Історія України - Коваль М.В. - § 42. Україна на міжнародній арені

Наслідування зовнішньої політики центру

Український народ завжди виступав поборником миру і міжнародного співробітництва. На жаль, він тривалий час був практично ізольований від зовнішнього світу. Лише з другої половини 50-х рр. з'явилася можливість відкрита його для себе і самим стати більш відкритим для інших країн. Цьому сприяло й заснування у 1957 р. Постійного представництва УРСР при Організації Об'єднаних Націй (ООН).

Та відразу подолати атмосферу недовір'я і неприязні між двома соціально-економічними системами, що нагромаджувалася десятиріччями, було нелегко. До всього Україна на міжнародній арені тільки наслідувала зовнішню політику союзних відомств, хоча й була членом багатьох міжнародних організацій, де мала своїх представників і куди направляла свої повноважні делегації і представництва, що могли відстоювати інтереси українського народу.

Основним змістом діяльності Української PCP на міжнародній арені була боротьба за мир і безпеку народів, за мирне співіснування держав з різним суспільним ладом. Значну увагу представники республіки як члена Організації Об'єднаних Націй приділяли відверненню нової світової війни. Виступаючи від імені українського народу, глава делегації УРСР на XII сесії Генеральної Асамблеї ООН у жовтні 1957 р. заявив, що з метою послаблення міжнародної напруженості слід насамперед радикально розв'язувати проблеми роззброєння, повністю заборонити атомну і водневу зброю,, припинити її виробництво, істотно скоротити збройні сили, озброєння, військові бюджети держав, ліквідувати всі іноземні військові бази на чужих територіях. Отже, було запропоновано цілу систему заходів, спрямованих на зміцнення миру.

Та досягти взаємних домовленостей на той час ще було неможливо, й не в останню чергу через не завжди конструктивну позицію Радянського Союзу щодо пошуку шляхів міжнародного співробітництва із розвинутими капіталістичним державами. їх наша партійна пропаганда представляла як ворога № 1, з яким можна розмовляти лише з позиції сили, хоча й обговорюючи при цьому миротворчі проблеми. Така позиція СРСР була викликана тим, що безвідповідальні заклики його вищого партійно-державного керівництва наздогнати й перегнати Америку (як і інші розвинуті держави) по виробництву молока і м'яса на душу населення ставали все помітнішим дурисвітством.

Безсилі довести переваги економіки соціалізму над економікою капіталістичних країн, зокрема й нещодавно розгромленої Німеччини, а згодом і Японії, радянські правлячі кола прагнули досягти переваги СРСР за кількістю атомних бомб "на душу населення". Це викликало форсовану розробку не тільки ядерної зброї, а й використання атомної енергії у мирних цілях. Наслідки того поспіху згодом проявилися ядерними катастрофами у Киштимі, що під Челябінськом, у Чорнобилі та рядом загрозливих аварій в інших місцях.

Не знаючи справжніх намірів Кремля і реального становища в цій галузі, делегація України й на наступних сесіях Генеральної Асамблеї ООН продовжувала підтримувати всі радянські пропозиції про загальне І повне роззброєння, а також виступала з власними ініціативами в цьому питанні. 5 липня 1963 р. СРСР, США і Англія підписали в Москві угоду про заборону ядерних випробувань в атмосфері, космічному просторі і під водою, а 19 листопада 1965 р. на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН було схвалено резолюцію про нерозповсюдження ядерної зброї. В цих та в інших подібних спільних актах і домовленостях була частка зусиль України та її представників в ООН.