Історія України - Коваль М.В. - Опір застосуванню економічних важелів розвитку промисловості

Опір застосуванню економічних важелів розвитку промисловості

Політична свобода України неможлива без її економічної самостійності. А саме вона й постала однією з найважливіших проблем на шляху до незалежності.

Певні зрушення в економіці у попередній період не випливали з науково-технічного прогресу, а були наслідком продажу західним країнам наших природних багатств. Згубність такого шляху стала особливо очевидною на початку 80-х рр., коли далі вже не можна було приховувати кризове становище економіки.

Сучасні складності в економіці України мають і глибше коріння, яке формувалося протягом десятиріч перебування республіки у складі СРСР, коли розвиток народного господарства базувався на насильстві й поневоленні. Внаслідок цього структура економіки, з одного боку, значною мірою набула архаїчного, притаманного для колонії характеру: в республіці розвивалися переважно паливні і сировинні галузі, які є надзвичайно трудомісткі й водночас малоприбуткові. З другого, Україні нав'язувалося створення понад усяку норму могутніх індустріальних і енергетичних потужностей, підприємств військово-промислового комплексу, що негативно позначалося на екологічній обстановці в республіці.

Коли розпочалася перебудова, нове керівництво країни, а вслід за ним і України, проголосило необхідність прискорення розвитку економіки, передусім машинобудування. Та невдовзі виявилося, що виділені для цього десятки мільярдів карбованців поглинуло виробництво воєнної техніки. Згодом було взято курс на радикальну економічну реформу, перехід до ринкових відносин, що вимагає самостійності підприємств. Але в економіці тривав диктат міністерств і відомств, які для збереження свого панівного становища не зупинялися перед порушенням виробничих зв'язків і фінансової системи, спадом виробництва.

Дії центральних міністерств і відомств спричинилися до провалення всіх урядових і альтернативних програм розвитку, торпедування реальних шляхів виходу з кризи, які пропонувалися фахівцям, лавинного наростання інфляції — надмірного наростання кількості паперових грошей, випуск їх понад потреби господарського обігу. Комуністична більшість у Верховній Раді України також підрізала під корінь всі пропозиції прогресивних економістів республіки щодо оздоровлення народного господарства.

Заміна в січні 1991 р. Голови Ради Міністрів СРСР М. І. Рижкова на прем'єр-міністра В. С. Павлова ще більше загострила становище в країні. Відбувся дальший спад виробництва, ще вищими темпами продовжувалася емісія (друкування) грошей, яка призвела до їх знецінення. Одночасно помітно зріс вплив військово-промислового комплексу, адміністративно-командної системи, яка відчайдушно боронила свою владу і привілеї. Насамперед це стосується керівного ядра комуністичної партії, в якому склалося впливове просталініське угруповання, що виступало проти нового політичного курсу, перебудови економіки, розширення форм власності і взагалі всіма засобами гальмувало суспільний прогрес.

За нових умов господарювання в Україні використовувалися далеко не всі економічні підойми та стимули. Як наслідок — чимало індустріальних підприємств продовжували виробляти неякісну продукцію, звужувати її асортимент і невиправдано підвищувати на неї ціни.

Усі спроби подолати економічну кризу за допомогою традиційних адміністративно-командних методів виявилися безрезультатними. Залишався один шлях — рішуче повернути народне господарство до ринкових відносин. Саме ця проблема і стала однією з головних, яку докладно й всебічно розглядала Верховна Рада УРСР.

Значним етапом на цьому шляху було прийняття у серпні 1990 р. Закону про економічну самостійність України. Цей Закон спрямовано на забезпечення українському народові умов життя, гідних цивілізованого суспільства. Він підпорядковує суспільне виробництво інтересам людини. Закон проголосив такі основні принципи економічної самостійності: власність народу республіки на її національне багатство і національний прибуток; різноманітність і рівноправність форм власності та їхній державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва для всіх тощо. На жаль, в Україні ринковий механізм вводиться методом проб і помилок. А деякі господарські органи більше заважають, ніж сприяють новим економічним процесам. 'зн

На час, коли Україна приступила до становлення своєї державності, тривав спад виробництва в усіх галузях народного господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та національного прибутку, падіння обсягів промислової продукції, товарів народного споживання, будівельних робіт, скорочувався оборот вантажів на транспорті.

Для подолання цих негативних явищ, для того, щоб Україна стала справді незалежною, вживалися чи готувалися неординарні заходи. Насамперед, було усунуто контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена в республіканську, здійснювалися її роздержавлення та приватизація. Утворювалася власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби. Здійснювалася поступова інтеграція економіки України в світову економічну систему тощо. Все це підпорядковувалося переходу до ринкових відносин.

Можливості для такого переходу є: республіка може продавати на світовому ринку майже 2/3 марганцевої і залізної руди, що їх вона видобуває, стільки ж цукру, значну кількість електроенергії, сірки, ртуті, олії, твердих рослинних жирів і т. п. Все це забезпечить Україні значні валютні надходження, так необхідні для модернізації й дальшого розвитку всіх галузей народного господарства, науки і культури.