Історія України - Кормич Л.І. - БОРОТЬБА ОУН І УПА ПРОТИ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНІВ

Вперше офіційно про цс нагадав німцям провідник УЦК в Генеральному Губернаторстві В. Кубійович в листі від 25 лютого 1943 р. В цьому листі В. Кубійович повідомляв про масові випадки знущань, нелюдське поводження, арешти й масові страти. Набір робочої сили і вивезення її в Німеччину перетворювалися в полювання на людей. У грудні 1942 р. по всій Галичині було арештовано вражаючу кількість людей, запідозрених у приналежності до руху Ст. Бандери. Німці часто розстрілювали цілі сім'ї. "Дітей, немовлят, старих людей і навіть далеких родичів заарештованих убивали без всякого суду, як тільки була хоч найменша підозра, що один з членів сім "і вчинив злочин проти окупаційних властей", — писалося в одному з донесень абверу. В ньому також вказувалось, що до березня 1943 р. на Волині німці спалили 40 сіл. Так було по всій Україні.

Один з німецьких рапортів констатував, що німецька адміністрація не пробувала зрозуміти українське населення. "Цивільна адміністрація викопала глибоку прірву між українцями і німцями, прірву, заповнену кров 'ю", — робився висновок у повідомленні.

У відповідь на це ОУН Бандери розповсюдила заяву, в якій проголошувала, що більшовицькі і нацистські методи по відношенню до українського народу — одні й ті ж самі. Листівка особливо ворожа була щодо німців і закликала молодь в бойові ряди ОУН і боротися за Українську державу.

З березня 1942 р. Головна служба безпеки Рейху ввела в своїх донесеннях про ОУН Бандери рубрику "Український рух опору". Донесення РСГА з того часу постійно мали таку рубрику, присвячену лише національному опору в Україні.

До якогось часу німці вважали, що ОУН Бандери — це рух українців, що нелегально прибули з Галичини, чи, можливо, з Рейху. У березні — квітні 1942 р. вони почали усвідомлювати, що цей рух поширився серед молоді по всій Україні й особливо на Волині і на Поділлі. На Волині ОУН проводила серед молоді "таємну підготовку політичного і військового характеру", ці молоді українці вважалися частиною революційної націоналістичної армії.

Цього ж року Гіммлер нагадав про декрет "Нахт унд Небель" ("Ніч і туман"), за яким будь-який злочин ненімецьких цивільних осіб, спрямований проти Рейху чи окупаційної влади, карався смертю на місці або зникненням для всіх, хто їх знав, безслідно, "в ночі й тумані".

У 4-му номері "Бюлетеня" ОУН за квітень 1942 р. зазначалося, що за дев'ять місяців війни в Україні не сталося особливих змін. Замість радянського тоталітаризму прийшов тоталітаризм націонал-соціалістичний. Обидва вони подібні своєю головною метою, різна тільки їхня тактика. В обох випадках під привабливою маскою — з одного боку, соціалістичний рай, з другого — "щасливе" життя у "Новій Європі" — криється той самий ворожий нам імперіалізм. "Українську націю деполітизують, у неї віднімають її політичні ідеали і її віру в можливість створення своєї держави, і всіх носіїв ідеї незалежності будуть знищувати". З цього часу стали формуватися збройні групи, так звані групи самооборони ОУН Бандери.

БОРОТЬБА ОУН І УПА ПРОТИ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНІВ

Болотисті й важкодоступні території на півдні Білорусії, вздовж Прип'яті, також українська частина цієї річки перебували в руках радянських партизан. Саме туди відступила більшість їх загонів після своїх рейдів на південь, в Україну. В тих місцях було багато підпільних аеродромів, найважливіший з них — в районі Лельчичів, на північному кордоні Рейхскомісаріату Україна (на північний захід від Овруча). Саме через цей аеродром, що був створений у березні 1943 p., відбувалося все постачання продовольством радянських партизан, що діяли в Україні (загони Сабурова, Ковпака, Федорова, Наумова, Бегми, Мельника тощо). З травня 1943 р. цей аеродром використовували також для літаків центрального керівництва розвідки Червоної армії і військ, комісаріату Москви. Тільки за 4 місяці 1943 року аеродром прийняв 65 літаків, не рахуючи літаків служб розвідки армії. 64 рейсами було доставлено і скинуто з парашутів продовольство і спорядження.

