Історія України - Коваль М.В. - § 47. Участь України у міжнародних відносинах

В руслі союзної дипломатії

Міжнародне становище наприкінці 60-х — на початку 80-х рр. характеризувалося протиборством двох протилежних суспільних сил. Воно було викликане як політикою західних держав (передовсім США), так і позицією соціалістичних країн (насамперед Радянського Союзу). США прагнули мати перевагу над воєнним потенціалом СРСР. Радянське керівництво робило ставку не тільки на досягнення воєнностратегічного паритету з капіталістичними державами, а й на панування у сфері озброєнь, що спричинилося до небувалої мілітаризації радянського суспільства. А це поглинало величезні багатства, створювані трудящими, і негативно позначалося на їхньому добробуті. Партійні та державні керівники країни в міжнародних відносинах, як і в сталінські часи, дотримувалися великодержавних амбіцій, надмірної таємничості, виходили з того, що народ має знати тільки те, що визначено владою, ідеологічними догмами.

Усе це незрідка призводило до помилок, що їх припускалося радянське керівництво на міжнародній арені. Зокрема, продовжувалася конфронтація з країнами Заходу, що не давало можливості зосередити зусилля на розв'язанні внутрішніх завдань — підвищенні добробуту народу, розвитку демократії, економіки, науки, техніки і культури. На жаль, представники України в різних міжнародних організаціях змушені були, виходячи з хибного розуміння вищих державних інтересів, підтримувати конфронтаційні акції та кроки союзного зовнішньополітичного відомства.

Разом із тим Радянський Союз виступав і з конструктивними ініціативами й пропозиціями щодо зміцнення миру та безпеки народів, за мирне співробітництво усіх держав. Внаслідок усвідомлення необхідності діалогу та співробітництва на початку 70-х рр. між двома державами було укладено ряд угод, спрямованих на розрядку міжнародної напруженості.

Україна активно включилася в реалізацію цих угод. В усіх міжнародних організаціях і на міжнародних форумах представники республіки координували свої дії, співробітничали з усіма прогресивними силами у вирішенні назрілих міжнародних проблем. УРСР була одним із співавторів ряду пропозицій з питань роззброєння. Вона в 1971 р. підписала Угоду про заборону розміщення зброї масового знищення на дні морів і океанів, у 1974 р.— документ "Визначення агресії" та багато інших. Вагомим був внесок України і в успішне проведення Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписання в 1975 р. в Хельсінкі Заключного акта Наради, в якому зафіксовані основоположні принципи взаємовідносин між державами.

Громадськість України брала активну участь у Всесвітньому русі прихильників миру, ию було одним із виявів народної дипломатії. В республіці стало традицією проведення різних масових кампаній дій за міжнародну безпеку, за заборону ядерної зброї. Український республіканський комітет захисту миру встановив широкі міжнародні зв'язки, підтримував контакти з багатьма організаціями прихильників миру у десятках країн. Розширювалася участь республіки в русі споріднених міст, який сприяв об'єднанню й активізації зусиль гро* мадськості багатьох країн у боротьбі за розрядку і соціальний прогрес.

Ефективність дій трудящих України на підтримку миролюбної політики послаблювалася через те, що вони не знали багатьох таємниць офіційної дипломатії. Зокрема, того, що значною мірою з вини нашої країни не підписано угоду про повну заборону ядерних випробувань, бо вона відмовилась од суворого взаємного контролю, вважаючи його рівнозначним шпигунству на радянській території. Відсутність правдивої та своєчасної інформації про інцидент з південнокорейським літаком 1 вересня 1983 р., який міг закінчитися трагічними для світу наслідками, також не підвищувала результативність народної дипломатії.