Історія України - Коваль М.В. - Національно-культурна політика

Реакційна соціальна політика, що настроїла проти гетьмана основну частину суспільства, диктувалася як його класовим походженням та оточенням, так і цілковитою залежністю від

Кайзерівської воєнної адміністрації, що дивилася на Україну тільки як на джерело сировини. Однак у сфері національно-культурної політики Скоропадський мав певну, свободу дій. Він прагнув створити умови для національно-культурного відродження України.

Пропаганду національних традицій Скоропадський розпочав з власного одягу. Будучи отаманом Вільного Козацтва, він носив черкеску — історичний козацький стрій. Коли став гетьманом, одягнув білий козацький жупан з наплічниками із золотого жгута у формі сповитого пшеничним колосом тризуба з двома булавами навхрест, а на голову — соболину шапку з оксамитовим малиновим верхом і пір'ям, оздобленим діамантами. На простих людей, яким ще вчора забороняли розмовляти українською мовою, гетьманський одяг справляв неабияке враження. Натомість для критично настроєних інтелігентів такі спроби гетьмана пробудити національну свідомість відгонили опереткою. У спогадах про українську революцію В. Затонський уїдливо зауважив: "...щодо гетьманців, то українці з них були досить-таки "липові", в них українство було самим лише лицемірством та грою".

Прагнення гетьмана за короткий строк українізувати державний апарат, який майже повністю складався з колишніх царських чиновників українофобів", свідчили, проте, що його національна політика не являла собою лицемірства. Наприклад, по військовому міністерству наказувалося вести діловодство державною мовою, а в усіх установах і частинах негайно організувати курси українознавства. Міністр шляхів Б. Бутенко так боровся з саботажем у своєму апараті:

"До міністерства доходять відомості, що деякі вищі урядовці примушують службовців балакати з ними московською мовою, а також були випадки, що поверталися для перекладу надходячі до інституцій прохання, що службовці здебільшого припинили навчання державної, мови на курсах. Наказую твердо пам'ятати, що в Українській Державі державною мовою е українська. Пропоную на всі папери, які надходять до інституцій, написані українською мовою, на тій же мові й відповідати".

Не менший опір у педагогів і батьківських комітетів викликала українізація загальноосвітньої школи. Щоб уникнути конфліктів, міністр народної освіти та мистецтва М. Василенко пішов шляхом, второваним відповідним міністерством Центральної Ради: замість того, щоб українізувати російські гімназії, засновував поряд із ними українські. Восени 1918 р. в Україні вже налічувалося близько півтора сотень українських гімназій, поміж них і сільські. Для незаможних учнів цих гімназій затверджувалося 350 іменних стипендій — імені Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та ін. письменників і діячів культури. Було прийнято закон про обов'язкове навчання українській мові та літературі, а також історії й географії України по всіх середніх школах.

При міністерстві народної освіти під керівництвом академіка В. Вернадського виникла комісія у справі вищих шкіл та наукових інституцій. За її рішенням утворений у 1917 р. народний університет у Києві було реорганізовано в Державний український університет, який діяв паралельно з російськомовним університетом святого Володимира. До числа студентів було зараховано 3 тис. чоловік. Під університет віддали комплекс будинків артилерійського училища, поміж них найбільший у Києві, а також земельну ділянку площею 26 га.

Услід за київським відкрився український університет у Кам'янець-Подільському, куди записалося понад 1000 чоловік. На черзі стояло заснування українських університетів у Харкові, Катеринославі та Одесі. У Київському, Харківському і Одеському російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих кафедр— української мови, літератури, історії і права. У приватному російському університеті в Катеринославі, Заснованому влітку 1918 р., також мали відкритися дві кафедри з викладанням українською мовою. На одну з них було запрошено проф. Д. І. Яворницького.

У березні 1917 р. з ініціативи М. С. Грушевського Українське наукове товариство почало розробляти статут Української Академії наук. Воєнні події зупинили підготовчі роботи. М. Василенко, як тільки став міністром, негайно взяв цю справу в свої руки і заявив, що утворення Академії є національною потребою. Скликана ним комісія з найвидатніших вчених завершила розробку структури Академії та її статуту. ^У листопаді 1918 р. наказом гетьмана були призначені перші 11 академіків: по історико-філологічному відділу — Д. Баталій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький, по фізико-математичному — В. Вернадський, М. Кащенко, С. Тимошенко, по відділу соціальних наук — М. Туган-Барановський, О. Левицький, В. Косинський, Ф. Тарановський. Президентом став В. Вернадський, неодмінним секретарем — А. Кримський.

Гетьман не жалкував коштів на організацію великих культурних закладів. У серпні 1918 р. було започатковано Національну бібліотеку України, в якій збиралися всі пам'ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Засновувалися Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр (під керівництвом О. Саксаганського), "Молодий театр" (під керівництвом Л. Курбаса).

Здобутки Української Держави в галузі культурного будівництва були досить вагомі. Одначе далеко не все, започатковане П. Скоропадським за півроку його гетьманування, зберігалося й надалі.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. На яку соціальну базу спирався уряд П. Скоропадського? На конкретних фактах розкрийте його ставлення до різних політичних партій та організацій. 2. Визначіть основні напрями внутрішньо? політики гетьманського уряду, розкрийте характерні особливості соціально-економічних перетворень. Інтереси яких класів захищав уряд П. Скоропадського? 3. Висловіть своє ставлення до гетьманських реформ у галузі культури. 4. На конкретних фактах доведіть, що за умов перебування німецько-австрійських військ в Україні політика реформ заздалегідь була приречена на крах. 5. Розкажіть про боротьбу народу України з німецько-австрійськими окупантами. Хто очолював цю боротьбу?