В червні 1943 р. за наказом головного радянського штабу партизанського руху формування Ковпака вийшло з лісів Південної Білорусії, маючи на меті здійснити рейд через Західну Україну на південь, аж до Карпат, "Від Путивля до Карпат" — так називається книга Ковпака про цей рейд. Формування, що налічувало 1700 бійців, добре озброєних, в тому числі й артилерію, пройшло на північ від Рівного, завернуло між Рівним і Луцьком на південь і південний схід, ухиляючись від великих боїв з УПА. Обходячи територію УПА, цей загін спустився до Сатаніва і, повернувши на захід, розпочав рейд у Галичині. Але формування Ковпака зазнало поразки від німців на схід від Коломиї на початку серпня 1943 р. Не знаходячи підтримки серед населення, залишки формування, розбиті на сім груп, змушені були в жовтні повернутися у Білорусію.

Такий великий рейд по українській території, де радянських партизан практично не було, мав насамперед пропагандистську мету. Треба було продемонструвати російсько-радянську присутність в Західній Україні, де був традиційно сильний націоналізм.

Саме боротьба проти українського націоналізму була одним із завдань радянських партизан на Волині. За українськими джерелами, радянські загони, що прийшли з півночі, проводили каральні заходи проти українських сіл, які вони вважали недружніми. Відомо, що саме таким чином у вересні й жовтні було спалено 60 будинків в одному селі в районі Внсоиького, а 40 сімей було розстріляно. Подібні репресії відбувалися і в інших районах. Відділи УПА вступали в бої, щоб обмежити чи не допустити проникнення радянських партизанів. Ці бої особливо розгорнулися в жовтні 1943 року, зокрема в лісах Цумані. Великі бої точилися в багатьох районах Волині, де проникнення радянських партизанів особливо важко було виявити, зокрема, коли ці загони видавали себе за українських повстанців, співаючи навіть народних пісень.

Наближення фронту, як підкреслювалось у повідомленні генерального комісара Волині і Поділля за ЗІ жовтня 1943 p., дуже сприяло активності "як радянських бандитів, так і ОУН та руху польського опору". Перебіжчики з охоронних батальйонів, за свідченням генерального комісара, як звичайно, приєднувались до українських повстанців. У донесенні також вказувалось, що "радянські банди" мали в своєму розпорядженні багато аеродромів, через які здійснювали перевезення вантажів. Згідно з донесенням, радянські партизани знаходилися на північ від лінії Любомль — Ковель — Сарни — Коростень. Територію на південь від цієї лінії контролювали "українські національні бандити", так німці називали бійців УПА.

Верховне командування УПА вирішило звернутися до радянських партизанів. У листівці, надрукованій у жовтні 1943 р., УПА схвалювало їх боротьбу проти німців. "Боротися активно проти гітлерівських варварів — це великий і священний обоє язок кожної чесної людини, писалось у листівці. — Але знищивши це зло, треба було думати, що буде далі. Замість "Нової Європи" прийде СРСР? Ні! — відповідала листівка.— Не за таку зміну ми боремося, не такого бажаємо собі ладу* в Україні і в світі".

Далі в листівці говорилося про цілі УПА й підкреслювалось, що в її левах вже борються поряд з українцями національні загони -грузин, вірмснів, таджиків, азербайджанців. "Вони борються за зруйнування німецької і більшовицької тюрем, за побудову самостійних національних держав". Листівка закінчувалась закликом до червоних партизанів приєднуватись до спільної боротьби за свободу.

У жовтні й листопаді 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Німці втратили більше 1500 солдатів і офіцерів вбитими й пораненими. УПА недорахувалася 414 повстанців.