Історія України - Коваль М.В. - Співробітництво з країнами Східної та Центральної Європи

Україна брала участь у розширенні економічних і культурних зв'язків із країнами, що традиційно називалися соціалістичними. Республіка поставляла країнам — членам РЕВ промислове обладнання, металопрокат, вугілля, чавун, залізну руду, подавала технічну допомогу в спорудженні сотень народногосподарських об'єктів. У свою чергу вони відправляли в Україну різноманітне технічне устаткування, вироби хімічної та електротехнічної промисловості, товари народного споживання, сільськогосподарську продукцію. Для участі в пусконалагоджувальних роботах, підвищенні кваліфікації відбувався взаємообмін фахівцями. Набували розвитку спеціалізація й кооперація виробництва.

Розвивалося також співробітництво у сфері сільського господарства. Трудівники полів і ферм обмінювалися досвідом. На жаль, поїздки представників України до своїх колег незрідка мали характер парадних зустрічей, під час яких не завжди вистачало часу для серйозного вивчення й опанування досягнень.

Зміцнювалися зв'язки науковців. Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР став своєрідною школою нових методів електрозварювання для вчених багатьох країн. Співробітничали з ученими зарубіжних країн колективи інших академічних інститутів — кібернетики, проблем матеріалознавства, надтвердих матеріалів та ін.

Економічне й науково-технічне співробітництво України, як і інших республік СРСР, з країнами — членами РЕВ позначалося на вирішенні ними своїх народногосподарських проблем. Проте час ставив нові завдання, їх прагнули розв'язати за допомогою т. зв. Комплексної програми соціалістичної економічної інтеграції, довгострокових цільових програм, а також Комплексної програми науково-технічного прогресу. Та жодна з них не дала очікуваних результатів. Навпаки, у цих країнах з другої половини 70-х рр. почали знижуватися темпи економічного розвитку.

Тривалий час не вирішувалася проблема взаємовигідності економічних зв'язків, не вдосконалювалася їхня структура. Із т. зв. соціалістичних країн республіка одержувала в основному готову продукцію, а з України туди відправлялися передусім паливо і сировина — за цінами, нижчими від світових. І це при тому, що витрати на видобуток природних ресурсів постійно зростали.

Співробітництво України з країнами Східної і Центральної Європи відбувалося і в галузі культури. У вузах республіки з цих країн навчалися тисячі студентів. Виїжджала туди для навчання й проходження практики студентська молодь республіки. Відбувався також обмін викладачами. Зростала кількість творів українських письменників, які перекладалися в Болгарії, НДР, Польщі, Румунії, Угорщині, Югославії. Український читач мав змогу дедалі ширше знайомитися з творчістю майстрів слова цих країн своєю рідною мовою. Широким був обмін мистецькими силами. На гастролі часто виїжджали музичні й хорові колективи, народні ансамблі, провідні артисти УРСР.

Активними учасниками культурних обмінів, а також провідниками ідей політичного та ідеологічного співробітництва були преса, радіо, телебачення, інші засоби масової інформації й пропаганди. Вони, зокрема, широко пропагували принципи інтернаціоналізму, братерства, єдності соціалістичних країн. Вірністю інтернаціональному обов'язку пояснювалося й рішення країн Організації Варшавського договору про введення військ у Чехо-Словаччину.

Поміж вищих керівників КПРС, які приймали рішення про вступ радянських військ у Чехо-Словаччину, був і член політбюро ЦК партії, перший секретар ЦК компартії України П. Ю. Шелест. Його голос звучав тоді рішуче й беззастережно, хоча згодом — через два десятиріччя— він скаже, що то було помилкове рішення, яке принизило роль і міжнародний авторитет партії і держави, що й поміж простих людей України були противники цієї репресивної акції.

У цілому ж співдружність зі східноєвропейськими країнами грунтувалася не стільки на економічних, скільки на політичних та ідеологічних засадах. Адже інтереси кожної країни залишалися різними. Одні з них задовольнялися щедротами з нашого боку, інші прагнули до участі в світовому розподілі праці. Україні ж доводилося йти на невиправдані витрати через прагнення керівництва країни до незмінності своєї політики щодо Східної та Центральної Європи. Чи не найпомітнішим її наслідком була поява в цих країнах своїх культів керівних осіб, а також спрямування величезних асигнувань на гігантські збройні сили, які потрібні були для збереження і зміцнення тут сталінської моделі політичної системи.