Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства". Губернським земельним комісіям надавалося право видавати обов'язкові постанови про примусове використання живого і мертвого сільськогосподарського реманету власників, котрі "не вповні використовують його у власних господарствах". Отже, селяни разом із худобою, возом та іншим реманентом віддавалися в розпорядження поміщиків. Організатори страйків на польових роботах підлягали тюремному ув'язненню.