Історія України - Лазарович М.В. - Програма революційних перетворень

Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася на уряд ново відродженої Української Народної Республіки. У той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету.

Програма революційних перетворень

Директорія відмінила декрети гетьманського уряду, арештувала кількох гетьманських міністрів. Інші виїхали за кордон або перейшли в підпілля. Було звільнено з роботи чимало державних службовців. У державних установах заборонено вживати російську мову. Військовополонені — захисники поваленого гетьманату — опинились у в'язницях. 26 грудня 1918 р. Директорія призначила Раду Народних Міністрів на чолі з соціал-демократом Володимиром Чехівським. До неї входили представники українських соціалістичних партій. Від національних меншин був тільки міністр єврейських справ. Програму діяльності нової влади було сформульовано в Декларації Директорії УНР, виданій 26 грудня 1918 р. Основні положення цього документа передбачали: експропріацію державних, церковних і великих приватних землеволодінь та перерозподіл їх серед селян; організацію "державного робітничого контролю" над промисловістю; безпощадну боротьбу зі спекуляцією; встановлення міжнаціональної злагоди тощо. Зазначалося, що уряд представлятиме інтереси робітників, селян і трудової інтелігенції, а великі промисловці та землевласники будуть позбавлені виборчих прав. Пропонувалося скликати Конгрес Трудового Народу України — вищий тимчасовий законодавчий орган, який " матиме всі верховні права і повновласть рішати всі питання соціального, економічного та політичного життя Республіки".

23—28 січня 1919 р. у Києві відбувся всенародний представницький форум, названий Трудовим Конгресом України, що передусім мав вирішити проблему організації влади в УНР та форму державного правління. Він був скликаний з представників селян, робітників та інтелігенції, обраних від територій України, що не були зайняті більшовиками, та представників від Західноукраїнської Народної Республіки.

Конгрес прийняв "Закон про тимчасову владу в УНР", згідно з яким законодавчою владою мав бути парламент, а виконавчою уряд — Рада Народних Міністрів. Також було ухвалено "Універсал до українського народу", де, серед іншого, оголошувалося про вимушене тимчасове припинення діяльності Конгресу через наступ російських військ на Київ. "Вся вища власть на Україні на час перериву засідань Трудового Конгресу, — зазначалося в Універсалі, — має належити Директорії, котра доповнюється представником од Над дністрянської У країни... Власть виконавчу Директорія має доручити Раді Народних Міністрів, яка відповідає за свою роботу перед Трудовим Конгресом, а на час перериву засідань перед Директорією Української Народної Республіки". Владу на місцях було доручено здійснювати урядовим уповноваженим, які мали діяти під контролем місцевих трудових рад, обраних пропорційно з представників селянства і робітництва.

Висловивши занепокоєння тим, що "з усіх боків цілості і незалежності Української Народної Республіки загрожують сильні держави", Трудовий Конгрес своїм Універсалом закликав "щирих синів землі української стати кріпко до зброї під стяги славного війська Директорії УНР ".

Із самого початку воєнно-політичне становище Директорії було критичним. На заході стояли польські війська, на сході та півночі — радянські, на південному сході — російські білогвардійці А. Денікіна, на півдні — в районі Одеси, Миколаєва, Херсона — французькі інтервенти. В уряді Директорії не було єдності. В.Винниченко, В.Чехівський, М.Шаповал виступали за союз із Радянською Росією в боротьбі проти Антанти. С.Петлюра та група, яка його підтримувала, шукали порозуміння з Антантою у протистоянні більшовикам. Не було спільної політичної лінії і в боротьбі за українську державність. Помірковані соціалісти уявляли нову владу у формі парламентської демократії, а ліві радикали домагалися українського різновиду системи рад. Подібною була ситуація і в питаннях соціальної політики.

Директорія була лише номінальною владою. Звузилась її соціальна база. Чисельність армії зі 100 тис. чол. перед наступом на Київ у сер. січня 1919 р. скоротилася до 21 тис. в результаті переходу багатьох отаманів із своїми загонами до більшовиків та проголошення політичного нейтралітету іншими загонами. Директорія стала політичною ширмою для діяльності різного роду пройдисвітів, що видавали себе за отаманів, підлеглих С.Петлюрі як Головному отаманові.